Справа № 739/1002/19 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/831/19
Категорія - умовно-дострокове звільнення Доповідач ОСОБА_2
19 листопада 2019 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у місті Чернігові кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Новий Розділ, Миколаївського району, Львівської області, українця, громадянина України, засудженого вироком Апеляційного суду Львівської області від 19.09.2001 року за ст.ст.93 п.п. «г», «ж»; 17-93 п,п. «г», «ж»; 223 ч.1, 222 ч.1;42 КК України ( в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі, ухвалою Верховного Суду України від 29.01.2002 року вказаний вирок залишено без змін, строк відбування покарання згідно ухвали Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 17.05.2016 року рахується з 20.09.2000 року,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_7 ,
засудженого ОСОБА_6
Засуджений ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, посилаючись на те, що на даний час він зробив значний прогрес у напрямку виправлення та зазнав таких змін, що призводять до невиправданості його подальшого позбавлення волі, адже для цього відсутні обґрунтовані пенологічні підстави. Посилаючись на рішення ЄСПЛ, згідно яких, якщо для продовження довічного ув'язнення особи більше немає обґрунтованих пенологічних підстав, то її подальше тримання в установі виконання покарань суперечитиме ст.3 Конвенції та, відповідно, статті 28 Конституції України.
Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Таку свою позицію суд обґрунтував тим, що статті 81 та 82 КК України, передбачають можливість умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, однак містять посилання на строковий критерій визначення підстав для їх застосування. Для застосування положень статей 81 та 82 КК необхідно, щоб засуджена особа відбула відповідно не менше трьох чвертей та двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин. Тобто положення даних правових норм вимагають наявності строкового характеру призначеного особі покарання, від тривалості якого й здійснюється розрахунок строку фактично відбутого покарання, що і надає засудженій особі право на звернення з клопотанням про їх застосування. Також зазначив, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам. З огляду на вищевикладене, суд не є суб'єктом, уповноваженим на виконання позитивного обов'язку держави із задоволення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому в задоволенні клопотання ОСОБА_6 було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нову, в якій вирішити питання заміни покарання з довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України. Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, отже вона є частиною національного законодавства України. Стаття 32 Конвенції передбачає поширення юрисдикції Європейського суду з прав людини на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Рішенням ЄСПЛ в справі Пєтухов проти України 2 (заява №41216/36) від 12 березня 2019 року встановлено, що застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі на Україні без можливості умовно-дострокового звільнення є порушенням ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто є катуванням та нелюдським поводженням в розумінні ст.3 Конвенції. Отже, зазначає, що рішення ЄСПЛ зобов'язує національні органи вирішити проблеми осіб, які перебувають в однаковому з особою, на користь якого ухвалено рішення ЄСПЛ, становищі. При цьому не лише шляхом здійснення загальних заходів, якими є внесення змін до законодавства, але і здійснення індивідуальних заходів стосовно осіб, щодо яких має місце порушення ст.3 Конвенції.
Зазначає, що справа підлягає вирішенню шляхом застосування ст.28 КУ, як норми прямої дії, висновок суду про відсутність у суду компетенції щодо застосування ст.28 КУ до особи, у відношенні якої мають місце катування та нелюдське провадження - суперечить ст.124 КУ. Вказує, що юрисдикція суду поширюється на будь-який юридичний спір і будь-яке кримінальне обвинувачення. Вказує, що наведене зумовлює обов'язок суду звернутися до Верховного суду за ініціацією звернення до Конституційного суду щодо перевірки на відповідність конституції норм КК України, які передбачають покарання у вигляді довічного позбавлення волі за відсутності можливості скорочення покарання (якщо суд вважає, що має місце невизначеність щодо зазначених питань), або безпосередньо застосувати ст.28 КУ. Зазначає, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі має замінятися строковим покаранням на максимальний строк, передбачений кримінальним законодавством.
Засуджений ОСОБА_6 також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить визнати порушення права ОСОБА_6 , передбаченого ст.28 КУ та ст.3 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод. Звільнити ОСОБА_6 достроково або замінити невідбуту частину покарання більш м'яким.
