Провадження № 22-ц/803/9247/19 Справа № 213/1297/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Соловйова Л. Я. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
19 листопада 2019 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 серпня 2019 року, ухваленого суддею Соловйовою Л.Я. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 30 серпня 2019 року,
У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» ( яке під час розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В мотивування заявлених позовних вимог, представник позивача зазначив, що відповідно до договору б/н від 02.11.2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 7300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним і банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідач користувався кредитними коштами, однак взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за договором кредиту належним чином не виконав, станом на 31.03.2016 року утворилась заборгованість в сумі 25831,76 грн., яка складається із: 3538,96 грн. - заборгованість за кредитом; 18118,45 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2706,17 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 250 грн. - штраф (фіксована частина); 1218,18 грн - штраф (процентна складова), яку позивач просить стягнути з відповідача та судові витрати.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 серпня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 02.11.2007 року, за тілом кредиту, яка виникла станом на 31.03.2016 року у розмірі 3538, 96 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1378 грн.
В апеляційній скарзі представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом й пені та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду просив залишити без змін.
В мотивування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд не врахував, що в заяві позичальника містяться умови отриманого кредиту щодо відсоткової ставки за його користування та відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов'язання.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що заява позичальника не містить умов щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами та відповідальності за несвоєчасне виконання кредитних обов'язків (пеня, штраф), а надані позивачем витяг з умов та правила не містять підтвердження того, що саме з цією редакцією наданих умов та правил позичальник був ознайомлений та погодився із ними.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується позивачем лише в частині відмови АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам та пені.
В частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Судом встановлено, що між сторонами 02.11.2007 року укладено кредитний договір вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку шляхом підписання ОСОБА_1 заяви SAMDNS0000017059913, кредитку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», з бажаним кредитним лімітом 1000 грн. Процентна ставка за кредитом встановлена в розмірі 3% на місяць на залишок заборгованості. Кредитну картку відповідач отримав 15.02.2008 року. Відповідач підтвердив, що ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку. Номер картки НОМЕР_1 (а.с.8,96-97 т.1, а.с.40-41 т.2).
Позивачем до позову додані Умови та Правила надання банківських послуг, відповідно до п. 3.2, п. 3.3 яких, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою держателя картки відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. По закінченню строку дії відповідна картка продовжується Банком на новий термін (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії) (а.с.9-14 т.1).
Згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» слідує, що тип карти: поновлювальна, пільговий період: 30 днів по кожній траті; базова відсоткова ставка в місяці: 3%, комісія за кредитне обслуговування - відсутня; розмір щомісячних платежів - 7% від суми заборгованості, але не менше 50 грн; строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; комісія за зняття готівкових коштів в банкоматах і пунктах видачі готівкових коштів Приватбанку - 3% від суми операції; в банкоматах інших банків України - 3% + 5 грн. Пеня за несвоєчасне погашення заборгованості розраховується таким чином: ПЕНЯ= пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) базова відсоткова ставка по договору /30- нараховується на кожен день прострочки кредиту; пеня (2) = 1% від суми заборгованості, але не менше 10 грн в місяць, нараховується 1 раз в місяць, при наявності прострочки по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму понад 50 грн. Штраф за порушення строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів. Комісія за моніторинг неактивної карти встановлено в розмірі залишку коштів на картрахунку, але не більше 10 грн в місяць; процентна ставка за несанкціоноване перевищення ліміту кредитування - 4,5 %, комісія за безготівковий розрахунок в системі internet-banking - 2% від суми операції (а.с.92 т.1, а.с.42 т.2).
Із анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 04.04.2011 року вбачається, що ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім'я платіжну картку: кредитка «Універсальна» (а.с.151-152 т.1). До вказаної копії анкети-заяви позивачем додана фотокартка ОСОБА_1 з отриманою платіжною карткою (а.с.153 ч.1 ).
Позивачем надано витяг з Єдиної клієнтської бази клієнта ОСОБА_1 , з фото клієнта з продуктом/картою, отриманою ним 04.04.2011 року. Окрім цього, вбачається, що ОСОБА_1 отримував інші банківські картки в банку позивача: 12.04.2011 року, 26.04.2011 року, 04.09.2012 року, 31.01.2013 року (а.с.44-53 т.2).
Із довідок позивача від 08.02.2017 року та 08.12.2017 року слідує, що на підставі договору б/н, укладеного з ОСОБА_1 02.11.2007 року останньому були надані кредитні картки: № НОМЕР_1 - терміном дії- 11/2011 року, яка в подальшому була змінена на картку № НОМЕР_2 , дата випуску 04.04.2011 року, з терміном дії до 03/2015р. (а.с.105, 134 т.1).
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування - 02.11.2007 року здійснено старт карткового рахунку № НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 15.02.2008 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 1000 грн.; 25.09.2008 року кредитний ліміт знижено до 600 грн; 18.10.2008 року - кредитний ліміт знижено до 520 грн.; 25.12.2008 року -знижено до 340 грн. 27.04.2011 року кредитний ліміт за картковим рахунком збільшено до 7300 грн; 20.03.2013 року кредитний ліміт знижено до 6790 грн., 24.05.2013 року - кредитний ліміт встановлено в розмірі 6090 грн., 15.07.2013 року кредитний ліміт знижено до 5700 грн., 23.09.2013 року - ліміт знижено до 4910 грн., 07.10.2013 року - кредитний ліміт знижено до 3540 грн. (а.с.140 т.1).
Із виписки банку по карткам відповідача (основна картка № НОМЕР_1 , а також картка № НОМЕР_2 ) за період з 02.11.2007 року по 24.11.2017 року слідує, що відповідач користувався кредитною карткою, в тому числі в період з 06.04.2011 року по 02.11.2012 року -знімав готівку в банкоматах банку та здійснював часткове повернення кредитних коштів - останній раз 26.09.2013 року здійснено переказ коштів з банківської карти через систему Liqpay.com. У зв'язку з простроченням повернення кредитних коштів банком нараховувався штраф та відсотки за прострочений кредит, пеня (а.с. 154-160, 122-133 т.1).
Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість за кредитним договором від 02.11.2007 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 31.03.2016 року, становить в загальному розмірі - 25831,76 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 3538,96 грн; заборгованість за процентами - 18118,45 грн (в тому числі несплачені проценти на поточну заборгованість - 155,16 грн, несплачені проценти на прострочену заборгованість - 17963,29 грн); нарахована комісія - 2706,17 грн., заборгованість по судовим штрафам - 1468,18 грн. (а.с.5-7 т.1).
Між сторонами виник спір щодо належноговиконання відповідачем кредитних зобов'язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з вимогами ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.
Колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги представника позивача, стосовно стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами, визначеної в заяві позичальника від 02 листопада 2007 року.
Так дійсно, в заяві позичальника ОСОБА_1 містяться відомості щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами 3% щомісячно, а також відомості, якщо у разі порушення позичальником термінів платежів, застосовуватиметься сплата штрафу у розмірі 250грн.+5% від суми позову (а.с.96-97).
Проте, колегія суддів не може погодитися із твердженням позивача про розповсюдження положення даної заяви після закінчення строку дії картки № НОМЕР_1 , тобто після 30 листопада 2011 року.
Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк. Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки.
Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця (а.с. 13 том 1).
Після закінчення строку дії укладеного між сторонами по заяві від 02 листопада 2007 року договору, через закінчення строку дії картки. Між сторонами укладено новий договір шляхом підписання відповідачем ОСОБА_1 анкети-заяви від 04 квітня 2011 року та отримання ним на підставі цієї заяви іншої картки № НОМЕР_2 зі строком дії до 31 березня 2015 року (а.с.134, 151-152 том. 1).
В анкеті-заяві від 04 квітня 2011 року відсутні відомості щодо погодженого розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами та (або) штрафних санкцій, тому застосувати до кредитних правовідносин відсоткову ставку по договору (заяві від 02 листопада 2007 року), строк дії якого припинився у листопаді 2011 року, колегія суддів вважає неприпустимим, а доводи апеляційної скарги в цій частині неприйнятними.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року)
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем АТ КБ «Приватбанк» надано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приват Банку, проте колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що наданий витяг не містить періоду (строку ) дії його застосування, та що саме ці умови, в поданій редакції, були діючими, надані позичальнику для ознайомлення та відповідач погодився із їх застосуванням при підписанні заяви у 2007 році та анкети-заяви у 2011 році, тобто у різні проміжки часу (а.с.9-14).
Надані позивачем витяг Умов та правил не містить підпису боржника (позичальника), що виключає факт доведеності обізнаності та погодження позичальника із умовами кредитування та штрафними санкціями, що виключає їх застосування.
Даний висновок колегії суддів узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 342/180/17, відступати від якого колегія суддів підстав не заходить.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 19 листопада 2019 року.
Головуючий:
Судді: