Провадження № 22-ц/803/8672/19 Справа № 202/5741/18 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
13 листопада 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
за участю секретаря - Порубай М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 25 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудового контракту таким, що укладений на невизначений строк,-
У вересні 2018 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи його тим, що вона з 30.09.1997 року по 27.08.2018 року безперервно працювала за продовжуваним строковим договором та контрактами асистентом кафедри електронної економіки та економічної кібернетики Національного технічного університету «Дніпровська політехніка». З 27.06.2018 року по 15.08.2018 року вона знаходилась у черговій відпустці. 16.08.2018 року, вважаючи строк дії контракту з НТУ «Дніпровська політехніка» продовженим, вона вийшла на роботу і продовжувала працювати до 27.08.2018 року, що підтверджується відомостями журналу видачі ключів від лабораторії кафедри електронної економіки та економічної кібернетики. Наступного дня після виходу на роботу, 17.08.2018 року, нею на ім'я ректора НТУ «Дніпровська політехніка» було подано заяву про продовження строку дії контракту. 27.08.2018 року у відділі кадрів НТУ «Дніпровська політехніка», куди вона звернулась з приводу цієї заяви, їй стало відомо, що наказом № 1098-л від 01.08.2018 року її було звільнено з 15.08.2018 року, тобто у останній день відпустки, у зв'язку із закінченням строку дії контракту за пунктом 2 статті 36 КЗпП України. Звільнення позивач вважає незаконним, оскільки керівництво НТУ «Дніпровська політехніка» до 27.08.2018 року не повідомило її про звільнення; після виходу з відпустки вона продовжувала працювати. Лише 06.09.2018 року вона отримала відповідь ректора НТУ «Дніпровська політехніка», що нібито у день звільнення їй було надіслане поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, а через неперебування у трудових відносинах з НТУ «Дніпровська політехніка» на момент звернення, розгляд її заяви про продовження терміну дії її контракту є неможливим. Проте відповідач у передбачений в контракті від 01.07.2016 року тримісячний строк до закінчення строку його чинності, тобто з 1 квітня по 30 червня 2018 року, не повідомив її про не продовження його дії на наступний період та не поставлено вимогу про припинення трудових відносин. Отже, позивач вважає, що трудовий договір між нею і НТУ «Дніпровська політехніка» є продовженим на невизначений строк.
Враховуючи вищезазначене, позивач просила суд задовольнити її позовні вимоги до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудового контракту таким, що укладений на невизначений строк.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 25 липня 2019 року позовні вимоги задоволені частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади асистента кафедри електронної економіки та економічної кібернетики Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 15.08.2018 року на 16.08.2018 року, про що внести відповідні зміни до запису в трудову книжку ОСОБА_1 і до наказу № 1098-л від 01.08.2018 року. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.
НТУ «Дніпровська політехніка» відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 25 липня 2019 року - залишити без змін, посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.07.2016 року між НТУ «Дніпровська політехніка» і ОСОБА_1 був укладений контракт, згідно якого позивач була прийнята асистентом кафедри електронної економіки та економічної кібернетики терміном до 30.06.2018 року. Згідно п.п.а п. 6.2 контракт припиняється після закінчення строку його дії.
Пунктом 6.3 контракту передбачено, що за три місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути продовжений або укладений на новий термін у разі обрання за конкурсом.
Встановлено, що відповідно до наказу № 94-в від 04.06.2018 року позивач перебувала у відпустці з 27.06.2018 року по 15.08.2018 року. Наказом № 1098-л від 01.08.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади асистента кафедри електронної економіки та економічної кібернетики з 15.08.2018 року на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням терміну дії контракту.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 цього Кодексу підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункту 2.3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що трудовий договір між ОСОБА_1 і НТУ «Дніпровська політехніка» був припинений відповідно до вимог діючого законодавства.
Враховуючи те, що наказом НТУ «Дніпровська політехніка» № 1098-л від 01.08.2018 року позивача було звільнено з 15.08.2018 року, в останній день відпустки, суд прийшов до висновку про необхідність змінити дату звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 15.08.2018 року на 16.08.2018 року, про що відповідачеві слід внести відповідні зміни до запису в трудову книжку позивача і до наказу № 1098-л від 01.08.2018 року, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 частково.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що факт її виходу на роботу на кафедру електронної економіки та економічної кібернетики НТУ «Дніпровська політехніка» з чергової відпустки 16 серпня 2018 року та продовження праці на посаді її асистента до 27 серпня 2018 року підтверджуються відомостями журналу видачі ключів від лабораторії кафедри ЕЕ та ЕК НТУ. Також, апелянт зазначає, що 17 серпня 2018 року позивачем на ім'я ректора НТУ "Дніпровська політехника" було подано заяву про продовження строку дії контракту на наступний період, у якій позивачем повідомлялося про вихід на роботу після відпустки 16 серпня 2018 року.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 54 ЗУ "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення контракту) педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. За змістом постанови КМ України від 14 червня 2000 року № 963 "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників" вбачається, що посада асистента кафедри відноситься до переліку посад педагогічних працівників.
Контракт є формою трудового договору, а у разі укладення на визначений строк, контракт є формою строкового трудового договору, оскільки згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП особливою формою трудового договору є контракт,в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
У відповідності до ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, дійсно вважаються такими, що укладені на невизначений строк, але за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 цього Кодексу.
Саме переукладання строкового трудового договору у випадках, що підпадають під частину другу ст. 23 КЗпП України, не тягне набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.
Крім того, відповідно до ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Також, окремі правила щодо укладення, припинення та продовження особливої форми строкового трудового договору - контракту встановлено п. 24 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою КМ України від 19 березня 1994 р. № 170, а саме: за два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.
Враховуючи вищезазначене, не може вважатися таким, що укладений на невизначений строк, оскільки підпадає під ч. 2 ст. 23 КЗпП України, строковий трудовий договір, укладений як контракт, якщо його переукладали один або кілька разів.
Таким чином, якщо сторони при укладенні або переукладенні контракту серед підстав для його розірвання чи припинення вказали, як одну з таких підстав, умову закінчення визначеного строку, що був встановлений за погодженням сторін, то при наявності належної поінформованості працівника щодо умов укладеного з ним строкового трудового договору, тобто ознайомлення працівника зі змістом контракту та наявності його письмової згоди щодо умов даної угоди, яка є обов'язковою та має вираження у вигляді особистого підпису працівника на бланку його контракту, у такому випадку, згідно до ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, переукладений один чи декілька разів строковий трудовий договір (контракт), має розглядатися виключно, як встановлений законом виняток, що передбачено у ч. 2 ст. 23 КЗпП України. Тобто, якщо трудовий договір, який був переукладений один чи декілька разів, щоразу укладався на визначені строки, які встановлювалися за погодженням сторін, то він не може вважатися таким, що укладений на невизначений строк.
Так, у п. 6.2.а, укладених між позивачем та відповідачем контрактів від 01 липня 2013 року та від 01 липня 2016 року, вказано, що ці контракти припиняються після закінчення строку їх дії, а п. 7.1. цих контрактів визначено чіткий строк їх дії, а також те, що дія контракту припиняється після закінчення строку, на який його було укладено.
Крім того, п. 6.3. трудового договору (контракту) встановлено, що за три місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути продовжений або укладений на новий термін у разі обрання за конкурсом.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності припинення трудових відносин НТУ "Дніпровська політехніка" з ОСОБА_1 , оскільки остання не надала суду належних доказів її звернення до відповідача у передбачені контрактом строки із наміром продовжити або укласти з НТУ "Дніпровська політехніка" новий трудовий договір.
Безпідставними є доводи позивача про те, що судом першої інстанції не надано оцінки і доводам щодо відсутності належного та своєчасного повідомлення позивача роботодавцем про факт розірвання трудового договору; відсутні докази направлення на адресу позивача роботодавцем будь-яких повідомлень, листів тощо.
У відповідності до п. 7.1. та п. 6.2.а контракту, укладеного між сторонами, за згодою сторін був встановлений відповідний строк дії контракту та, як одну з підстав припинення контракту, визначено умову закінчення строку його дії. Крім того, за два місяці до закінчення строку чинності контракту відповідач не мав наміру щодо продовження строку контракту з позивачем, а остання в свою чергу своєчасно не звернулася до відповідача з проханням щодо продовження строку чинності контракту, то таким чином після закінчення строку дії контракту його було автоматично припинено, тобто сторони автоматично дійшли згоди щодо припинення трудових відносин один з одним.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення позивача. Також, згідно чинного законодавства, власник або уповноважений ним орган не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 25 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова