14 листопада 2019 року
м. Черкаси
справа № 712/10422/18 провадження№ 22-ц/821/545/19
категорія: 305000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Василенко Л.І.,
суддів: Карпенко О.В., Нерушак Л.В.
секретаря: Винник І.М.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на лікування і поховання, у складі: головуючого судді Токової С.Є., дата складання повного тексту рішення 23 серпня 2019 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат на лікування і поховання.
Свої позовні вимоги мотивував тим, що в квартирі АДРЕСА_1 проживали його покійні батьки: батько - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та мати - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Перед смертю батьки довго хворіли, у зв'язку з цим потребували постійного стороннього догляду і лікування, особливо мати, ОСОБА_4 .
Під час хвороби батька, з червня 2017 року, він доглядав за ним, готував йому їжу, прав білизну та одяг, прибирав в будинку та інше.
За цей час він за свої кошти придбав для батька ліків на суму 3 130,91 грн. На його поховання витратив 9 820,13 грн.
З вересня 2017 року захворіла його мати, яка згодом також померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На її лікування він витратив 17 868,56 грн., на поховання 7 263,08 грн. Також ним було придбано паливо для поїздок в лікарні, а згодом, і на поховання в розмірі - 2 871,90 грн.
Зазначав, що він встановив батькам пам'ятник на загальну суму 15 350 грн. Всього ним було понесено витрат на загальну суму 56 304,58 грн. Проте його сестра, відповідач у справі, ніякої участі у витратах на лікування і поховання батьків не приймала. За заповітом він являється спадкоємцем після батьків, проте його сестра також звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Він неодноразово пропонував відповідачці нести вищевказані витрати навпіл, проте остання відмовляється і добровільно відшкодовувати ці витрати не бажає. З такою позицією відповідачки не згідний, тому звернувся з даним позовом до суду.
Просив суд стягнути із ОСОБА_2 на його користь половину вартості витрат, понесених нею на лікування та поховання батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в сумі 28 152,29 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 на його користь судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 серпня 2019 року позов задовольнити частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , витрати на поховання в розмірі 15 510 грн. та судові витрати в сумі 704,80 грн., а всього 16 214,80 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що згідно до ч. 1 ст. 1232 ЦК України спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Позивач довів суду належними доказами, що він поніс витрати на поховання батьків, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.
При цьому суд не прийняв до уваги квитанції та чеки на придбання ліків, надані позивачем, оскільки ним не надано доказів про доцільність їх придбання, а саме щодо призначення лікарем медичних препаратів та супутніх товарів.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_2 , вважаючи, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та ухвалене з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, просила скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 серпня 2019 року та закрити провадження у справі. Стягнути з позивача на її користь судові витрати.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона доглядала та піклувалась про батьків разом зі своєю сім'єю. В травні 2007 року батьки подарували їй 2-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала їм на праві власності.
Після підписання договору дарування всі рахунки було оформлено на її ім'я, вона сплачувала комунальні платежі, в квартирі зробили ремонт, купили нові меблі та інше. Батьки проживали в цій квартирі.
Проте, в лютому місяці 2013 року її рідний брат, з метою заволодіння квартирою та коштами батьків, самовільно змінив замки на вхідних дверях квартири і погрожуючи, почав перешкоджати спілкуватися з батьками. Про хворобу і смерть батьків позивач її не повідомляв. Вона зверталась до правоохоронних органів. Навіть після смерті матері ОСОБА_1 відмовляється віддати від квартири ключі.
Суд наведеного не врахував, неправильно та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що порушує її право на справедливий розгляд.
Вважає, що докази надання ритуальних послуг, які надавались ФОП ОСОБА_5 є незаконними, а оформлення товарного чеку не відповідає нормам чинного законодавства. Крім того, в довідці ФОП ОСОБА_5 є послуги, які до переліку ритуальних послуг не входять, а саме: монтаж (оградка, столик, лавочка) - 2 500 грн., поминальний обід - 1 400 грн. та інше.
