ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
25 січня 2010 року 13:25 № 2а-14511/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва, Головного управління Державного казначейства України в місті Києві
прозобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 25 січня 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОСОБА_1 (надалі - також «Позивач») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (надалі -також «Відповідач 1», «ДПІ у Оболонському районі міста Києва»), Головного управління Державного казначейства України в місті Києві (надалі -також «Відповідач 2») та з урахуванням уточнених позовних вимог просив про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва щодо відмови у наданні податкового кредиту на підставі поданої ОСОБА_1 річної податкової декларації за 2008 рік за навчання дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; зобов'язання Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва надати Управлінню державного казначейства в Оболонському районі міста Києва розрахунок суми податкового кредиту за річною податковою декларацією за 2008 рік, наданою ОСОБА_1 з урахуванням сум, сплачених за навчання дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; зобов'язання Головного управління Державного казначейства в місті Києві перерахувати зазначену суму податкового кредиту ОСОБА_1 в повному обсязі; зобов'язання Головного управління Державного казначейства в місті Києві нарахувати на затриману суму штраф в розмірі 100 % цієї суми та перерахувати зазначену суму штрафу ОСОБА_1 в повному обсязі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відмова Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва в оформленні документів для надання Позивачу податкового кредиту, викладена у формі листа № 5176/б/17-212 від 7 жовтня 2009 року, є незаконною та такою, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства України.
В судовому засіданні Позивачем було зазначено про те, що він, як платник податку -резидент, який, як батько ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , сплачував кошти на користь закладів освіти для компенсації вищої форми навчання своїх дітей, -має право на включення суми сплачених коштів до податкового кредиту.
Чинне законодавство України, як зазначив Позивач, не містить обмежень щодо того, хто з членів сім'ї має право на включення виплачених сум на навчання до податкового кредиту, а тому посилання Відповідача в оскаржуваній відповіді на те, що таке право належить лише дітям Позивача, на думку ОСОБА_1 , є неправомірним та безпідставним.
Представник Відповідача 1 -Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача 1 було зазначено про те, що відмова Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва в оформленні документів для надання Позивачу податкового кредиту, викладена у формі листа Відповідача № 5176/б/17-212 від 7 жовтня 2009 року, є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства України.
Відповідно до вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», як вказала представник Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва, право на податковий кредит виникає у платника податку, який працює та навчається, у якого є відповідні документи, що підтверджують сплату ним коштів за навчання. Відповідно до інформації, яка надходила до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримували доходи, які відображені у ф. № 1 ДФ, таким чином, саме вказані особи, як зазначила представник Відповідача 1, є платниками податку з доходів фізичних осіб у зв'язку з чим право на податковий кредит виникає у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а не у члена сім'ї першого ступеня споріднення.
Представник Відповідача 2 -Головного управління Державного казначейства України в місті Києві, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, в обґрунтування чого зазначила про те, що Головне управління Державного казначейства України в місті Києві, виконуючи свої повноваження, не здійснювало будь-яких протиправних дій відносно Позивача, а тому прав ОСОБА_1 Відповідачем 2 порушено не було.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення Позивача, представників Відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про державну податкову службу в Україні», Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», Інструкцією про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442 «Про затвердження Інструкції про податковий кредит».
Відповідно до підпунктів 5.1.1, 5.1.2 статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(надалі -також «Закон») платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.
Податковий кредит -це сума (вартість) витрат, понесених платником податку -резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів -фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом (підпункт 1.16 статті 1 Закону).
До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат (підпункт 5.2.1 статті 5 Закону).
Пунктом 5.3 статті 5 Закону визначено перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту.
Так, платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року, зокрема, суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року. Такі витрати включаються: а) при навчанні платника податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення - до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором; б) при навчанні обох членів подружжя -окремо до податкового кредиту кожного, відповідно до вартості його навчання. Зазначений у підпункті «а'цього підпункту вибір вважається здійсненим, якщо платник податку подає податкову декларацію, у якій визначається сума таких витрат. (підпункт 5.3.3 статті 5 Закону).
Згідно з підпунктом 1.20.4 статті 1 Закону членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
На виконання статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб'та керуючись статтею 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», прийнято Наказ Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року № 442, яким затверджено Інструкцію про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб (надалі -також «Інструкція»).
Вищевказаною Інструкцією встановлено порядок нарахування платником податку податкового кредиту для повернення надміру сплаченого податку.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції платник податку -резидентт, який має індивідуальний ідентифікаційний номер, має право на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року.
Відповідно до пункту 3.3 Інструкції до складу податкового кредиту платник податку - резидент має право включити такі витрати, фактично понесені ним протягом звітного податкового року: суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення.
Підставою для включення платником податку до податкового кредиту сум коштів, сплачених за навчання, є наявність у нього відповідних документів, що підтверджують сплату ним цих сум, наприклад таких, як платіжне доручення на безготівкове перерахування коштів; або квитанція банку чи відділення зв'язку; або довідка працедавця, який за дорученням платника податку здійснював перерахування сум коштів із одержуваного ним доходу на його навчання або навчання інших членів його сім'ї першого ступеня споріднення до навчальних закладів.
Такі витрати включаються до податкового кредиту: а) при навчанні платника податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення - до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором; б) при навчанні обох членів подружжя - окремо до податкового кредиту кожного, відповідно до вартості його навчання. Зазначений у підпункті "а" цього підпункту вибір вважається здійсненим, якщо платник податку подає декларацію, у якій визначається сума таких витрат. Загальна сума коштів, сплачена платником податку на користь навчального закладу протягом звітного податкового року, яку платник податку або члени його сім'ї першого ступеня споріднення мають право включити до податкового кредиту, не повинна перевищувати суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень, помноженої на кількість місяців (повних або неповних) навчання протягом такого звітного податкового року.
При поданні декларації по податку з доходів фізичних осіб за 2008 рік ОСОБА_1 , з метою отримання податкового кредиту, включив до даної декларації суму коштів, сплачених ним на користь закладу освіти для компенсації вартості навчання його дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У відповідь на заяву Позивача щодо нездійснення відшкодування податкового кредиту по податку з доходів фізичних осіб за 2008 рік, ним було отримано відповідь Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва, викладену у формі листа № 5176/б/17-212 від 7 жовтня 2009 року, в якій зазначено про відсутність підстав для відшкодування податкового кредиту по податку з доходів фізичних осіб за 2008 рік на користь ОСОБА_1 .
Відмову Відповідача мотивовано тим, що, якщо студент у звітному році навчався та працював і отримував заробітну плату (у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»), а також до податкового органу у звітному році на нього надходила інформація за ф. № 1 ДФ (ознака доходу 1), то він за наслідками такого року є платником податку з доходів фізичних осіб і право на звернення за податковим кредитом, за умови додержання ним всіх вимог пункту 5.3 статті 5 Закону має він, а не члени його сім'ї першого ступеня споріднення.
Проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного податкового законодавства України, Суд приходить до висновку про необґрунтованість відмови Відповідача у відшкодуванні податкового кредиту по податку з доходів фізичних осіб за 2008 рік на користь ОСОБА_1 , з огляду на наступне.
Аналіз вищенаведених норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб'та Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб дає підстави дійти висновку про те, що чинним податковим законодавством України визначено, що сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше встановленої підпунктом 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб'суми, включається до складу податкового кредиту звітного року одного з таких членів за їх вибором.
Суд звертає увагу на те, що вищевказаними правовими нормами право на отримання податкового кредиту членами сім'ї не обумовлено наявністю чи відсутністю доходів платника податку у кожного з них. Водночас, в Законі та в Інструкції міститься чітке положення про те, що відповідне право реалізується одним з членів сім'ї за їх вибором.
Так, зміст правовідношення щодо отримання податкового кредиту на суму коштів, виплачених на освіту, становлять наступні імперативні вимоги:
- право на податковий кредит має особа, яка є платником податку;
- підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум повинні бути відображені платником податку у річній податковій декларації;
- платник податку повинен підтвердити понесені витрати документально (фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат) (Суд звертає увагу на те, що вказані підтверджуючі документи податковому органу не надсилаються, а повинні зберігатися у платника податку);
- платник податку повинен довести, що ним на користь закладу освіти сплачено кошти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення.
Враховуючи вищезазначене, Суд приходить до висновку про те, що Позивачем - ОСОБА_1 , правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства України, до декларації за 2008 рік було включено суму коштів, сплачених ним на користь закладу освіти для компенсації вартості навчання його дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з метою отримання податкового кредиту.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , який є платником податку з доходів фізичних осіб, та, який в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», як батько, є родичем першого ступеня споріднення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , -оплачував навчання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вищому навчальному закладі -Київському національному університеті культури і мистецтв.
Підстави для нарахування податкового кредиту за навчання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із зазначенням конкретних сум були відображені Позивачем у річній податковій декларації за 2008 рік.
В матеріалах справи наявні копії квитанцій до прибуткового касового ордеру від 6 червня 2008 року, серія 02 АААМ 7541433 від 9 жовтня 2008 року, серія 02 АААМ 752113 від 14 листопада 2008 року, які документально підтверджують понесені Позивачем витрати.
Таким чином, ОСОБА_1 доведено, що ним на користь Київського національного університету культури і мистецтв сплачено кошти для компенсації вартості вищої форми навчання членів його сім'ї ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) першого ступеня споріднення.
Суд звертає увагу на те, що представником Відповідача вищевказані факти не заперечувалися та не спростовувалися, як і не заперечувався факт своєчасності подання Позивачем податкової декларації.
Відтак, Суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відмови Позивачу для отримання податкового кредиту.
Безпідставними є посилання представника Відповідача на те, що право на податковий кредит виникає у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а не у Позивача, оскільки, будучи студентами, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 працювали та отримували заробітну плату, а значить були платниками податку.
Вищевказані пояснення представника Відповідача не ґрунтуються на положеннях Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб'та розробленій в його розвиток Інструкції про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, а, навпаки суперечать їм, оскільки, як вже було зазначено вище, норми вказаних нормативно-правових актів наділяють платника податку правом вибору на включення до податкового кредиту при навчанні платника податку або іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення -до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором.
