«19» листопада 2019 року
м. Харків
справа № 628/428/19-ц
провадження № 22ц/818/5390/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.,
за участю секретаря - Колосовської А.Р.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Куп'янська міська рада Харківської області, Акціонерне товариство «Харківобленерго», представник відповідача - Овчаренко Г.С ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 17 вересня 2019 року в складі судді Коваленко О.А.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Куп'янської міської ради Харківської області, Акціонерного товариства «Харківобленерго», ОСОБА_4 про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 нібито з дозволу Куп'янської міської ради Харківської області збудував на території дороги загального користування по АДРЕСА_1 (палісадник), межі якої скоротили ширину проїзної частини дороги з 5 метрів до 2,7 метрів, що є порушенням правил забудови міст України.
Вказала, що зазначений палісадник ОСОБА_5 побудовано з прив'язкою до свого будинку у розмірі 4 метри замість 1,7 метрів відповідно до плану, при цьому згідно відомостей з архіву виконкому Куп'янської міської ради дозволу на зазначену побудову у 1986 році, коли зведено огорожу, не надавалось; отже документи, що підтверджують законність спірної побудови, сфальсифіковані.
Зазначила, що такими діями ОСОБА_6 порушено її право на вільне користування проїзною частиною дороги, оскільки вона не може завезти до свого домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , вантажним транспортом дрова, будматеріали, меблі; до її оселі не може проїхати швидка допомога, пожежний автомобіль тощо.
Крім того, відповідач Акціонерне товариство «Харківобленерго» у 2012 році виконав роботи з перенесення залізобетонної опори №93 з прямолінійного ряду інших опор, її проектного місця, на 2,3 метри до середини дороги, що не відповідає плану розташування електроопор, і перешкоджає їй у вільному користуванні дорогою.
Вказала, що у зв'язку з зазначеними обставинами вона вирішила продати домоволодіння. Однак, покупці, оглянувши дорогу до нього, збудовану на ній огорожу, та незаконно встановлену посеред даної дороги електроопору, відмовляють їй в купівлі її домоволодіння, оскільки до нього неможливо під'їхати вантажівками.
Зазначила, що з метою вирішення спору в позасудовому порядку звернулась до органів місцевої влади з проханням зобов'язати ОСОБА_6 знести огорожу на проїжджій частині дороги та привести ділянку дороги в належний стан згідно плану забудови м. Куп'янська та норм проектної документації, однак отримала відмову.
Вказала, що зверталась з аналогічним позовом до суду адміністративної юрисдикції, проте їй відмовлено у відкритті провадження у справі.
Просила визнати незаконними всі рішення Куп'янської міської ради Харківської області та її підрозділів щодо надання дозволів ОСОБА_7 на розширення його земельної ділянки у бік проїзної частини на 2,3 м та забудови на цій ділянці огорожі, та перенос залізобетонної електроопори № НОМЕР_1 на 2,3 м у бік цієї дороги Акціонерним товариством «Харківобленерго», що призвело до звуження цієї дороги до 2,7 м по провулку АДРЕСА_1 , та порушення її прав на вільне користування даною дорогою; зобов'язати Акціонерне товариство «Харківобленерго» перенести залізобетонну електроопору № 93 по АДРЕСА_1 Куп'янська АДРЕСА_1 на її проектне місце; зобов'язати ОСОБА_6 демонтувати встановлену ним огорожу (палісадник) на проїзній частині дороги по провулку Овражному, № 7, м. Куп'янська Харківської області.
Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 17 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Вважала, що міська рада жодного разу не з'явилась до суду, а суд не вжив щодо неї жодних заходів з цього приводу з метою спонукати прибути до суду, надати для огляду квартальний план провулку з розташуванням опор вуличної електромережі, надати пояснення, вказати ширину дороги по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 ; що її клопотання про витребування доказів не вирішено, натомість суд прийняв у якості доказу договір на постачання електроенергії у її домоволодіння, що не стосується предмету спору; що порушення ОСОБА_5 законодавства щодо містобудування є очевидними та не потребують доказування, однак суд не зобов'язав його відновити становище, що існувало до побудови огорожі.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
05 листопада 2019 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_6 надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю. Також, в заяві він вказав, що ніяких забудов та перебудов він не здійснював.