Також судом при винесенні рішення зараховані кошти на поминальний обід ОСОБА_4 в сумі 1 050 грн. від 28 лютого 2018 року, що є незаконним.
Крім того, до ритуальних послуг не входить виготовлення та установка пам'ятника.
Стверджує, що особистих коштів батьків (пенсій) було достатньо на їх лікування та проживання. На оплату комунальних платежів за квартиру батьки отримували субсидію, за 1/3 частину квартири комунальні платежі сплачувались нею.
ОСОБА_1 з 2013 року до дня смерті обох батьків отримував пенсії батьків та користувався ними. На поховання батьків ОСОБА_1 отримав кошти від держави (після смерті батьків було виплачено кошти в розмірі 2-х пенсій). Загальна сума отриманих батьками коштів за період з 01 січня 2013 року по 26 лютого 2018 року становила 233 420,44 грн.
Тому, враховуючи витрати на продукти для батьків, залишку коштів було достатньо як для життя, так і на поховання батьків з облаштуванням могил.
Також вважає, що суд неправомірно відмовив їй у зупиненні провадження у справі у зв'язку із тим, що по факту смерті батьків відкриті кримінальні провадження за ч. 1 ст. 115 КК України і до закінчення досудового розслідування та винесення вироку, невідомо як буде розподілено спадок після смерті батьків, також суд не задовольнив її клопотання про витребування додаткових доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу, поданому 16 жовтня 2019 року, представник ОСОБА_6 - адвокат Хорошун С.А. зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним, вмотивованим та таким, що відповідає обставинам справи.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2019 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду на 30 жовтня 2019 року на 12 год. 30 хв. з повідомленням учасників справи про час та місце розгляду справи.
В подальшому розгляд справи відкладено на 14 листопада 2019 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 6).
Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 68).
З договору дарування квартири від 08 травня 2007 року вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подарували ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 69).
Згідно з рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 грудня 2013 року, визнано ОСОБА_3 недієздатним та призначено ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_3 (т.1 а.с. 66).
01 лютого 2014 року ОСОБА_1 видано посвідчення № 298 про призначення його опікуном над батьком ОСОБА_3 (т.1 а.с. 67).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який був батьком сторін по справі, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 від 17 червня 2017 року (т. 1 а.с. 7).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати сторін по справі, ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_4 від 26 лютого 2018 року (т. 1 а.с. 8).
За життя, 04 вересня 2001 року, ОСОБА_3 залишив заповіт в якому все майно, яке йому належить заповідав своєму синові ОСОБА_1 (а.с.5).
Після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Другої Черкаської державної нотаріальної контори подали заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 червня 2017 року та 21 жовтня 2017 року відповідно (т. 1 а.с. 157 - 158).
При цьому, мати ОСОБА_4 відмовилась від своєї частини спадщини на користь сина ОСОБА_1 , подавши 29 червня 2017 року відповідну заяву до Другої Черкаської державної нотаріальної контори (т. 2 а.с. 159).
Після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Другої Черкаської державної нотаріальної контори Соловей І.П. 28 липня 2018 року подала заяву про прийняття спадщини (т. 1 а.с. 169).
14 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до державного нотаріуса Другої Черкаської державної нотаріальної контори з заявою про те, що за фактом смерті ОСОБА_3 16 червня 2017 року відкрито кримінальне провадження № 12017251010005029 (т. 1 а.с. 163).
14 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до державного нотаріуса Другої Черкаської державної нотаріальної контори з заявою про те, що за фактом смерті ОСОБА_4 05 березня 2018 року також відкрито кримінальне провадження № 12018251010001577 (т. 1 а.с. 174 - 175).
В підтвердження витрат на лікування батьків надано численні товарні чеки, фіскальні чеки за період з червня 2017 року по лютий 2018 року (т. 1 а.с. 9 - 13, 15 - 40, 43).
Зокрема, з товарного чеку № 15 від 06 червня 2018 року вбачається, що вартість пам'ятника та його установки становить 15 350 грн. (т. 1 а.с. 14).
