ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
26 жовтня 2009 року № 2а-4539/09/2670
17:50
За позовомВідкритого акціонерного товариства «Український Професійний Банк»
доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
проскасування податкового повідомлення-рішення від 13.04.2009 № 0000154320/0
Суддя: Кротюк О.В.
Секретар судового засідання: Гончаров В.В.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.04.2009 № 0000154320/0.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки оскаржуване рішення прийнято в порядку та спосіб, встановлені Законом України «Про державну податкову службу в Україні'та Законом України «Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», так як платником податку порушено положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
встановив:
податковим повідомленням рішенням Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000154320/0 від 13.04.2009 за порушення пп. 4.1.6., пп. 5.2.4, пп. 5.6.1, пп. 5.7.1, пп. 8.1.1, 8.2.2, 8.3.2, 8.6.1 з урахуванням пп. 12.2.1 та пп.12.2.2, пп. 12.3.1, пп. 12.3.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств'Відкритому акціонерному товариству «Український професійний банк'визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 381262,45 грн., з яких: 130522,50 грн. -основний платіж, 250739,95 грн. -штрафні (фінансові) санкції.
Адміністративний позов підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне.
Щодо питання правильності віднесення до складу валових витрат сум сформованого страхового резерву (п. 3.1.2.3., сторінка 24 Акта перевірки від 31.03.2009 № 114/43-20/1901977 (далі -Акт перевірки)).
Судом встановлено, що при віднесенні на валові витрати сум вказаних страхових резервів банк керується наступним.
Пунктом 5.2.4. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі -Закон про прибуток) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Пунктом 12.2.1. статті 12 Закону про прибуток передбачено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.
Згідно з пп. 12.2.2. статті 12 Закону про прибуток, створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України.
Така методика встановлена Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 N 279.
Проте, суд приймає до уваги постанову Верховного Суду України від 27.05.2008 № 08/113 з такого ж самого предмету спору.
У відповідності до змісту вказаної постанови Верховним Судом України встановлено, що «зі змісту наведеного Положення випливає, що правовою підставою створення страхового резерву за переліченими кредитними операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та дозволеного овердрафту. Оскільки Банк не здійснив фактичної виплати коштів за операціями овердрафту та гарантії, то він немає права вимоги до своїх контрагентів щодо повернення коштів.
За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним. Оскільки Банком не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів.»
Таким чином суд, враховуючи зазначене вище, а також відсутності фактів виплати позивачем сум по гарантіям та акредитивам, дійшов висновку, що оскільки позивачем не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів, а тому рішення податкової служби в цій частині є обґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині є безпідставним та й такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо правомірності списання безнадійних кредитів (п.3.1.2.5. стор. 26 Акта перевірки) судом встановлено наступне.
Підставою для прийняття податковою службою оскаржуваного рішення в цій частині є висновок про те, що позивач не звертався до суду з позовом про визнання позичальника банкрутом, про що не було надано відповідних документів. Зазначене обумовлено тим, що згідно укладених договорів банк мав право звернутися до суду у встановленому законом порядку про визнання боржника банкрутом.
Проте зазначене твердження не є об'єктивним з точки зору закону.
Так, у відповідності до положень підпункту 12.1.1. пункту 12.1. статті 12 Закону про прибуток платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах, у разі, коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:
платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;
Тобто законом встановлено альтернативні положення у відповідності до яких платник податку на власний розсуд може звернутися до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або звернутися до суду про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.
Тому обґрунтування податковою службою свого рішення виключно необхідністю звернення до суду з порушенням справи про банкрутство є необ'єктивним, безпідставним та упередженим та й таким, що не відповідає вищевказаному положенню Закону про прибуток.
Як випливає з матеріалів справи та наданих документів 26.12.2008 ВАТ "УПБ" списано безнадійну заборгованість по кредитам, наданим клієнту банка ТОВ "V-5", визнаного банкрутом, за рахунок створеного страхового резерву та включено у зв'язку з цим суми заборгованості до валових витрат (копія витягу з протоколу № 137 Спільного засідання Правління та Кредитного комітету ВАТ "УПБ" від 26.12.2009).
Банком здійснювались заходи щодо стягнення боргу ТОВ "V-5" по кредитним договорам. Відповідні документи надані СДПІ під час проведення перевірки, що зафіксовано в Акті. Так, ВАТ "УПБ" 26.11.2003 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "V-5" та його поручителя ДП "Рівент Комплекс Сервіс" про стягнення заборгованості по кредитним договорам № 41 від 26.04.2002 та № 109 від 09.07.2002.
16.03.2004 Господарським судом м. Києва винесено рішення про задоволення вимог банку та стягнення заборгованості. Крім цього, банк звертався до органів Державної виконавчої служби для примусового виконання вказаного рішення суду та для стягнення боргу, про що також надавались документи під час перевірки.