06 листопада 2019 року до суду апеляційної інстанції від Куп'янської міської ради Харківської області надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника Куп'янської міської ради Харківської області. При цьому зазначено, що будь - яких рішень щодо надання дозволів ОСОБА_7 Куп'янською міською радою Харківської області та її структурними підрозділами не надавалось.
19 листопада 2019 року до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення ОСОБА_1 , в яких вона підтримала позовні вимоги та доводи апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що позивачем не надано доказів вчинення відповідачами дій, що порушують її права та інтереси.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого Куп'янським управлінням житлово-комунального господарства та містобудування Харківської області від 08 жовтня 1999 року, що підтверджується довідкою № 307, виданою 10 липня 2019 року Комунальним підприємством «Куп'янське бюро технічної інвентаризації» станом на 30 грудня 2012 року ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 126).
19 серпня 1997 року ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Куп'янської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-2106, з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , згідно якого придбав у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та розміщений на земельній ділянці Держфонду площею 609,00 кв. м.
Згідно вказаного договору купівлі-продажу на вищевказаній земельній ділянці розташований один дерев'яний, обкладений цеглою жилий будинок жилою площею 35,2 кв. м., який на плані земельної ділянки позначений літ. «А». При будинку є такі надвірні будівлі та служби: погріб - літ. «Б», сарай - літ. «В», вбиральня - літ. «Г», огорожа № 1, водопровід № (а. с. 75).
Право власності на будинок зареєстровано в Куп'янському БТІ за ОСОБА_5 05 вересня 1997 року (а. с. 75, зворот).
Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами тривалий час існують суперечки щодо спірної огорожі та електроопори, які, на думку ОСОБА_1 , порушують її права на вільне користування дорогою по АДРЕСА_1 м. Куп'янська. Так, ОСОБА_1 протягом 2016-2018 років неодноразово зверталась до Куп'янської міської ради Харківської області із заявами щодо перенесення огорожі з фасадного боку домоволодіння по АДРЕСА_1 . На її запити Управлінням містобудування, архітектури та земельних відносин Куп'янської міської ради Харківської області надавались відповіді, з яких вбачається, що права ОСОБА_1 не порушено.
У січні 2019 року ОСОБА_1 зверталась з аналогічним адміністративним позовом до суду, однак ухвалою суду від 24 січня 2019 року їй відмовлено у відкритті провадження у справі (а. с. 6-7).
Згідно архівного витягу, наданого 04 листопада 2016 року архівним відділом виконавчого комітету Куп'янської міської ради Харківської області, рішенням № 625 виконавчого комітету Куп'янської міської ради депутатів трудящих Харківської області від 14 червня 1977 року вирішено зареєструвати за житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 609,0 кв. м. (а. с. 11).
З відповіді архівного відділу виконавчого комітету Куп'янської міської ради Харківської області від 04 листопада 2016 року №07-46/338 вбачається, що іншої інформації стосовно зміни площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в документах архівного фонду № Р-1 «Виконавчий комітет Куп'янської міської ради Харківської області» за 1977-1979 роки та за 1986 рік не виявлено (а. с. 12).
З відповіді Комунального підприємства Куп'янське бюро технічної інвентаризації № 409 від 12 вересня 2016 року вбачається, що станом на останню інвентаризацію, яка відбувалася 13 серпня 1987 року, відстань від кутів будинку за адресою: АДРЕСА_1 , до паркану зі сторони будинку приблизно складала 4,00 м (а. с. 8).
Разом з відповіддю надано копії генерального плану та схематичного плану домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , з яких вбачається, що загальна фактична площа земельної ділянки у 1962 році становила 590,0 кв. м., а в подальшому до плану внесено зміни у 1979 та 1986 роках, загальна фактична площа земельної ділянки - 609, 0 кв. м. Спірна огорожа (палісадник) присутня на схематичному плані (а. с. 9-10, 74).
Рішенням № 909 виконавчого комітету Куп'янської міської ради Харківської області від 03 липня 2007 року дозволено ОСОБА_7 будівництво гаражу розміром 4,0 м х 6,0 м на існуючій присадибній земельній ділянці АДРЕСА_1 (а. с. 76).
01 серпня 2007 року інженером архітектурного бюро м. Куп'янська на підставі замовлення № 326 від 06 липня 2007 року ОСОБА_6 проведено обстеження домоволодіння на можливість будівництва гаражу розміром 4,0 м х 6,0 м на існуючій присадибній земельній ділянці АДРЕСА_1 .
Встановлено, що місце для будівництва є і задовольняє санітарним та протипожежним вимогам, про що надано висновок про можливість перебудови будинку, будівництва прибудов, господарчих будівель (а. с. 77-78).
Як вбачається з акту погодження меж земельної ділянки та акту приймання-передачі межових знаків на зберігання на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , суміжними земельними ділянками є: землі Куп'янської міської ради, земельна ділянка по АДРЕСА_2 ділянка по АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ділянка по АДРЕСА_3 ; відрізки меж погоджені та підписані відповідними власниками. Власниками суміжних земельних ділянок, з якими погоджені межі земельної ділянки за вказаною адресою, претензій до існуючих меж не заявлено. Межі земельної ділянки збігаються з парканом (а. с. 119, 120).
На заяву ОСОБА_1 щодо призначення комісії з перевірки меж домоволодіння по АДРЕСА_1 , Управлінням містобудування, архітектури та земельних відносин Куп'янської міської ради Харківської області надано відповідь від 18 липня 2018 року, з якої вбачається, що спеціалісти управління вкотре ознайомившись з графічними матеріалами (план земельної ділянки), встановили, що проміри по влаштованій з фасадної сторони огорожі вказаного домоволодіння суттєво не відрізняються від зазначених на плані, ширина провулку до протилежної його сторони вздовж цього домоволодіння становить 4,80 м, ширина провулку вздовж земельної ділянки позивача - становить 3,70 м. Встановлення електричних опор повітряних ліній електропередач регулюється будівельними нормами. Розмір 4,00 м від будинку вищеназваного домоволодіння до АДРЕСА_2 , вказаний у зверненні, на графічних матеріалах не відображений. Лінія регулювання забудови провулку відповідає генплану. Таким чином, ширина провулку вздовж земельної ділянки ОСОБА_1 на 1,1 м менша, ніж його ширина вздовж домоволодіння по АДРЕСА_1 (а. с.14).
17 серпня 2018 ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Куп'янськ Харківської області головою квартального комітету Погородченко Л.І., громадянами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 складено акт про те, що на ділянці дороги по АДРЕСА_1 Куп'янську побудовано огорожу на відстані від будинку 4 м в бік дороги, що призвело до звуження вулиці на 2,3 м та ускладнило проїзд вантажного транспорту. Також встановлено, що залізобетонна опора лінії електропередач №63, що проходить АДРЕСА_1 , виходить з прямого ряду інших опор в бік дороги на 2,3 м; дерева з палісадника звисають на проїзну частину дороги та шифер огорожі будинку №7 з боку дороги розбитий транспортом (а. с. 17).
Куп'янською міською радою Харківської області надано до суду першої інстанції заяву від 25 лютого 2019 року №26, в якій вказано, що міською радою та її структурними підрозділами будь-яких рішень щодо надання дозволів ОСОБА_7 на розширення його земельної ділянки у бік проїзної частини та забудови на цій ділянці огорожі та перенос електроопори у бік дороги по АДРЕСА_1 не надавалось (а. с. 29).
Рішенням № 1297/23-VII від 26 липня 2019 року Куп'янської міської ради Харківської області затверджено «Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (КВЦПЗ-В.02.01) за адресою: АДРЕСА_1 ». Передано ОСОБА_7 земельну ділянку (кадастровий номер 6310700000:50:007:0007) за вищевказаною адресою, площею 0,0644 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлових будівель і споруд (КВЦПЗ-В.02.01) за рахунок земель комунальної власності, житлової та громадської забудови (а. с. 153).
