Іменем України
01.03.2010 справа № 5020-11/244
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(99038, АДРЕСА_1)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(99011, АДРЕСА_2)
(99011, АДРЕСА_3)
про відшкодування шкоди у розмірі 3654000,00 грн.
Суддя Дмитрієв В.Є.
За участю представників:
позивача - ОСОБА_3, довіреність № 301 від 05.02.2009, ФОП ОСОБА_1;
відповідача - ОСОБА_4, довіреність ВМК № 833497 від 20.10.2009, ФОП ОСОБА_2
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) про відшкодування шкоди у розмірі 10000,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 13.11.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-11/244.
У процесі розгляду справи позивач неодноразово змінював позовні вимоги, до початку судового засідання подав заяву (том справи №5, а.с. 11-13), у якій остаточно просить стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 3654000,00 грн. Вказана заява прийнята судом.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (том справи № 4 а.с. 122-125) позовні вимоги не визнав з огляду на те, що відповідач ніколи не чинив позивачеві перешкоди жодних перепон щодо володіння та користування належними останньому частками у спільному нерухомому майні та ніколи не присвоював чужого майна. За твердженням відповідача, сторони по справі до початку 2009 року спільно користувались та отримували прибуток від функціонування спірних приміщень. Однак, будь-які докази на підтвердження спільного використання сторонами спірних приміщень в матеріалах справи відсутні.
Крім того, до початку судового засідання відповідач заявив клопотання про призначення по справі судової технічної експертизи документів щодо визначення абсолютного часу виконання наступних договорів: договору оренди від 30.12.2003, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємцем ОСОБА_5 про передання в оренду нежитлових приміщень павільйону-кафе „Приморье” розташованого за адресою: АДРЕСА_5 (том справи №4, а.с. 112); а також договору оренди від 30.12.2003, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємцем ОСОБА_5 про передання в оренду нежитлових приміщень Громадсько-торгівельного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 (том справи №4, а.с. 113).
Суд вважає вказане клопотання таким, що не підлягає задоволенню з урахуванням того, що докази звернення відповідача з відповідними заявами до правоохоронних органів про встановлення факту підроблення зазначених договорів, а також докази звернення позивача до суду із позовами про визнання вказаних договорів недійсними відсутні, а визнання вказаних договорів недійсним не є предметом спору по справі № 5020-11/244.
У судовому засіданні оголошувалась перерва для витребування додаткових доказів по справі.
Представникам сторін у судовому засіданні роз'яснені їхні процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у період з 2000 року по червень 2009 року були співвласниками у рівних частках об'єктів нерухомого майна -павільйону-кафе „Примор'є”, розташованого за адресою: АДРЕСА_5, та Громадсько-торгівельного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_4
Право власності позивача на Ѕ частки павільйону підтверджується договором купівлі-продажу від 30.08.2000, реєстровий номер 9264, зареєстрованого в Комунальному підприємстві „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації нерухомого майна” Севастопольської міської Ради 07.09.2000 за № 232, а також свідоцтвом про право власності від 23.01.2004, виданим на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1801-р від 17.11.2003.
Право власності позивача на Ѕ частки Громадсько-торгівельного центру підтверджується договором купівлі-продажу від 09.09.2002, зареєстрованим в Комунальному підприємстві „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації нерухомого майна” Севастопольської міської Ради 17.09.2002 за № 312.
Право власності відповідача на вказане майно виникло на підставі свідоцтва про право власності на Ѕ частки громадсько-торгівельного центру від 11.09.2001, виданого на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 14.08.2001 № 1709-р, та свідоцтва про право власності на Ѕ частки павільйону-кафе «Примор'є»від 23.01.2004, виданого на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 17.11.2003 № 1801-р.
За твердженням позивача, після введення зазначених об'єктів до експлуатації, в період з 01.01.2004 по 2009 рік, відповідач протиправно позбавив позивача можливості володіти та користуватися належною йому часткою у спільному майні, зробивши неможливим здійснення позивачем господарської діяльності і здобуття прибутку, для отримання якого були побудовані вказані об'єкти.
Вказані обставини підтверджуються постановами про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження від 20.03.2009 та 15.06.2009 (том справи №2, а.с. 3-7), а також постановою Ленінського районного суду міста Севастополя від 17.04.2009 по справі № 4-503/09.
Крім того, судом встановлено, що відповідач передав в оренду приватному підприємцю ОСОБА_7 приміщення, які є спільним майном позивача та відповідача, а саме: частину приміщень громадсько-торгівельного центру за договором оренди від 01.01.2004 (том справи №1, а.с. 20), та приміщення першого поверху павільйону-кафе „Примор'є” -за договором оренди від 25.12.2004 (том справи №1, а.с. 21).
Також з матеріалів справи вбачається, що 30.12.2003 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємцем ОСОБА_5 укладені договори про передання в оренду частини нежитлових приміщень, які відповідають частці позивача у спільній дольовій власності, а саме: нежитлових приміщень павільйону-кафе „Приморье” загальною площею 268 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4 (том справи №4, а.с. 112) та нежитлових приміщень Громадсько-торгівельного центру, загальною площею 137,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_5 (том справи №4, а.с. 113).
На думку позивача, укладенням вищевказаних договорів оренди з приватним підприємцем ОСОБА_7 відповідач порушив права позивача щодо користування спільною дольовою власністю та спричинив збитки у вигляді упущеної вигоди (неотримання доходів у розмірі орендної плати за договорами з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5).
Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, з урахуванням наступного.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України власнику надано право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, таким способом може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 передав приватному підприємцю ОСОБА_7 частину приміщень громадсько-торгівельного центру за договором оренди від 01.01.2004 та приміщення першого поверху павільйону-кафе „Примор'є” за договором оренди від 25.12.2004 без згоди на те іншого співвласника -фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
Також з матеріалів справи вбачається, що договір оренди від 01.01.2004 був переданий фізичною особою -підприємцем ОСОБА_7 до Управління торгівлі Ленінської районної державної адміністрації міста Севастополя при отриманні дозволу на розміщення об'єкту торгівлі/послуг - бару „Каліпсо”, разом із відповідною заявою (том справи №5, а.с.22). Як свідчить лист Управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Севастополі (том справи №5, а.с. 16), зазначені документи були вилучені в Ленінській районній державній адміністрації 04.06.2009 та долучені до матеріалів кримінальної справи.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Пунктом 1 статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Відшкодування збитків вважається загальною формою цивільно-правової відповідальності, оскільки може бути застосовано в будь-якому випадку порушення зобов'язання, незалежно від того, чи передбачили сторони це в договорі або чи є вказівки спеціального закону.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків (шкоди) необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника. Притягнення до відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вищевказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому протиправні дії відповідачів є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
Таким чином, перевіривши розрахунок збитків, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що у зв'язку з порушенням відповідачем вимог відносно здійснення господарської діяльності, встановлених статтею 358 Цивільного кодексу України, позивачу дійсно були заподіяні збитки, у вигляді не отриманих доходів (упущена вигода) у розмірі 3654000,00 грн.
Крім того, суд звертає увагу на наступне. Згідно зі статтями 256-257 Цивільного кодексу України (далі-Кодексу) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позивач просить стягнути з відповідача збитки за період з 30.12.2003 по 30.12.2008 року. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач дізнався про порушення своїх прав та інтересів саме у 2003 році.
Позовна заява про стягнення з відповідача заявленої суми збитків подана позивачем 12.11.2009.
Однак, згідно з частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки заява про застосування позовної давності до винесення судом рішення по справі відповідачем не подана, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 3654000,00 грн., такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита та на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (99011, АДРЕСА_2; 99011, АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99038, АДРЕСА_1, відомості про рахунки в установах банків відсутні) збитки у розмірі 3654000,00 грн., витрати по сплаті державного мита у розмірі 102,00 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (99011, АДРЕСА_2; 99011, АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про рахунки в установах банків відсутні) в доход державного бюджету (р/р 31113095700007 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, код ЄДРПОУ 24035598, МФО 824509) державне мито у розмірі 25398,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.Є. Дмитрієв
Рішення оформлено відповідно до
вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 03.03.2010