Суд звертає увагу на те, що системний аналіз законодавчої конструкції норми підпункту 5.3.3 статті 5 Закону свідчить про те, що Законом презюмується той факт, що член сім'ї платника податку також є платником податку. Адже, в протилежному випадку -якщо член сім'ї платника податку не працює і не є платником податку, -відповідно до вимог чинного податкового законодавства України, він не подає податкову декларацію, а, відтак, право вибору, надане підпунктом 5.3.3 статті 5 Закону, втрачає свій зміст.
Зміст підпункту 5. 3. 3 статті Закону полягає в тому, що законодавцем визначено імперативне правило, відповідно до якого, незалежно від того, чи мають особи статус платника податку, чи ні, право на отримання податкового кредиту може бути реалізовано лише одним з них і лише один раз.
Судом не приймаються до уваги посилання представника Відповідача на те, що претендувати на отримання податкового кредиту в спірних правовідносинах можуть лише особи, зазначені як платники у квитанціях на оплату навчання, оскільки мотивувальна частина оскаржуваного рішення Відповідача не містить посилання на вказану обставину як на підставу відмови Позивачу в реалізації права на податковий кредит.
Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Законом право на отримання податкового кредиту на навчання не обумовлено конкретним змістом квитанції на оплату навчання (зокрема, щодо того, яку особу зазначено платником в квитанції).
Так, відповідно до абзацу 2 частини 6 статті 64 Закону України «Про вищу освіту'розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між вищим навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання. Типовий договір затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
Вищенаведеною нормою права передбачено правило, відповідно до якого розмір плати за навчання встановлюється у договорі, що укладається між вищим навчальним закладом та особою, яка навчатиметься. Отже, зазначення в договорі особи, яка навчається -це імперативна норма закону. Із зазначеного випливає, що і у квитанціях про оплату навчання за відповідним договором зазначаються персональні дані (ПІБ) особи, яка навчається (студента). Водночас, сам по собі факт зазначення в квитанціях про оплату навчання персональних даних (ПІБ) студента не означає, що ця особа навчатиметься за власні кошти, а не кошти її батьків.
Крім того, в обґрунтування правомірності заявлених позовних вимог Позивач в судовому засіданні посилався на положення Сімейного кодексу України.
Так, відповідно до частини 1 статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною 1 статті 199 Сімейного кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Факт оплати навчання дітей саме ОСОБА_1 підтверджується також матеріалами справи, а саме поясненням ОСОБА_2 та поясненнями ОСОБА_3 .
Суд також звертає увагу на те, що предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є рішення Відповідача щодо відмови повернути ОСОБА_1 надмірно сплачену суму податку з доходів фізичних осіб внаслідок застосування права на податковий кредит у 2008 році, як рішення суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі'означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб'означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.
Проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд приходить до висновку про те, що рішення Відповідача щодо відмови повернути ОСОБА_1 надмірно сплачену суму податку з доходів фізичних осіб внаслідок застосування права на податковий кредит у 2008 році є протиправним та таким, що прийняте Відповідачем з порушенням положень чинного податкового законодавства України, а, відтак, підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Державного казначейства в місті Києві перерахувати зазначену суму податкового кредиту ОСОБА_1 в повному обсязі та нарахувати на затриману суму штраф в розмірі 100 % цієї суми та перерахувати зазначену суму штрафу ОСОБА_1 в повному обсязі, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права позивача. Адміністративний суд відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України не вирішує вимоги особи на майбутнє.
Суд звертає увагу на те, що задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування відмови Відповідача у поверненні ОСОБА_1 надмірно сплаченої суми податку з доходів фізичних осіб внаслідок застосування права на податковий кредит у 2008 році та зобов'язання Відповідача надати Головному управлінню державного казначейства України в місті Києві розрахунок суми податкового кредиту за річною податковою декларацією за 2008 рік, -має своїм правовим наслідком перерахунок Відповідачем 2 суми податкового кредиту.
Водночас, відповідно до підпункту 20.4.2 статті 20 Закону нарахування таких штрафів самостійно здійснюється органом Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, зазначені позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки в даній частині позовних вимог немає підстав вважати, що Державне казначейство України ухилятиметься від виконання покладених на нього статтею 20 Закону обов'язків.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у Оболонському районі міста
Києва щодо відмови повернути ОСОБА_1 надмірно сплачену суму податку з доходів фізичних осіб внаслідок застосування права на податковий кредит у 2008 році.
3. Зобов'язати ДПІ у Оболонському районі міста Києва надати Головному
управлінню державного казначейства України в місті Києві розрахунок суми податкового кредиту за річною податковою декларацією за 2008 рік, наданою ОСОБА_1 з урахуванням сум, сплачених за навчання дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
4. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
5. Судові витрати у розмірі 1 грн. 70 коп. присудити на користь
ОСОБА_1 за рахунок Державного Бюджету України.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н. Є. Блажівська