Згідно товарного чеку № 22 від 15 червня 2017 року, ОСОБА_1 було надано ритуальні послуги на загальну суму 9 590 грн. У вартість включено поминальний обід вартістю 1 400 грн. (т. 1 а.с. 122).
Відповідно до накладної від 28 лютого 2018 року, за поминальний обід сплачено 1 050 грн. (т. 1 а.с. 41).
За договором-замовленням на організацію та проведення поховання № 440 від 26 лютого 2018 року, ОСОБА_1 сплатив 5 030, 74 грн.(т. 1 а.с. 42).
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та його представника - адвоката Хорошуна С.А. заслухавши сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваними судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оскаржуючи рішення суду, доводи ОСОБА_2 фактично зводяться до незгоди із стягненням з неї витрат на поховання батьків. Разом з тим, у прохальній частині апеляційної скарги скаржник просила скасувати рішення повністю та закрити провадження у даній справі, посилаючись на ст. ст. 255, 376, 377 ЦПК України, без зазначення конкретних підстав такого закриття.
Таким чином оскаржене рішення підлягає перегляду в повному обсязі.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою приведеної статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкування за законом здійснюється у разі: 1) відсутності заповіту; 2) повного або часткового визнання заповіту недійсним; 3) неприйняття спадщини спадкоємцем за заповітом чи відмови від неї; 4) усунення спадкоємця за заповітом від права на спадкування; 5) охоплення заповітом лише частини спадщини.
У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
При цьому, частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1245 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ст. 1258 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживає постійно із спадкодавцем, має подати, зокрема, нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Статтею 1261 ЦК України установлено, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У відповідності до ч. 1 ст. 1241 ЦК України, яка регламентує право на обов'язкову частку у спадщині, зокрема, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Частиною 1 ст. 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
При цьому, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися, зокрема, до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців (ст. 1297 ЦК України).
Разом із тим слід розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.
У свою чергу ст. 1224 ЦК України визначає осіб, які з підстав приведених у ній усуваються від права на спадкування. Зокрема, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Згідно зі ст. 1232 ЦК України спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені не більш як за три роки до його смерті.
Слід відмітити, що обов'язковою умовою покладення на спадкоємців обов'язку щодо покриття витрат на поховання спадкодавця є те, що ці витрати повинні бути розумними з точки зору їхнього розміру і необхідності здійснення та можуть бути стягнуті лише із спадкоємців, які фактично отримали спадщину.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що є підстави для застосування до спірних правовідносин, щодо стягнення з відповідача на користь позивача частини понесених ним витрат на поховання батьків, вимог ст. ст. 1232, 1278 ЦК України та дійшов висновку, що ОСОБА_2 як спадкоємець зобов'язана відшкодувати такі витрати.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За результатами дослідження матеріалів справи, апеляційним судом встановлено, що за життя, 04 вересня 2001 року ОСОБА_3 заповів все своє майно ОСОБА_9 .
Після смерті батька ОСОБА_3 з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулись його діти - позивач ОСОБА_9 та відповідач ОСОБА_2
Мати сторін ОСОБА_4 , як непрацездатна вдова, яка мала право на обов'язкову частку, відмовилась від своєї частини спадщини на користь сина ОСОБА_1 , подавши 29 червня 2017 року відповідну заяву до Другої Черкаської державної нотаріальної контори.
До складу спадщини після смерті батька ОСОБА_3 увійшло 2/3 частини квартини АДРЕСА_3 НОМЕР_5 та належала останньому на час відкриття спадщини.
Водночас згідно пояснень, наданих ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції, вона не входить до кола осіб, які у відповідності до ст. 1241 ЦК України, мають право на обов'язкову частку у спадщині.
За фактом смерті ОСОБА_3 16 червня 2017 року було відкрито кримінальне провадження № 12017251010005029.
У свою чергу ОСОБА_2 , на підставі договору дарування, є власником 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 , отже вказана частина квартири належить останній не в порядку спадкування, а на іншій правовій підставі.
Після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулась лише ОСОБА_2 .
У відповідності до пояснень сторін, наданих під час апеляційного розгляду справи, після смерті матері ОСОБА_4 спадщини, у розумінні ст. 1218 ЦК України, не залишилось.
За фактом смерті ОСОБА_4 05 березня 2018 року також було відкрито кримінальне провадження № 12018251010001577.
Таким чином, на час звернення до суду з даним позовом, нотаріусом не було видано свідоцтва про право на спадщину, з підстав наявності вказаних досудових розслідувань за фактом смерті обох батьків сторін.
На час розгляду даної справи інформація про завершення досудового розслідування у даній справі також відсутня.
З відповіді Черкаської місцевої прокуратури від 16 лютого 2018 року за № 166-2757 вих., наданої нотаріусу Другої Черкаської державної нотаріальної контори, вбачається, що у провадженні Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017251010005029 з правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 155 КК України, де ОСОБА_1 , на час надання відповіді, має статус свідка, досудове розслідування триває.
За викладеного, відсутні докази того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом після смерті батька та того, що після смерті матері наявний склад спадщини, яку вона може прийняти.
Факт подання ОСОБА_2 заяв про прийняття спадщини після смерті батьків, за викладеного, не може слугувати підставою для покладання на неї обов'язку по відшкодуванню спірних витрат.
Отже, наявність понесених позивачем витрат на лікування і поховання, та звернення відповідача з заявою про прийняття спадщини після батька та матері, ще не породжує абсолютного права на стягнення цих витрат, так як необхідно довести наявність підстав визначених законом для їх відшкодування, при цьому, правильно визначивши суб'єкт відшкодування таких витрат.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у зупиненні провадження у справі не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Так, відповідно до п. 6) ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 33 Постанови №2 Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, визначаючи наявність передбачених ст. 201 ЦПК України (ст. 251 діючого ЦПК України) підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
В пп. 6 п. 33 вказаної Постанови визначено, що при неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства, підставою для зупинення провадження у цивільній справі може бути лише наявність кримінальної справи на розгляді в суді.
Отже, п. 6) ч. 1 ст. 251 ЦПК України встановлено, що зупинення провадження у справі можливо лише при наявності справи, яка розглядається в порядку кримінального судочинства, а не перебуває на стадії досудового розслідування.
Таким чином, підстави визначені процесуальним законодавством для зупинення провадження у даній справі відсутні.
Вимоги викладені в апеляційній скарзі щодо закриття провадження у справі також не підлягають до задоволення.
У відповідності до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу.
Проте, апеляційна скарга містить лише загальне посилання на ст. 255 ЦПК України.
Підстави ж визначені ст. 255 ЦПК України для закриття провадження у справі відсутні.
Визначаючи розподіл тягаря доведення у даній справі, колегія суддів прийшла до переконання про необхідність застосування до спірних правовідносин правил визначених ч. 3 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Саме таке розуміння процесуального закону найбільшою мірою відповідатиме засадничим принципам цивільного процесу: принципам змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує повністю або частково та ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення у разі неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи, що на час звернення до суду з даним позовом позивач являвся спадкоємцем за чинним заповітом після померлого батька, відповідачка не є особою, яка має право на обов'язкову частку, за відсутності підстав для усунення від права на спадкування позивача, встановлених у визначеному законом порядку, те, що, за твердженням сторін, після смерті матері не залишилось спадщини, а витрати на поховання можуть бути стягнуті лише із спадкоємців, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.
У відповідності до п. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, при подачі апеляційної скарги ОСОБА_7 було сплачено судовий збір, він у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню із позивача ОСОБА_1 в розмірі 1 057 грн. 20 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 серпня 2019 року скасувати.
Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на лікування і поховання відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1057 грн. 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2019 року.
Головуючий: Л.І. Василенко
Судді: О.В. Карпенко
Л.В. Нерушак