24.10.2019 Справа №607/21010/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі с/з ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №42019210220000118 про обвинувачення
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Зея Амурської області РФ, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, розлученого, на утриманні 1 малолітня дитина, непрацюючого, жителя АДРЕСА_1 , військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 (колишня в/ч пп НОМЕР_2 ), солдата, раніше не судимого,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України,
за участю: прокурора - ОСОБА_4 , обвинуваченого - ОСОБА_3
Обвинувачений ОСОБА_3 , будучи солдатом - військовослужбовцем за контрактом в/ч НОМЕР_1 (колишня в/ч пп НОМЕР_2 ), незаконно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, в умовах особливого періоду, без поважних причин та за відсутності дозволу відповідного командування в/ч НОМЕР_1 (колишня в/ч пп НОМЕР_2 ), 17 лютого 2017 року до місця проходження військової служби до розташування військової частини ( АДРЕСА_2 ) вчасно не прибув, не виконував службові обов'язки по 27 лютого 2017 року, і за вказаний період не вживав мір для прибуття до військової частини за наявності можливості для цього, проводив час на власний розсуд.
Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, визнав повністю за обставин, що вказані в обвинувальному акті, щиро розкаявся та пояснив, що вчасно не з'явився у військову частину у зв'язку із сімейними обставинами. На даний час про вчинене він, обвинувачений, щиро шкодує.
Обвинувачений ОСОБА_3 , визнавши свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті, повністю погодився зі всіма зібраними в процесі досудового розслідування доказами, що її підтверджують, відмовився від їх дослідження під час судового розгляду.
Суд, з'ясувавши думку учасників судового розгляду щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження, згідно ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, з'ясувавши при цьому, чи правильно розуміють обвинувачений та інші учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку.
Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч.4 ст.407 КК України, як нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, крім строкової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких злочинів, фактичні обставини кримінального провадження, особу винуватого, його молодий вік, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, що позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні 1 малолітню дитину, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, зокрема, до обставин, що пом'якшують покарання, суд відносить повне визнання обвинуваченим вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Таким чином, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити покарання в межах санкції статті обвинувачення, а саме у виді позбавлення волі на певний строк ближче до нижчої межі санкції.
Водночас, з урахуванням пом'якшуючих покарання обвинуваченого ОСОБА_3 обставин, відсутності обтяжуючих його, позитивних даних про особу, суд вважає за можливе на підставі ст.75 КК України звільнити даного обвинуваченого від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку та покладенням передбачених п.п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України обов'язків, що буде необхідним та достатнім для виправлення даного обвинуваченого та попередження нових злочинів, оскільки за вищенаведеного виправлення та перевиховання вказаного обвинуваченого можливе без ізоляції останнього від суспільства.
Разом з тим, 07 вересня 2017 року набрав чинності Закон України «Про амністію у 2016 році», відповідно до ст.2 якого звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, а також особи, визнані винними у вчиненні злочину, що не є особливо тяжким злочином проти життя та здоров'я особи та не є діянням, передбаченим ч.ч. 2-4 ст.408, ст.410, ч.ч. 2-4 ст.411 КК України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, отримали статус учасника бойових дій (крім осіб, зазначених у ч.4 ст.86 КК України, ст.4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" та ст.9 цього Закону).
Зокрема, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.407 КК України та не підпадає під перелік осіб, зазначених у ч.4 ст.86 КК України, ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році» та ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», до яких амністія не застосовується.
Водночас встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 на день набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році» в період з 19 жовтня 2016 року захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, що стверджується довідкою №2453 від 21 листопада 2016 року, виданою в/ч пп НОМЕР_2 , а також посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим управлінням персоналу штабу в/ч НОМЕР_4 від 03 травня 2017 року.
Таким чином, суд, на основі аналізу вищенаведених обставин, приходить до висновку, що обвинуваченого ОСОБА_3 згідно ст.2 Закону України «Про амністію у 2016 році» слід звільнити від відбування покарання за даним вироком.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України та призначити йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на 1 (один) рік.
Згідно п.п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки:
1). періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2). повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На підставі ст.2 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання за даним вироком.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст.394 КПК України.
Копії вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Головуючий суддяОСОБА_1