Справа № 642/687/18-к Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/3141/19 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження
18 листопада 2019року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданнів м. Харкові судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 ,-
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , 1988 року народження, на 60 днів, тобто до 30 листопада 2019 року.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та постановити нову, якою відмовити в продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та змінити запобіжний захід щодо ОСОБА_7 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із забороною обвинуваченому залишати житло, із обов'язком носити електронний засіб контролю.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник послався на те, що обвинувачений ОСОБА_7 за час розгляду справи в суді першої інстанції, незважаючи на наявність позитивної характеристики за місцем проживання, проживаючи разом зі своєю матір'ю, що підтверджує наявність міцних і стійких родинних стосунків, в будинку, власником якого є мама обвинуваченого, за відсутності даних про наявність повідомлення про підозру у вчинені іншого кримінального правопорушення, за відсутності доведеності прокурором існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, за відсутності доведеності прокурором неможливості застосування запобіжного заходу цілодобовий домашній арешт із зобов'язанням носити електронний засіб контролю - півтора року утримується ізольованим від суспільства без обвинувального вироку суду. Зазначає, що оскаржуваною ухвалою в черговий раз запобіжний захід тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено за усним клопотанням прокурора. Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Проте, вимоги ч.1 ст. 199 КПК України, прокурором проігноровані. Крім того, проігноровані і вимоги ч.3 ст. 199 КПК України. З вказаних обставин суддя зобов'язаний був відмовити у продовженні строку тримання під вартою. Крім того, захисник посилався на рішення Європейського суду з прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, а також думку прокурора щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу захисника належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
За наслідками апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а саме за ч.2 ст.121 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від семи до десяти років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Як вбачається з відомостей, які містяться в обвинувальному акті, ОСОБА_7 був раніше судимий 15.01.2008 року Люботинським міським судом Харківської області за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки; 17.11.2011 Харківським районним судом Харківської області за ч.1 ст. 121, ч. 1 ст. 122, ч.3 ст. 185, ст.ст. 70,71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі; 20.05.2015 Ленінським районним судом м.Харкова за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 3 роки; 12.06.2017 Ленінським районним судом м.Харкова за ч.1 ст. 122, ст. 71 КК України до 2 років 1 місяця 10 діб позбавлення волі, в силу ч. 5 ст. 72 КК України зараховано в строк попереднього ув'язнення з 07.06.2016 по час вступу вироку в законну силу з розрахунку , строк рахувати з 07.06.2016, звільнений 13.07.2017 по відбуттю покарання, що свідчить про наявність ризику продовження ОСОБА_7 своєї злочинної діяльності чи вчинення ним інших злочинів та про можливість переховування обвинуваченого від правосуддя.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується ОСОБА_7 , а саме того, що він обвинувачується у злочині, вчиненому відносно життя та здоров'я фізичної особи, за який обвинувачений був раніше засуджувався та має не погашену судимість, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Отже, на час проведення апеляційного розгляду ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, а саме, впливу на свідка та переховування від суду, не втратили свою актуальність, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді, необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2019 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
________________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4