Іменем України
10.03.2010 справа № 5020-11/038
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(99054, АДРЕСА_1)
до Дочірнього підприємства „ГКФ-Севастополь” Товариства з обмеженою відповідальністю „ГКФ-Крим”
(99003, м.Севастополь, вул.Ковпака, буд.3)
про стягнення збитків у розмірі 375285,00 грн.
Суддя Дмитрієв В.Є.
За участю представників:
позивача - ОСОБА_2, довіреність ВММ № 357947 від 01.02.2010 ФОП ОСОБА_1;
відповідача - не з'явився, ДП "ГКФ-Севастополь" ТОВ "ГКФ-Крим".
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до дочірнього підприємства „ГКФ-Севастополь” товариства з обмеженою відповідальністю „ГКФ-Крим” про стягнення збитків у розмірі 375285,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 02.02.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-11/038.
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову; явку повноважних представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином за адресою, зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 29).
Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв'язку з позначками „за закінченням терміну зберігання”, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання.
Представнику позивача у судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
20.01.2007 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Суборендар) та дочірнім підприємством „ГКФ-Севастополь” товариства з обмеженою відповідальністю „ГКФ-Крим” (Орендар) був укладений договір суборенди № 20/01-02 (далі - Договір) (а.с. 8-11).
Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендар передає, а Суборендар приймає у тимчасове платне користування частину нежитлових приміщень в будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 нежитлові приміщення розташовані у мансарді будівлі. Загальна площа об'єкту суборенди складає 100,0 кв.м.
Орендоване приміщення передано суборендарю згідно з актом прийому-передачі (а.с. 14).
За твердженням позивача, для здійснення підприємницької діяльності останнім був придбаний товар для меблевого салону „Артис”, загальною вартістю 376984,00 грн.
27.07.2007 у приміщенні Громадсько-торгового комплексу з автосалоном, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 виникла пожежа, що підтверджується актом про пожежу від 28.07.2007 (а.с. 15) та довідкою Ленінського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі від 01.08.2007 (а.с. 16).
В результаті пожежі було знищене майно позивача, яке знаходилося в орендованому приміщенні, що спричинило позивачу збитків у розмірі 375285,00 грн.
Вказані обставини підтверджуються висновком спеціаліста Севастопольського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.Засл.проф. М.С. Бокаріуса № 565 від 28.08.2007 (а.с. 18-23).
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно зі статтями 610-611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Пунктом 1 статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
Відшкодування збитків вважається загальною формою цивільно-правової відповідальності, оскільки може бути застосовано в будь-якому випадку порушення зобов'язання, незалежно від того, чи передбачили сторони це в договорі або чи є вказівки спеціального закону.
Відповідно до статті 5 Закону України „Про пожежну безпеку” обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.
Згідно з підпунктом „б” пункту 3.1 Договору Орендар зобов'язався забезпечувати належний рівень санітарного та протипожежного стану нежитлового приміщення, в якому знаходиться об'єкт суборенди.
За твердженням позивача, яке підтверджено матеріалами справи, в результаті невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди № 20/01-02 від 20.01.2007 щодо забезпечення належного рівня санітарного та протипожежного стану нежитлового приміщення, в якому знаходиться об'єкт суборенди, позивачу були спричинені збитки у розмірі 375285,00 грн., у зв'язку зі знищенням належного останньому майна.
Таким чином, суд вважає доводи позивача обґрунтованими, такими, що підтвердженні матеріалами справи, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 375285,00 грн.
Керуючись статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати позивача по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства „ГКФ Севастополь” Товариства з обмеженою відповідальністю „ГКФ-Крим” (99003 м. Севастополь, вул. Ковпака, 3, код ЄДРПОУ 34541274, п/р 260003820 в СФ „Райффайзен банк Аваль”, МФО 324504) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99054, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про наявність поточних рахунків в установах банків відсутні) збитки у розмірі 375285,00 грн., витрати по сплаті державного мита у розмірі 3752,85 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.Є.Дмитрієв
Рішення оформлено відповідно до
вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України і
підписано 11.03.2010.