Провадження апел.суду №11-кп/818/3280/19 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Справа суду 1-ї інстанції №642/626/19
Категорія: ч.2 ст.186 КК України
18 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_8 , -
Цією ухвалою продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , 1975 року народження, який обвинувачується за ч.2 ст.186 КК України, на 60 днів, тобто до 19 грудня 2019 року.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначив, що всі свідки та потерпілий були допитані, а тому ризик щодо незаконного впливу на них відсутній. Наголосив, що в нього є місце проживання у місті Харкові за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за місцем проживання його тітки ОСОБА_9 . Указав, що в нього є співмешканка, яка проживає у м. Добропілля Донецької області та потребує його допомоги, оскільки має трирічну дитину та вимушена жити лише за рахунок грошей, які вона отримує на дитину. Просить ухвалу суду скасувати та змінити йому запобіжний захід на більш м'який не пов'язаний з позбавлення волі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Також колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою, оскільки достовірних відомостей або доказів про зменшення цих ризиків до суду стороною захисту не було надано.
Посилання обвинуваченого на відсутність ризику впливати на свідків та потерпілого, як на підставу для зміни запобіжного заходу, є необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції зазначеній обставині була надана належна оцінка, та було враховано відсутність зазначеного ризику.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України - тобто за тяжкий злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від чотирьох до шести років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Однак, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Так, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_8 раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, не має місця реєстрації, не працює, проживає у с. Мачухи Полтавської області, що обґрунтовано свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язку обвинуваченого у м. Харкові та можливість його переховування від правоохоронних органів та суду.
Посилання обвинуваченого про можливість проживання його у м. Харкові у тітки, на думку колегії суддів є недостатнім для зменшення ризику переховування обвинуваченого, оскільки матеріали провадження не містять жодних достовірних відомостей про згоду ОСОБА_9 щодо спільного проживання разом з обвинуваченим.
Крім того, обвинувачений в своїй апеляційній скарзі вказує на наявність в нього співмешканки, яка проживає в Донецькій області, що на думку колегії суддів додатково свідчить про наявність ризику переховування його від правоохоронних органів та суду, у тому числі у Донецькій області.
Також, відповідно до матеріалів провадження, обвинувачений раніше судимий чотири рази за вчинення умисних злочинів, у тому числі за вчинення злочинів проти власності, звільнявся умовно-достроково, однак знову вчинив умисний корисливий злочин, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи ОСОБА_8 та про наявність ризику вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час не змінилися, та не зменшилися.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченою її процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: