ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № 8/135
м. Київ
28 жовтня 2009 року 10 год. 23 хв. № 2а-2592/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.
За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хутір на Околиці»
ДоДержавної екологічної інспекції в Київській області
Провизнання нечинним та скасування рішення від 06.10.2008 р. № 184
За участю представників сторін
від позивача: Комбікова А.М. за дов. № 137 від 28.05.2009 р.
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Державної екологічної інспекції в Київській області про визнання нечинним та скасування рішення від 06.10.2008 р. № 184 «Про тимчасову заборону (зупинення) діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Хутір на Околиці'на земельній ділянці, в межах Ладижинської сільської ради, Іванівського району, Київської області».
Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, а отже порушує права та охоронювані законом інтереси позивача. В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що ТОВ «Хутір на околиці'не підпадає під дію Постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 р. № 554, оскільки застосування пункту 22 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку не передбачає проведення екологічної експертизи для рибогосподарських суб'єктів господарювання. Крім того, в акті перевірки від 16.07.2008 р. № 16/07/01 дотримання вимог природоохоронного законодавства, не зафіксовано факту здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, не встановлено джерел забруднення, не вказано якими фізичними чи біологічними факторами вони спричинені, так як у суб'єкта господарювання відсутні джерела викидів в атмосферне повітря, таким чином, застосування відповідачем Закону України «Про відходи'є незаконним та необґрунтованим.
Також, зауважив, що на відповідача не покладено права на здійснення державного контролю в частині встановленого порядку набуття права на землю та контролю за використанням землі, а тому посилання в рішенні на порушенні статей Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі'є неправомірними.
Представник відповідача в судове засідання 28.10.2009 р. не з'явився, але в матеріалах справи містяться надані ним заперечення на адміністративний позов, в яких проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову, вважає, оскаржуване рішення прийнятим із додержанням вимог законодавства. В обґрунтування наданих заперечень посилається на Закони України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про відходи», «Про охорону навколишнього природного середовища», Постанову Кабінету Міністрів України № 956 від 11.07.2002 р. «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки», якою затверджено Порядок декларування об'єктів підвищеної небезпеки, Методику ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд приходить до наступних висновків.
Пред'явлені позовні вимоги про визнання нечинним та скасування рішення від 06.10.2008 р. № 184 «Про тимчасову заборону (зупинення) діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Хутір на Околиці'на земельній ділянці, в межах Ладижинської сільської ради, Іванівського району, Київської області».
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно -правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Державною екологічною інспекцією в Київській області на підприємстві позивача було проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено акт від 03.09.2008 р.
Головним державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Київській області, розглянувши акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Державної екологічної інспекції в Київській області від 03.09.2008 р. та інші матеріали справи прийняв Рішення від 06.10.2008 р. № 184 «Про тимчасову заборону (зупинення) діяльності ТОВ «Хутір на Околиці» на земельній ділянці, в адміністративних межах Ладижинської сільської ради, Іванівського району, Київської області».
Даним рішенням встановлено, що діяльність ТОВ «Хутір на Околиці'по вирощуванню риби та рибопосадкового матеріалу, в адміністративних межах Ладижинської сільської ради, Іванівського району, Київської області здійснюється з порушенням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів України в галузі охорони навколишнього природного середовища, а саме:
- при відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи проектно-технічної документації технологічна схема виробництва з розділом «Оцінка впливу на навколишнє середовище», що є порушенням ст. ст. 26, 29, 51 Закону України «про охорону навколишнього природного середовища», ст. ст. 14, 15, 33, 34, 39 Закону України «Про екологічну експертизу»;
- при відсутності дозволу на викид забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що є порушенням п. 1 ст. 10, ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», п. б ст. 12 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;
- при відсутності дозволу та ліміту на утворення та розміщення відходів (ст. ст. 32, 33, 34 Закону України «про відходи»), що є порушенням ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;
- за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що є порушенням ст. ст. 13, 16 Конституції України, ст. 96 Земельного кодексу України, ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 3, 38, 50, 51 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
У зв'язку з вищевикладеним, вирішено тимчасово заборонити (зупинити) діяльність ТОВ «Хутір на Околиці'в адміністративних межах Ладижинської сільської ради, Іванівського району, Київської області.
Відповідач вважає, спірне рішення неправомірним та таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, а тому звернувся до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити з наступних підстав.
Предметом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Хутір на Околиці'згідно статуту є:
- вирощування стандартного рибо посадкового матеріалу;
- вирощування товарної ставкової риби, вилов на водосховищі та переробка на власних потужностях;
- ведення підсобного господарства;
- проведення будівельних та ремонтних робіт ставкового фонду та інших споруд і об'єктів, основних засобів;
- організація рибалки, мисливство та надання пов'язаних з ним послуг, організація змагань з полювання та рибалки, тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», об'єкт підвищеної небезпеки -це об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
Потенційно небезпечний об'єкт - об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.
Декларація безпеки - документ, який визначає комплекс заходів, що вживаються
суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення
готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, здійснюють уповноважені законами органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх відповідні територіальні органи, до відання яких відповідно до закону віднесені питання: забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», суб'єкт господарської діяльності готує і подає до місцевих органів виконавчої влади декларацію безпеки об'єкта підвищеної небезпеки. Суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність за достовірність даних, наведених у декларації безпеки. Порядок розроблення декларації безпеки, її зміст, методика визначення ризиків та їх прийнятні рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України. Подання декларації безпеки або іншої звітної документації не звільняє суб'єктів господарської діяльності від державного нагляду і контролю за їх діяльністю. Вимоги частини першої цієї статті поширюються на підприємства, установи, організації, які планують експлуатувати хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки.
Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 23 лютого 2006 року № 98 затверджено Методику ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 березня 2006 р. за № 286/12160 (далі -Методика). Дану Методику розроблено відповідно до Законів України "Про правові засади цивільного захисту", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 N 1288 (із змінами), Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС України від 18.12.2000 N 338, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року за N 62/5253 (у редакції наказу МНС України від 16.08.2005 N 140, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.09.2005 за N 970/11250) (далі - Положення), Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС України від 06.11.2003 N 425, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.12.2003 за N 1238/8559.
Відповідно до пункту 2 дія цієї Методики розповсюджується на осіб, які повинні зареєструвати небезпечні об'єкти, у тому числі осіб, відповідальних за об'єкти, визначені центральними та місцевими органами виконавчої влади як такі, що несуть загрозу виникнення надзвичайних ситуацій (далі -НС) та підлягають ідентифікації.
Об'єкт господарської діяльності визнається потенційно небезпечним за умови наявності у його складі хоча б одного джерела небезпеки, здатного ініціювати НС місцевого, регіонального або державного рівнів (п. 17 Методики).
Класифікатором надзвичайних ситуацій (ДК 019-2001) -кодом 11000 визначає Гідродинамічні аварії, а саме: прориви гребель (дамб, шлюзів тощо) з утворенням хвиль прориву та катастрофічних затоплень; прориви гребель (дамб, шлюзів тощо) з утворенням проривної повені; аварійне спрацьовування водосховищ гідроелектростанцій у зв'язку із загрозою прориву гідроспоруди.
Переліком основних джерел небезпеки, які притаманні потенційно небезпечним об'єктам визначено, що до них відносяться дамби гідротехнічних споруд, гідро відвалів та водозабірні споруди, дамби обвалування, берегоукріплювальні, регуляційні і захисні споруди, насосні станції.
Відповідно до Переліку основних джерел небезпеки ТОВ «Хутір на околиці», які притаманні потенційно небезпечним об'єктам є:
- наявність у воді шкідливих (забруднюючих) речовин понад ГДК;
- пориви гребель (дамб, шлюзів тощо) з утворення проривної повені;
- підвищення рівня ґрунтових вод, підтоплення;
- інфекційні захворювання риб невизначеної етіології;
- гідротехнічні споруди;
- дамби гідротехнічних споруд;
- водозабірні споруди.
Із наявних видів небезпеки, визначених методикою відносяться Гідродинамічна, яка виражається у наявності гідротехнічних споруд (дамби, греблі, шлюзи) для накопичення і зберігання значних об'ємів води і рідких речовин (СНІП 2.06.01-86, ГОСТ 27751-88).
До матеріалів справи надано Договір зберігання з правом користування № 30/06 від 01.10.2006 р. Відповідно до умов якого, замовник -Державне підприємство «Укрриба'передав, а зберігач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Хутір на Околиці» (позивач) прийняв згідно з Актом приймання-передачі на зберігання з правом користування нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба'та розташоване за адресою: Київська область, Іванівський район.
Відповідно до Акту приймання-передачі державного нерухомого майна згідно договору зберігання з правом використання від 01.10.2006 р. ТОВ «Хутір на Околиці'прийняв на зберігання з правом користування нерухоме державне майно -гідротехнічні споруди ставків (перелік вказано в Акті, копію якого додано до матеріалів справи).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 956 від 11.07.2002 р. «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки'затверджено Порядок декларування об'єктів підвищеної небезпеки.
Дія цього Порядку поширюється на всіх суб'єктів господарської діяльності, у власності або користуванні яких є об'єкти підвищеної небезпеки, а також на всіх суб'єктів господарської діяльності, які мають намір розпочати будівництво об'єктів підвищеної небезпеки.
Суб'єкт господарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один
об'єкт підвищеної небезпеки, організовує розроблення і складання декларації безпеки об'єкта
підвищеної небезпеки (далі - декларація безпеки) відповідно до вимог цього Порядку.
Декларація безпеки (зразок додається) складається на основі дослідження суб'єктом господарської діяльності ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику виникнення аварій (далі -рівня ризику), що пов'язані з експлуатацією цих об'єктів.
Для об'єктів підвищеної небезпеки, що експлуатуються, декларація безпеки складається як самостійний документ, а для об'єктів підвищеної небезпеки, що будуються
(реконструюються, ліквідуються), - як складова частина відповідної проектної документації.
За наявності на одному виробничому майданчику декількох об'єктів підвищеної небезпеки складається одна декларація безпеки.
Декларація безпеки повинна включати:
- результати всебічного дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику;
- оцінку готовності до експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки відповідно до вимог безпеки промислових об'єктів;
- перелік прийнятих з метою зниження рівня ризику рішень і здійснених з метою запобігання аваріям заходів;
- відомості про заходи щодо локалізації і ліквідації можливих наслідків аварій.
Для об'єкта підвищеної небезпеки, що експлуатується або ліквідується, подається інформація про заходи, що здійснюються, і про ті, що плануються.
Для об'єкта підвищеної небезпеки, що будується або реконструюється, подається інформація про заходи, які передбачені проектною документацією та плануються до здійснення під час експлуатації.
Суб'єкт господарської діяльності проводить відповідно до вимог Законів України "Про
екологічну експертизу", "Про наукову та науково-технічну експертизу" і пунктів 19-27 цього
Порядку експертизу повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику, а також
обгрунтованості та достатності прийнятих щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з
локалізації і ліквідації наслідків аварій рішень (далі - експертиза).
Отже, з огляду на те, що ТОВ «Хутір на Околиці'має на зберіганні з правом користування гідротехнічні споруди, які є одним із основних джерел небезпеки, товариство повинно було задекларувати об'єкти підвищеної небезпеки та провести екологічну експертизу.
Відповідно до Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1218 від 03.08.1998 р., норматив утворення твердих побутових відходів визначається технологічним регламентом, на підставі питомих показників утворення відходів.
У ТОВ «Хутір на Околиці'відсутній Технологічний регламент, чим порушено вимоги ст.ст. 32, 33 Закону України «Про відходи'та ст.55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», якими передбачено, що зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення); суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.
Відповідно до положення про Державну екологічну інспекцію в Київський області та згідно ст. 20 п. б) Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища'та ст. 188 Земельного кодексу України, державний контроль за охороною і використанням земель (додержання вимог законодавства про охорону земель) покладено на спеціально уповноважений орган з питань екології та природних ресурсів.
Крім того, ТОВ «Хутір на Околиці'здійснює свою діяльність без правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що технологічний регламент та інвентаризація джерел викидів у ТОВ «Хутір на Околиці'відсутні, суд дійшов висновку, що спірне рішення прийняте відповідачем із додержанням вимог законодавства.
Акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.Є. Пилипенко
Дата підписання повного тексту постанови: 30.10.2009 р.