Провадження апел.суду №11-кп/818/3115/19 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Справа суду 1-ї інстанції № 623/3303/17
18 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Барвінківського районного суду Харківської області від 20 вересня 2019 року стосовно ОСОБА_7 , -
Згідно цієї ухвали ОСОБА_7 , 1991 року народження, продовжено дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 18 листопада 2019 року включно з продовженням суми застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 153680 грн. та продовженням, у разі сплати застави, покладених обов'язків: 1) прибувати до слідчого , прокурора, чи суду за першою вимогою; 2) не відлучатися із населеного пункту,в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) носити електронний засіб контролю.
Не погодившись з цим рішенням обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, звільнити його в залі судового засідання, у зв'язку із відсутністю чинного судового рішення про тримання його під вартою.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що судове засіданні в суді першої інстанції проводилось у режимі відеоконференції, а згоду на це він не давав, оскільки бажав особисто приймати участь в судовому засіданні. Також зазначає, що в судовому засіданні суду першої інстанції участі не приймав зовсім та вважає, що судом було порушено вимоги ч.2 ст. 29 Конституції України, ч.1 ст. 12 КПК України, а також ст. 2, п.19 ч.1 ст. 7, ч.1 ст. 26, ч.1 ст. 193, ч.2 ст. 336 КПК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, а також думку прокурора щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу обвинуваченого належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні низки злочинів, зокрема проти життя та здоров'я особи, яке передбачено ч.1 ст. 125 КК України, злочину, передбаченого - ч.1 ст. 357 КК України, а також корисливих злочинів передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст. 186 КК України, останній з яких є тяжким злочином, відповідно до ст.12 КК України, санкцією якого передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до шести років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 має непогашену судимість, не має постійного місця роботи, не одружений, не має стійких соціальних зв'язків, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, а тому схильний до антисоціальної поведінки.
Між тим, згідно матеріалів судового провадження, до ОСОБА_7 в цьому провадженні раніше вже було застосовано більш м'який запобіжний захід, а саме домашній арешт.
Проте, ОСОБА_7 систематично порушував умови запобіжного заходу у виді домашнього арешту та згідно з ухвалою Ізюмського районного суду Харківської області від 8 травня 2019 року (а.с.32) йому було змінено запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою, що в свою чергу підтверджує висновок суду першої інстанції про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, тобто негативно вплинути на повне, об'єктивне та всебічне встановлення істини у кримінальному провадженні та запобігти вчиненню інших кримінальних правопорушень.
А тому, колегія суддів ставиться критично до доводів апелянта щодо недоведеності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Поряд з цим, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості враховувати апеляційні доводи обвинуваченого, щодо проведення судового засідання без його участі в суді першої інстанції, оскільки згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, суд виконав всі належні процесуальні дії щодо призначення судового засідання в режимі відеоконференції.
Зокрема, про це свідчить копія розписки про отримання копії відповідної ухвали суду, де він особисто зазначив про свою незгоду (а.п. 67), але при цьому не клопотав про особисту участь в судовому засіданні щодо вирішення питання про продовження йому дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
При цьому належить врахувати, що у суду першої інстанції не було підстав щодо відкладення судового розгляду з приводу вирішення питання щодо продовження запобіжного заходу, оскільки в судове засідання з'явився захисник обвинуваченого, а решта процесуальних питань судом не вирішувалась, що заздалегідь було відомо стороні захисту.
Враховуючи, що питання продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою пов'язано із строком у часі, який обмежує термін його дії, територіальну віддаленість суду від СІЗО, де перебуває обвинувачений, не вмотивовану відмову обвинуваченого від участі у відео конференції, що належить вважати зловживанням своїми процесуальними правами та обов'язками, а суд при вирішенні цього питання повинен був дотримуватися вимог ст. 28 КПК України ( щодо розумних строків судового розгляду), в тому числі ч.4 цієї ж статті.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Крім того, відповідно до ухвали Барвінківського районного суду Харківської області від 07.11.2019 року ОСОБА_7 продовжено строк тримання під вартою до 05.01.2020 року, що спростовує твердження ОСОБА_7 щодо відсутності судового рішення про тримання його під вартою.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами його апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Барвінківського районного суду Харківської області від 20 вересня 2019 року, про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
________________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4