Постанова
Іменем України
19 листопада 2019 року
м. Харків
справа № 623/3509/19
провадження № 22-ц/818/5075/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - судді Піддубного Р.М. (суддя-доповідач),
суддів: Котелевець А.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Кравченко О. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09 вересня 2019 року, постановлену у складі судді Герцова О.М., -
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, мотивуючи який зазначив, що ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2019 року його касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2019 року у справі № 826/13194/18 було залишено без руху, а ухвалами цього ж суду від 20.05.2019 року, 26.06.2019 року касаційну скаргу повернуто, ухвалою від 22.08.2019 року - відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Крім того, вказував, що ухвалами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2019 року та 01.08.2019 року його касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019 року у справі № 826/10114/17 було залишено без руху, а ухвалами цього ж суду від 01.07.2019 року касаційну скаргу повернуто, а ухвалою від 22.08.2019 року - відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Посилаючись на те, що Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено можливості оскарження незаконних дій Верховного суду, ОСОБА_1 просив на підставі ст. 16 ЦК України визнати вищевказані судові рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду незаконними.
Ухвалою судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09 вересня 2019 року у відкритті провадження відмовлено, роз'яснено позивачеві право звернутись з позовом до Харківського окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив ухвалу скасувати.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в відкритті провадження у справі за його позовом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Як убачається із матеріалів справи, предметом заявленого ОСОБА_1 позову є вимоги про визнання незаконними судових рішень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах № 826/10114/17 та № 826/13194/18.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що за характером спірних правовідносин та суб'єктним складом справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і має розглядатись судом адміністративної юрисдикції.
Проте повністю погодитись з такими висновками не можна.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
У розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Статтями 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
У зв'язку з цим, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом по суті, перегляду судових рішень у визначеному процесуальним законом порядку і їх виконання, нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено.
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Також варто зазначити, що згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.
Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17 та аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 454/2843/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 14 Закону № 1402-VIII).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст.19 ЦПК України).
З викладеного вище вбачається, що оскарження дій суду при здійсненні ним правосуддя можливе лише шляхом подачі відповідних апеляційних та (або) касаційних скарг.
Можливість оскарження процесуальних дій судді як органу державної влади шляхом подачі відповідного позову до суду не передбачена за винятком випадків завдання особі матеріальної та моральної шкоди в порядку, передбаченому ст. ст. 1166, 1167 ЦК України.
У суду першої інстанції відсутні повноваження розглядати позови про визнання незаконними дій судді іншого суду при здійсненні останнім правосуддя.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України).
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неможливість розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду в порядку цивільного судочинства та наявність підстав для відмови у відкритті провадження, проте вважає за необхідне виключити з резолютивної частини ухвали абзац другий, яким роз'яснено позивачу право на звернення до Харківського окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства, оскільки такі взагалі не можуть розглядатися судами.
Доводи позивача про позбавлення його права на доступ до правосуддя, що передбачено статтею 6 Конвенції, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Під правоздатністю пред'являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов'язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «ЛеКонт, ОСОБА_2 і Де Мейєр проти Бельгії», заяви № № 6878/75, 7238/75).
ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії).
Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних із підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів, гарантований статтею 129 Конституції України, і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження дій суду, пов'язаних із розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 09 вересня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а також виключити з резолютивної частини ухвали абзац другий, яким роз'яснено позивачу право на звернення до Харківського окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 листопада 2019 року.
Головуючий Р.М. Піддубний
Судді А.В. Котелевець
О.Ю. Тичкова