Як вбачається зі схематичного розташування опор ПЛ-0,4 кВ № 1 від ТП-316 по АДРЕСА_2 будинку № АДРЕСА_1 розташована електроопора № 63, відстань від якої до огорожі становить 0,35 м, а до провулку - 0,8 м, ширина АДРЕСА_5 на цій АДРЕСА_6 а. с. 144).
Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_12 - заступник начальника Куп'янського районного відділення Акціонерного товариства «Харківобленерго» пояснив, що товариство взагалі не виконувало жодних робіт по перенесенню будь-яких електричних опор по АДРЕСА_2 м. Куп'янська.
Частиною сьомою статті 41 Конституції України передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.
Частинами першою та другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Стаття 105 ЦК УРСР, чинна на час зведення спірної огорожі (палісадника), передбачала, що громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
За позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів такий будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду місцевої Ради народних депутатів або за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів знесені громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, провадиться, коли громадянин не привів його, після попередження, у відповідність з проектом чи зазначеними нормами і правилами.
Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.
Статтею 375 чинного ЦК України передбачено право власника на забудову земельної ділянки. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Разом із тим, статтею 376 цього Кодексу встановлені правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила будівництво. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.
Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.
Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Такий висновок щодо застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16, підстав для відступу від якого не встановлено.
Європейській суд з прав людини по справі "Іванова і Черкезов проти Болгарії" (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга N 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Зазначене відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року, справа № 458/1173/14-ц, провадження № 61-13282св18.
Як вбачається з матеріалів справи з 19 серпня 1997 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці Держфонду площею 609,00 кв. м., яка зареєстрована за вказаним домоволодінням у відповідному розмірі на підставі рішення № 625 виконавчого комітету Куп'янської міської ради депутатів трудящих Харківської області від 14 червня 1977 року.
З викопіровки із схематичного плану на присадибну ділянку АДРЕСА_1 Куп'янська вбачається, що станом на жовтень 1986 року площа земельної ділянки становила 609,00 кв. м., та спірна огорожа (палісадник), яку просить демонтувати позивач, вже була наявна в схематичному плані (а.с.74).
Протягом часу користування земельною ділянкою для обслуговування свого домоволодіння ОСОБА_5 на підставі отриманого дозволу побудовано гараж, однак відомостей щодо здійснення ним будь-яких інших перебудов, зокрема, огорожі чи палісаднику, матеріали справи не містять.
Земельна ділянка, на якій розташовано домоволодіння ОСОБА_6 , зокрема, спірна огорожа, межує з дорогою, тобто землями Куп'янської міської ради, яка претензій до існуючих меж не має.
Відомостей щодо того, що Куп'янською міською радою вживались заходи щодо притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за встановлення на земельній ділянці загального користування огорожі без погодження з органом місцевого самоврядування, суду не надано.
Натомість, рішенням № 1297/23-VII від 26 липня 2019 року Куп'янської міської ради Харківської області передано ОСОБА_7 земельну ділянку за вищевказаною адресою, площею 0,0644 га безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлових будівель і споруд за рахунок земель комунальної власності, житлової та громадської забудови.
Таким чином, доказів того, що земельна ділянка, на якій споруджена спірна огорожа, належить до земель комунальної власності, та захоплена ОСОБА_5 самовільно, а також того, що ним зведено огорожу (палісадник), яка є самочинним будівництвом, що ОСОБА_3 переніс електричну опору, матеріали справи не містять та до суду апеляційної інстанції їх не надано.
В суді апеляційної інстанції представник Акціонерного товариства «Харківобленерго» пояснила, що Акціонерне товариство «Харківобленерго» не виконувало робіт по перенесенню електричної опори по зазначеному провулку. ОСОБА_3 також не звертався до Акціонерного товариства «Харківобленерго» щодо заміни, перенесення електричної опори.
Також, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів порушення її прав як власника та землекористувача на вільний доступ до належного їй майна.
Згідно частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів чи посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Однак, доказів того, що Куп'янською міською радою Харківської області та її підрозділами приймались будь-які рішення щодо надання дозволів ОСОБА_7 на розширення його земельної ділянки у бік проїзної частини на 2,3 м та забудови на цій ділянці огорожі, та перенос залізобетонної електроопори № НОМЕР_1 на 2,3 м у бік цієї дороги Акціонерним товариством «Харківобленерго», до суду не надано, тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в цій частині за недоведеністю.
Також, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Акціонерного товариства «Харківобленерго» перенести залізобетонну електроопору № 93 по АДРЕСА_1 на її проектне місце, оскільки доказів того, що опора лінії електропостачання навпроти спірного домоволодіння знаходиться не на проектному місці, матеріали справи не містять, клопотань щодо проведення відповідної експертизи до суду першої та апеляційної інстанції не заявлено.
Відомостей щодо того, що Акціонерне товариство «Харківобленерго» взагалі виконувало будь-які роботи по перенесенню електричних опор по АДРЕСА_2 м. Куп'янська, суду не надано.
Крім того, як вбачається зі схематичного розташування опор ПЛ-0,4 кВ № 1 від ТП-316 по АДРЕСА_2 будинку № АДРЕСА_1 розташована електроопора № 63, а не 93, як зазначає позивач.
Отже, аналіз встановлених судом обставин справи та норм права, якими регулюються спірні правовідносини, дає підстави для висновку про недоведеність порушення прав позивача діями відповідачів і причинно-наслідкового зв'язку між побудовою спірної огорожі (палісаднику), що мало місце більше тридцяти років тому, і розташуванням опори лінії електропередач, та неможливістю ОСОБА_1 вільно користуватися власним домоволодінням, оскільки доказів цього матеріали справи не містять.
За таких умов, клопотання відповідача Акціонерного товариства «Харківобленерго» щодо застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог сплив строку звернення до суду з позовом не застосовується.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що відповідачами порушено її право на користування проїзною частиною дороги, є необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи спірна огорожа збудована в межах земельної ділянки, призначеної для обслуговування домоволодіння АДРЕСА_1 , а не на дорозі загального користування, що відноситься до земель комунальної власності. Доказів того, що електроопора, яка знаходиться навпроти вказаного домоволодіння встановлена з порушенням норм законодавства та перешкоджає проїзду транспорту, матеріали справи також не містять.
Посилання ОСОБА_1 щодо порушення строків розгляду справи судом першої інстанції до уваги не приймається, оскільки саме лише порушення встановлених процесуальним законом строків розгляду справи не може бути обов'язковою підставою для скасування ухваленого судового рішення в апеляційному порядку за відсутності інших обставин, передбачених статтею 376 ЦПК України.
Твердження ОСОБА_1 щодо того, що Куп'янська міська рада жодного разу не з'явилась до суду, а суд не вжив щодо неї жодних заходів з цього приводу з метою спонукати прибути до суду, надати для огляду квартальний план провулку з розташуванням опор вуличної електромережі, надати пояснення, вказати ширину дороги по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , є безпідставними, оскільки відповідачем надано до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, що є процесуальним правом учасника справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що її клопотання про витребування доказів не вирішено, натомість суд прийняв у якості доказу договір на постачання електроенергії у її домоволодіння, що не стосується предмету спору, є необґрунтованими, оскільки судом розглянуто та задоволено її клопотання про витребування доказів у Акціонерного товариства «Харківобленерго», а вказаний вище договір на постачання електроенергії долучено до матеріалів справи разом з відзивом відповідача на обґрунтування його клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що порушення ОСОБА_5 законодавства з містобудування є очевидними та не потребують доказування, однак суд не зобов'язав його відновити становище, що існувало до побудови огорожі, є безпідставними, оскільки принцип змагальності цивільного судочинства вимагає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини щодо порушення ОСОБА_5 вимог законодавства не належать до таких, що в силу статті 82 ЦПК України не потребують доказування, проте, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування свого позову.
Таким чином, доводи скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 17 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді І.О. Бровченко
А.І. Колтунова
Повний текст постанови складено 20 листопада 2019 року.