Так, 10.06.2004 Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції за заявою банку відкрито виконавче провадження про стягнення з ТОВ "V-5" на користь ВАТ "УПБ" суми боргу. Проведені державним виконавцем дії з розшуку майна та грошових коштів не дали позитивних результатів. 08.09.2005 Господарським судом м. Києва винесено ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "V-5" за заявою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва.
28.09.2005 Державною виконавчою службою у Дніпровському районі винесена постанова про зупинення виконавчого провадження щодо ТОВ "V-5" у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство. 16.11.2005 Господарським судом м. Києва винесено постанову про визнання позичальника ТОВ "V-5" банкрутом.
Крім цього, 09.07.2004 Рівненським міським відділом Державної виконавчої служби за заявою банку відкрито виконавче провадження про стягнення з ДП "Рівент Комплекс Сервіс" коштів на користь банку згідно з судовим рішенням. В процесі виконання рішення суду Рівненським міським відділом Державної виконавчої служби, банку перераховано стягнуті з боржника суми, всього - 2999,52 грн. 10.11.2005 виконавчий документ про стягнення заборгованості з ДП "Рівент Комплекс Сервіс" на користь банку повернуто у зв'язку з відсутністю майна.
21.06.2007 ВАТ "УПБ" повторно подано виконавчий лист про стягнення з ДП "Рівент Комплекс Сервіс" і 30.07.2007 виконавче провадження відкрито. Протягом виконавчого провадження з боржника стягнуто та направлено банку 6202,42 грн. 05.12.2007 постановою державного виконавця ДВС Рівненського МУЮ виконавчий документ повернуто банку у зв'язку з відсутністю у боржника іншого майна та грошових коштів.
Згідно з нормами п. 1.25 Закону про прибуток, безнадійною є заборгованість, яка відповідає будь-якій з перерахованих в цьому пункті ознак, в т.ч.: заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна юридичної особи, оголошеної банкрутом у порядку, встановленому законом.
Згідно з нормами п. 5.2.8. Закону про прибуток, до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі, коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку. Для банків норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 12 цього закону.
Згідно з п. 12.1.1. статті 12 Закону про прибуток, платник податку - продавець послуг має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість наданих послуг у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з подій, серед яких: платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.
Враховуючи вказане, суд погоджується з твердженням позивача, що Законом про прибуток не передбачено здійснення юридичних дій щодо визнання позичальника банкрутом як виключної передумови для віднесення його списаної заборгованості на валові витрати. Натомість, п. 5.2.8. Закону передбачено підставу для цього - здійснення "відповідних заходів щодо стягнення таких боргів", а п. 12.1.1. - звернення до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого боржника. Такі заходи здійснювались банком: подавався позов до суду про стягнення заборгованості, неодноразово подавались виконавчі документи, видані на підставі рішення суду, на примусове виконання до державної виконавчої служби, державними виконавцями здійснювались дії щодо стягнення боргу.
Також суд погоджується з доводами позивача про те, що посилання ж СДПІ в Акті перевірки (стор. 34) на пп. 12.3.1. Закону, згідно з яким "основна сума боргу, яка не може бути примусово стягнутою з дебітора внаслідок укладення мирової угоди в межах процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначеної законом, не включається до складу валових витрат кредитора згідно з підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 цієї статті, але може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів, створених згідно з цією статтею" недоречне. Адже вказаною нормою регулюється випадок укладення мирової угоди в межах процедури відновлення платоспроможності або визнання банкрутом. Жодної мирової угоди з позичальником в межах цієї процедури ВАТ "УПБ" не укладав.
Таким чином, враховуючи вищезазначене у сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість оскаржуваного рішення в цій частині та, у зв'язку із цим, необхідність задоволення позовних вимог.
Щодо віднесення витрат на оплату праці фізичної особи ОСОБА_1 до валових витрат (п.3.1.2.6. сторінка 34 Акта перевірки).
Податкова служба під час перевірки платника податків встановила, що банк не отримав дозвіл на працевлаштування ОСОБА_1 на посаду члена Спостережної ради. Окрім того, банком не було надано окрім відповідного наказу на призначення вказаної особи на цю посаду будь-яких інших документів. З огляду на що податкова служба дійшла висновку про безпідставність віднесення банком витрат на оплату праці ОСОБА_1 .
У відповідності до положень статті 8 (в редакції Закону України від 21.11.1997 N 665/97) Закону України "Про зайнятість населення" (№ 803-XII від 01.03.1991) іноземці та особи без громадянства, одержують право на трудову діяльність лише за наявності в них дозволу на працевлаштування, виданого державною службою зайнятості України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Отже, з зазначено вбачається, що право на трудову діяльність отримує іноземець, а не роботодавець. Роботодавець законом зобов'язаний приймати осіб на роботу з відповідним дозволом. Відсутність такого дозволу спричиняє єдиний негативний наслідок для роботодавця - це накладення штрафних санкцій. При цьому, закон не визначає будь-яких інших юридичних наслідків щодо виконуваної роботи за трудовим договором. Зокрема будь-якої «нікчемності'чи «недійсності'трудових відносин.
Судом приймаються до уваги також положення Закону України "Про оплату праці", які передбачають, що заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з нормами статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Під час розгляду справи судом досліджено документи, які підтверджують перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з банком: витяг з протоколу № 1 позачергових загальних зборів акціонерів ВАТ «УПБ'від 12.02.2008; наказ про призначення від 12.02.2008 № 59-к (рішення Комісії ГУ НБУ по м. Києву і Київській області з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 22.02.2008 № 08052).
Податкова служба в акті перевірки вказала на факт ненадання зазначених документів перевіряючим, проте жодних доказів щодо витребування таких документів у банку відповідачем в Акті перевірки не зазначено, інших доказів про це суду не надано.
У відповідності до положень пп. 5.6.1. пункту 5.6. статті 5 Закону про прибуток передбачено, що з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що оскаржуване рішення в цій частині є безпідставним та необґрунтованим, адже факт трудових відносин і здійснення їх оплати, як умови для віднесення останніх до валових витрат, був наявний та встановлений у судовому засіданні, а відсутність відповідного дозволу на працевлаштування не спростовує жодним чином існування таких трудових відносин та застосування положень пп. 5.6.1. пункту 5.6. статті 5 Закону про прибуток. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.
Щодо правильності обчислення амортизаційних нарахувань на «джерела безперебійного живлення'та «маршрутизатори»(п.3.1.3. сторінка 39 Акта перевірки).
У відповідності до пп. 8.1.1. п.8.1. статті 8 Закону про прибуток під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Підпунктом 8.2.2. пункту 8.2. статі 8 закону про прибуток встановлено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами:
· група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
· група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
· група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;
· група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
В судовому засіданні судом заслухано пояснення спеціаліста ОСОБА_1 , який має вищу освіту за спеціальністю комп'ютеризовані інтегровані системи і робототехніка щодо функцій, сфери призначення та професійного використання відповідного обладнання.
Як випливає з пояснень спеціаліста та доданих експлуатаційних документів на «джерела безперебійного живлення'та маршрутизатори судом встановлено, що джерело безперебійного живлення є приладом, який представляє собою модульне джерело безперебійного живлення, призначений для програмного забезпечення, яке активно використовується (наприклад, центральні бази даних або процеси для вирішення критично важливих завдань) та захищає обладнання від перебоїв в подачі живлення, короткострокових провалів, стрибків та зниження напруги в мережі. Джерело безперебійного живлення забезпечує безперебійну подачу живлення від внутрішньої батареї до тих пір, поки живлення від мережі не буде відновлено на належному рівні, або поки батарея не розрядиться. А маршрутизатор -це апаратно-програмний засіб (має програмне забезпечення, "пам'ять", власну операційну систему), який виконує процес маршрутизації в комп'ютерних мережах (процес визначення маршруту інформації в мережах), тобто це обладнання для автоматичного оброблення інформації.
Таким чином, враховуючи вказане, судом вбачається, що джерела безперебійного живлення та маршрутизатори є переносними пристроями, які можуть бути перенесені в іншу будівлю та/або споруду без зміни якостей цієї будівлі (споруди) і не невід'ємним структурним компонентом будь-якої будівлі (нерухомості).
Поряд з цим, в акті перевірки податкова служба покликається на положення Закону України «Про телекомунікації», проте жодних обґрунтувань та зазначення підстав, у зв'язку з цим, віднесення до першої групи основних фондів відповідного обладнання як в зазначеному акті не відображено, так і представником відповідача жодних належних пояснень суду не надано.
А тому, суд, враховуючи вищезазначене у сукупності, погоджується з покликанням позивача, про те, маршрутизотор, як машина для автоматичного оброблення інформації, повинна відноситись до 4 групи основних засобів та відповідно амортизуватись, а джерело безперебійного живлення, яке не включене до 1, 2 та 4 груп, повинне відноситись та амортизуватись як 3 група основних засобів. З огляду на це позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податку від 13.04.2009 № 0000154320/0 в частині нарахованого основного зобов'язання та штрафних санкцій в частині порушень:
1) щодо списань безнадійної заборгованості по кредитам виданим банком ТОВ «У-5», визнаного банкрутом, за рахунок створення стразового резерву та включенням у зв'язку з цим до валових витрат відповідних сум (п. 3.1.2.5. сторінка 26 Акта перевірки);
2) щодо віднесення витрат на оплату праці фізичної особи ОСОБА_1 до валових витрат (п. 3.1.2.6. сторінка 34 Акта перевірки);
3) щодо правильності обчислення амортизаційних нарахувань на «джерела безперебійного живлення'та «маршрутизатори»(п. 3.1.3. сторінка 39 Акта перевірки).
В іншій частині позову відмовити.
Відшкодувати Відкритому акціонерному товариству «Український Професійний банк»(02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15, ЄДРПОУ 19019775) витрати зі сплати судового збору за рахунок Державного бюджету в розмірі 1,70 грн.
Суддя О.В. Кротюк
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -30.10.2009.