іменем України
18 листопада 2019 року
м. Харків
справа № 643/5473/18
провадження № 22ц/818/5136/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Піддібного Р.М., Тичкової О.Ю.,
імена (найменування) сторін:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу Крилової ОСОБА_2 Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2019 року в складі судді Мельникової І.Д.,
В травні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») в особі свого представника Савіхіної Анастасії Миколаївни звернулося у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.
Позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 4 500 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Однак умови кредитного договору відповідач не виконала, допустила заборгованість, яка станом на 24 квітня 2018 року склала суму в загальному розмірі 47 363 грн 08 коп. (заборгованість за кредитом - 4 614 грн 78 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 36 916 грн 72 коп., пеня та комісія - 3 100 грн 00 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн 00 коп., штраф (процентна складова) - 2 231 грн 58 коп.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість в указаному розмірі, а також 1 762 грн. 00 коп. судового збору.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2019 року позов АТ «КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 30 вересня 2013 року № б/н в розмірі 4 614 грн 78 коп. та 1 762 грн 00 коп. судового збору. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Задовольняючи позов лише в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції послався на правову позицію, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якої Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг, які не підписувались при заповненні заяви-анкети позичальником, не можуть вважатись складовою частиною кредитного договору, а встановлені цими документами відсоткова ставка, пеня та штрафи не можуть бути застосовані при визначенні кредитної заборгованості.
18 вересня 2019 року ОСОБА_3 - представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення відсотків за кредитним договором та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині, оскільки банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула. Зазначає, що оскаржуване рішення призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, наносить шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Судом першої інстанції проігноровано, що важливішою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.
ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Рішення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та судового збору, а також в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені, комісії та штрафних санкцій не оскаржено, тому в апеляційному порядку не переглядається.
Матеріали справи свідчать, що 30 вересня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № б/н, відповідно до умов якого остання отримала кредит в розмірі 4 500 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Анкета-заява особисто ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.
При цьому в анкеті-заяві відповідач надала згоду на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифами АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно з пунктами 1.1.2.3., 1.1.2.4., 1.1.2.7. Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний: отримувати виписки про стан карткових рахунків та про здійснені операції по картковим рахункам; при незгоді зі змінами правил та/або Тарифів банку - звернутися до банку для розірвання цього договору та погасити заборгованість, у тому числі заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю та його довіреним особам; при незгоді щодо списання коштів по картрахунку - інформувати (за необхідності письмово у випадку, якщо вирішення питання передбачає дану необхідність) банк про це протягом 35 днів з моменту списання; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою попередження виникнення овердрафту.
Пунктом 1.1.3.2.3. Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема по виписці по картковому рахунку згідно з пунктом 1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт прийняв нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.
Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг після отримання банком від клієнта необхідних документів, а також заяви, банк проводить перевірку документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-якій момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.
Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, що встановлено банком.
Клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентам за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. У випадку невиконання зобов'язань за договором на вимогу банку виконати зобов'язання по поверненню кредиту (в тому числі простроченого кредиту та овердрафту), сплаті винагороди банку (пункти 2.1.1.5.5., 2.1.1.5.6. Умов та правил надання банківських послуг).
Згідно з пунктом 2.1.1.12.6. Умов та правил надання банківських послуг за користування кредитом та овердрафтом банк нараховує проценти в розмірі, встановленому тарифами банку, із розрахунку 360 календарних днів на рік, якщо інше не передбачено пунктом 2.1.1.12.13 (даний пункт не діє для елітних карток (Platinum, MC World Signia і VISA Infinite).
При порушення клієнтом строку платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн (в еквіваленті 500 грн по кредитним карткам, відкритим у валюті USD) + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій. Штраф обліковується на окремому рахунку та підлягає сплаті у першу чергу (пункт 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг).
Відповідно до пункту 2.1.1.12.9. Умов та правил надання банківських послуг держатель доручає банку списати з будь-якого рахунку держателя, відкритого в банку, зокрема з карткового рахунку грошові кошти для здійснення платежів з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі мінімального платежу, якщо мінімальний обов'язковий платіж зазначений в заяві клієнта і в пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування, а також списання помилково перерахованих сум, за якими держатель не є належним поручителем. Списання грошових коштів здійснюється згідно з установленим законодавством порядком.
Станом на 24 квітня 2018 року заборгованість склала суму в загальному розмірі 47 363 грн 08 коп. (заборгованість за кредитом - 4 614 грн 78 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 36 916 грн 72 коп., пеня та комісія - 3 100 грн 00 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн 00 коп., штраф (процентна складова) - 2 231 грн 58 коп.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін, погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 639 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови , а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, попиту і пропозицій? які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмірі процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХП «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХП).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-ХП споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України в Рішенні у справі за конституційним поданням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Позивач, обгрунтовуючи право вимоги, в тому числі процентів за користування кредитом, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».
Однак витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», який міститься в матеріалах справи, не містить ані особистого підпису позичальника, ані дати їх складання. Позичальником, всупереч вимог закону не надано доказів ознайомлення позичальника саме з такою редакцією Умов та правил надання банківських послуг, а також відомостей щодо того, коли та на підставі яких документів (Рішення уповноваженого органу) банком затверджена саме така редакція Умов та правил надання банківських послуг.
Банком не наведено інших доказів існування погоджених сторонами будь-яких істотних умов договору, крім тих, що зазначені в Правилах і Умовах, Тарифах Банку, і з якими, як вважав би банк, позичальник був ознайомлений.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.рrivatbank.ua/terms/pages/70) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-якій редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, у даному випадку - анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5. цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладено в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 16цс15.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складову повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Висновки суду першої інстанції про стягнення лише заборгованості за тілом кредиту є законними та обгрунтованими.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'являв.
Такі висновки відповідають правовій позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п.1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 Леонідівни - представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2019 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді Р.М.Піддубний
О.Ю.Тичкова