ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
12 жовтня 2009 року 17:52 № 2а-11499/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Шевченківського районного суду міста Києва
про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 12 жовтня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Шевченківського районного суду міста Києва (надалі -Відповідач) про визнання незаконними дій Голови Шевченківського районного суду міста Києва у відмові в наданні ОСОБА_1 копій судових рішень; зобов'язання Шевченківський районний суд міста Києва виготовити, належним чином посвідчити та надати ОСОБА_1 копію постанови (резолютивну частину) Шевченківського районного суду міста Києва (гол. Притула Н . Г . ) від 5 липня 2007 року, якою скасоване розпорядження Київської міської державної адміністрації № 641 від 30 травня 2007 року та копію постанови (резолютивну частину) Київського апеляційного адміністративного суду (гол. Горбань Т. І., Попович О. В., Мамчур Я. С.; реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР: 3307472) від 14 січня 2009 року -рішення першої інстанції -постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 30 липня 2007 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва, викладене у формі листа № С-3 від 10 серпня 2009 року є незаконним та необґрунтованим.
Представник Позивача в судовому засіданні зазначив про те, ОСОБА_1 є особою, чиїх прав безпосередньо стосується судовий розгляд і рішення по справі про оскарження Розпоряджень Київської міської державної адміністрації № 640, 641, 642, 643, а тому вона, відповідно до вимог Закону України «Про доступ до судових рішень», має право на отримання належним чином завірених копій судових рішень по даній справі.
Таким чином, на думку представника Позивача, дії Голови Шевченківського районного суду міста Києва щодо відмови ОСОБА_1 у видачі судових рішень є незаконними та протиправними.
Відповідач -Шевченківський районний суд міста Києва, -явку уповноваженого представника до суду не забезпечив, про причини неявки суду не сповістив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття в судове засідання сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Керуючись вимогами частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали та, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства, визначено Законом України «Про доступ до судових рішень»(надалі також -«Закон»).
Відповідно до статті 1 Закону цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, може звернутися до апарату відповідного суду з письмовою заявою про: 1) надання можливості ознайомитися із судовим рішенням; 2) надання можливості виготовити в приміщенні суду копії судового рішення за допомогою власних технічних засобів; 3) виготовлення копії судового рішення апаратом суду.
Частиною 2 статті 9 Закону визначено, що у заяві особа повинна обґрунтувати, чому вона вважає, що судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків.
28 липня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про надання копії постанови Шевченківського районного суду міста Києва (гол. Притула Н. Г. ) від 5 липня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (гол. Горбань Т. І., Попович О. В., Мамчур Я. С.) від 14 січня 2009 року (рішення першої інстанції -постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 30 липня 2007 року).
Згідно з частиною 7 статті 9 Закону у наданні доступу до судового рішення належить відмовити, якщо: 1) до суду звернулася особа, яка не має процесуальної дієздатності, або особа від імені заінтересованої особи за відсутності відповідних повноважень; 2) матеріали справи передані до іншого суду чи на зберігання до державної архівної установи; 3) судове рішення безпосередньо не стосується прав, свобод, інтересів чи обов'язків цієї особи.
Рішення про відмову у наданні доступу до судового рішення викладається службовою особою апарату суду в письмовій формі із зазначенням порядку його оскарження. Воно повинно бути вмотивованим (частина 10 статті 9 Закону).
Листом Шевченківського районного суду міста Києва № С-3 від 10 серпня 2009 року заявницю було повідомлено про те, що у наданні доступу до судового рішення належить відмовити на підставі п. 7 п.п 3 статті 9 Закону України «Про доступ до судових рішень», оскільки запитуване судове рішення безпосередньо не стосується прав, свобод, інтересів чи обов'язків ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 11 статті 9 Закону надання дозволу на доступ до судового рішення або відмова в цьому можуть бути оскаржені до голови відповідного суду або до суду в порядку, передбаченому законом.
Представник Позивача в судовому засіданні покликався на незаконність відмови Позивачу в доступі до судових рішень, обґрунтовуючи це тим, що нею було обґрунтовано належним чином право на їх отримання.
Проаналізувавши вимоги чинного законодавства України в сфері доступу до судових рішень, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 статті 2 Закону встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до вищевказаної норми Закону, право особи на доступ до судових рішень забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 740 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 року № 1007) затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до пункту 20 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється безоплатно через офіційний веб-портал ДСА.
Пунктом 21 Вищевказаного Порядку визначено, що користувачам Реєстру надається можливість пошуку, перегляду, роздрукування електронних копій судових рішень, копіювання їх текстів у цілому або частин відповідно до режиму доступу до судових рішень, внесених до Реєстру за останніх п'ять років. Порядок надання інформації за попередній період визначається держателем Реєстру.
Відповідно до частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Суд звертає увагу на те, що вищевказаною нормою закону на відповідача в адміністративній справі покладено обов'язок невідкладно опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Як випливає з пояснень представника Позивача, після набрання постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 5 липня 2007 року законної сили, вказане нормативне положення не було виконано відповідачем в адміністративній справі, яка розглядалася Шевченківським районним судом міста Києва, -Київською міською державною адміністрацією.
Суд звертає увагу на те, що невиконання вимоги частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України є предметом окремого судового розгляду.
Разом з тим, частиною 2 статті 9 Закону встановлено, що у заяві особа повинна обґрунтувати, чому вона вважає, що судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків.
В обґрунтування того, що рішення, щодо отримання якого Позивач зверталася до Відповідача, стосується її особисто, представником Позивача зазначено те, що ОСОБА_1 є власником квартири у будинку АДРЕСА_1 та є платником житлово-комунальних послуг.
Однак, Суду не надано жодних доказів на підтвердження вищевказаного факту.
В той же час, як випливає з наявної в матеріалах справи копії довіреності ВКР № 403427 від 11 листопада 2008 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_7 на представництво її інтересів, у вказаній довіреності зазначено, що ОСОБА_1 мешкає за іншою адресою, а саме - АДРЕСА_2 .
Необґрунтованими Суд вважає посилання Позивача на частину 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підтвердження того, що відповідні судові рішення стосуються її особисто, оскільки дана норма закону встановлює лише коло осіб, які мають право оскаржити нормативно-правовий акт, а не коло осіб, які наділені правом на отримання копій відповідних рішень суду.
Відтак, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, Суд звертає увагу на те, що представником Позивача не доведено того факту, що відповідні судові рішення безпосередньо стосуються прав, свобод, інтересів чи обов'язків ОСОБА_1 .
На підставі вищевказаного, Суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки Позивачем не надано доказів, які б спростовували висновки Відповідача.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права особи у сфері публічно-правових відносин.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н. Є. Блажівська