20 листопада 2019 року
м. Харків
Справа № 613/108/19
Провадження № 22-ц/818/4700/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Кругової С.С.,
Суддів Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.,
Учасники справи :
Позивач: ОСОБА_1 ,
Відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадженнябез повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 5 липня 2019 року, ухвалене суддею Уваровою Ю.В., -
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Богодухівського районного суду Харківської області з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 , на свою користь борг у сумі 41 229,22 грн та судовий збір у сумі 768,40 грн.
Позов мотивований тим, що в березні 2014 року вона звернулась до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики. 30.04.2014 року між сторонами у зазначеній справі було укладено мирову угоду, яку затверджено ухвалою суду та провадження у справі закрито. Відповідно до мирової угоди, відповідач визнала розмір заборгованості на суму 11 330,72 грн, зобов'язалася сплатити вказану суму грошових коштів періодичними платежами по 400 грн щомісячно до 25 числа кожного місяця, у період з травня 2014 року по вересень 2016 року. Умовами угоди також передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов угоди з боку відповідача, у тому числі при порушенні строків розрахунків, зазначених в п. 2 угоди, відповідач зобов'язана сплатити позивачу неустойку (штраф) у грошовій формі, у розмірі 5 процентів від загальної суми боргу, указаної в п. 1 угоди. Заочним рішенням Богодухівського районного суду від 26.03.2015 року на користь позивача з відповідача за мировою угодою стягнуто штраф у розмірі 3 399,24 грн за прострочення платежів по січень 2015 року включно згідно з установленим графіком погашення заборгованості. Відповідач умови мирової угоди не виконала, борг не виплатила.
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 5 липня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу з урахуванням індексу інфляції - 26 714 грн 86 коп., три відсотки річних в сумі 1 566 грн, штраф в сумі 10 764 грн 26 коп., а всього 39 045 грн 12 коп., а також судовий збір пропорційно задоволених вимог в сумі 727 грн 67 коп. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення інших коштів - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване обгрунтованістю та доведеністю позовних вимог ОСОБА_1
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права.
В обґрунтування скарги посилається на те, що відповідач сплатила борг ОСОБА_1 у повному обсязі, про що позивачем була складена розписка. Суд своїм рішенням зобов'язав стягнути борг з ОСОБА_2 на користь позивача тільки на підставі мирової угоди між сторонами без надання боргової розписки суду, що є грубим порушенням матеріального права.
Відзиву на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 до апеляційного суду не надходило.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 30 квітня 2014 року ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 30.04.2014 року визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (а.с. 5).
Відповідно до п. 1 мирової угоди, ОСОБА_2 визнала розмір її заборгованості перед ОСОБА_1 , який складає 11 330,72 грн.
Згідно з п. 2 мирової угоди відповідач зобов'язана сплатити позивачу грошові кошти у розмірі загальної суми боргу, зазначеної в п.1 Угоди, періодичними платежами по 400 грн щомісячно до 25 числа кожного місяця, за графіком у період з травня 2014 р. по вересень 2016 р.
Пунктом 6 мирової угоди визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов угоди з боку відповідача, у тому числі при порушенні строків розрахунків, зазначених в п. 2 Угоди, відповідач зобов'язана сплатити позивачу неустойку (штраф) у грошовій формі, у розмірі 5 процентів від загальної суми боргу, зазначеної в п.1 Угоди.
Заочним рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 26 березня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за мировою угодою стягнуто штраф у розмірі 3 399,24 грн за прострочення платежів по січень 2015 року включно згідно установленого графіку погашення заборгованості (а.с. 6).
29 липня 2018 року ОСОБА_1 була складена розписка, зі змісту якої вбачається, що позивач ніяких фінансових претензій до відповідача не має (а.с. 24).
Виконавчий лист за вказаним рішенням пред'явлений до виконання, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.09.2018 року (а.с. 45-47 ).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи судом у 2014 році оригінал розписки за якою відповідач позичила у позивача грошові кошти судом оглядалась і була повернута позивачу (а.с.163), тому доводи апеляційної скарги відповідача про те, що рішення суду вінесено на підставі лише мирової угоди не відповідають дійсності.
Факт сплати відповідачем боргу належними і допустимими доказами не підтверджено, в справі такі відсутні.
Що стосується розписки позивача, що вона не має фінансових претензій до відповідача, то вона датована 29 липня 2018 року і слід розуміти, що саме на цю дату претензій у позивача до відповідача не було і ніяк не можна вважати, що вони не можуть виникнути в майбутньому. З позовом позивач звернулась в січні 2019 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано вважав встановленою наявність невиконаних боргових зобов'язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , оскільки такі обставини є доведеними належними та допустимими доказами з огляду на вищенаведене. Наведений судом розрахунок відповідач не оскаржував.
Оскільки доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суд надав належну оцінку, підстав для скасування рішення суду, судова колегія не вбачає.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 5 липня 2019 року -залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. В силу п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий С.С. Кругова
Судді А.І. Колтунова
Н.П. Пилипчук