Вказує, що судом було винесено необґрунтоване та незаконне рішення, оскільки суд відмовився застосувати норми міжнародного права з огляду на норми національного права. Зокрема, не застосував вимоги Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у її розумінні, викладеному в рішеннях Європейського суду. Вказує, що рішення (практика) ЄСПЛ та Конвенція становлять невід'ємну частину національного законодавства, є джерелом права та мають вищу юридичну силу, аніж національний закон (ст.9 КУ, ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»). Вважає, що для їх застосування не обов'язкове внесення змін до законів України. Зазначає, що згідно зі статтею 27 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів Україна не може використовувати внутрішнє (національне) право для обґрунтування неможливості виконання міжнародного договору. Тобто, суд не може відмовити у задоволенні клопотання, яке ґрунтується на Конвенції та практиці ЄСПЛ, посилаючись на норми (або їх відсутність) у законах України. Отже, відмовляючись застосувати Конвенцію та відповідну практику ЄСПЛ, посилаючись на відсутність механізму звільнення від довічного (чи його заміни) у нормах законів України, чим порушив міжнародний договір та право ОСОБА_6 передбачене ст.28 КУ. Зазначає, що ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що існування можливості звільнення з мотивів «милості» не є достатнім для задоволення вимог статті 3 Конвенції, адже не є «реалістичною перспективою» звільнення від довічного покарання.
З огляду на викладене, вважає, що суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме КУ, Конвенція та рішення ЄСПЛ, а також застосував закон, який не підлягав застосуванню. Вказує на відсутність у нормах КК України реалістичної перспективи звільнення від довічного позбавлення волі та її гарантій у розумінні ЄСПЛ, Конвенції та Конституції.
Заслухавши доповідача, адвоката та засудженого ОСОБА_6 , які підтримали подані апеляційні скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали особової справи, судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 засуджено вироком Апеляційного суду Львівської області від 19.09.2001 року за ст.ст.93 п.п. «г», «ж»; 17-93 п,п. «г», «ж»; 223 ч.1, 222 ч.1;42 КК України ( в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі, ухвалою Верховного Суду України від 29.01.2002 року вказаний вирок залишено без змін, строк відбування покарання згідно ухвали Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 17.05.2016 року рахується з 20.09.2000 року.
Засуджений ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив суд про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким. Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2019 року у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 та його захисник ставлять питання про скасування ухвали місцевого суду та наполягають на умовно-достроковому звільненні або заміні ОСОБА_6 невідбутої частини покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Відповідно до пунктів 2,3 частини першої статті 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м'яким.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким визначені положеннями ст.ст. 81, 82 КК України. Однак, відповідно до п.п.3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», такі можуть бути застосовані лише до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Стаття 51 КК України визначає вичерпний перелік покарань, які судом можуть бути застосовані до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, серед яких позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі зазначені як окремі покарання.
Таким чином, вимогами національного законодавства не передбачено умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким для осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, про що обґрунтовано було зазначено в оскаржуваному рішенні.
Разом з тим, місцевий суд правильно вказав, що заміна призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі можлива виключно у порядку ст. 87 КК України, тобто шляхом помилування.
При прийнятті ухвали, суд першої інстанції проаналізував норми національного законодавства, практику Європейського суду з прав людини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання засудженого ОСОБА_6 .
Не можуть бути взяті до уваги доводи апеляційних скарг про те, що довічне позбавлення волі є жорстоким поводженням, та його застосування суперечить нормам Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, враховуючи наступне.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц (п.36) звернула увагу на те, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України». У цьому рішенні Європейський Суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст. 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув'язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ (§194).
Частиною 1 ст.87 КК України передбачено можливість заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років, актом про помилування, який належить до компетенції Президента України, що не було визнано порушенням міжнародних норм.
Отже, чинним законодавством передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 ,а тому подані засудженим та його захисником апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 30 вересня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4