іменем України
13 листопада 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 738/1781/18
Головуючий у першій інстанції - Сова Т. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1260/19
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Бечка Є.М., Харечко Л.К.
секретар: Поклад Д.В.
Позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
Відповідачі: ОСОБА_4 , Менська міська рада Чернігівської області
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_4
Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Менської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку (суддя Сова Т.Г.), ухвалене о 15 год. 32 хв. у м.Мена, повний текст рішення складено 29 липня 2019 року,
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати незаконним і скасувати рішення 4 сесії 5 скликання Величківської сільської ради Менського району Чернігівської області від 29 грудня 2006 року в частині передачі безоплатно у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2493 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №9091554; поновити строк звернення до суду з даними позовними вимогами, який пропущений з поважних причин. Позов мотивовано тим, що позивачі по справі і відповідач ОСОБА_4 є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачі вказували, що в ході підготовки документів для звернення до суду з позовом про поділ будинку виявили, що будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,2493 га, яку на себе приватизував ОСОБА_4 Земельна ділянка була передана безоплатно у власність відповідачу для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2493 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,9038 га згідно з рішенням 4 сесії 5 скликання Величківської сільської ради Менського району Чернігівської області від 29 грудня 2006 року. Позивачі посилаються, що ОСОБА_4 ввів в оману органи місцевого самоврядування та організацію, яка виконувала технічну документацію по виготовленню державного акту на право власності на землю, зазначивши про відсутність інших співвласників майна.
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено; поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з заявленими позовними вимогами; рішення 4 сесії 5 скликання Величківської сільської ради Менського району Чернігівської області від 29 грудня 2006 року в частині передачі безоплатно у власність ОСОБА_4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2493 га - визнано незаконним та скасовано; Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯГ №909155, згідно якого ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2493 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 7423081800:01:001:0027 - визнано недійсним; стягнуто з відповідачів ОСОБА_4 та Менської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 по 117 грн 50 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та законними, її право володіння на відповідну успадкованому нерухомому майні частину земельної ділянки порушено, а тому підлягає захисту. Спадщина після померлої ОСОБА_5 відкрилась в жовтні 2001 року, але оформлена ОСОБА_1 лише у 2018 році, тому причини пропуску на звернення з вказаним позовом суд вважав поважними та такими, що підлягають поновленню. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що останніми суду не було надано належних доказів, що підтверджують їх право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначене рішення суду скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не просто знала про приватизацію спірної земельної ділянки ще 2006-2008 роках, але і була саме тією особою, яка поставила підписи у технічній документації по виготовленню Державного акту на право власності на землю ОСОБА_4 , а також отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку за дорученням ОСОБА_4 . Відповідач вказує, що він у суді першої інстанції заявив про застосування позовної давності, отже підлягали встановленню обставини, за яких позивачі дізналися про порушене право. Також за доводами відповідача, суд обґрунтував рішення правовими нормами, які не діяли на момент виникнення спірних правовідносин. ОСОБА_4 посилається, що право на 1/5 частину будинку належить ОСОБА_1 з 15.10.2001 року, а не з дати отримання свідоцтва про право на спадщину та/чи дати реєстрації цього права. Спірна земельна ділянка не входила до складу спадкового майна, оскільки не була приватною власністю. ОСОБА_4 вказує, що судом була груба порушена норма статті 89 ЦПК України. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та законними, її право володіння на відповідну успадкованому нерухомому майні частину земельної ділянки порушено, а тому підлягають захисту. Крім того, ОСОБА_4 вважає, що суд першої інстанції керувався принципом, який не передбачений цивільним законодавством.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивачі посилаються, що суд першої інстанції обгрунтвоано поновив строк на звернення до суду із заявленими позовними вимогами, оскільки позивачам не було відомо про прийняте 4 сесією 5 скликання Величківської сільської ради рішення від 29 грудня 2006 року, як і не було відомо про виданий відповідачу державний акт на право власності на земельну ділянку. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вважають клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи безпідставним і таким, що направлено на затягування розгляду справи. За доводами ОСОБА_1 , відповідач не є одноосібним власником житлового будинку, оскільки той будувався під час шлюбу, тому позивач як дружина, має право на частку в житловому будинку і відповідно на частку земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.
По справі встановлено, що рішенням Киселівської сільської ради народних депутатів Менського району від 16 вересня 1988 року схвалено рішення загальних зборів членів колгоспу №3 від 10 вересня 1988 року про виділення ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,30 га за рахунок земель колгоспу у АДРЕСА_2 (а.с.17, 18 т.1).
Згідно свідоцтва про право власності від 10 листопада 2000 року власниками будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 на підставі рішення №49 від 17 жовтня 2000 року Величківської сільської ради (а.с.13, 14 т.1).
Рішенням 6 сесії 5 скликання Величківської сільської ради Менського району Чернігівської області від 27 червня 2007 року затверджено проектно-технічну документацію по передачі у власність земельних ділянок, зокрема ОСОБА_4 ; надано у власність безкоштовно земельну ділянку площею 1,1531 га (а.с. 50-52 т.1).
13 листопада 2008 року ОСОБА_4 видано Державний акт серії ЯГ №909155 на право власності на земельну ділянку площею 0,2493 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.10 т.1).
Рішенням виконавчого комітету Величківської сільської ради Менського району від 30 січня 2015 року №3 уточнено поштову адресу житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що розташований в с.Величківка Менського району Чернігівської області, а саме замінено: АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 (а.с.12 т.1).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 липня 2018 року ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї матері ОСОБА_5 ; спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з 1/5 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11 т.1)
Частиною першою ст. 181 Цивільного кодексу земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, віднесено до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).
У свою чергу, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 цього Кодексу).
Крім того, цивільне законодавство виокремлює «складові частини речі» та «складні речі». Так, згідно зі ст. 187 Цивільного кодексу складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
Слід зазначити, що будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури є об'єктами будівництва (абзац п'ятий частини першої ст. 4 Закону України « Про містобудівну діяльність»).
Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. 380 Цивільного кодексу).
Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об'єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.
Водночас якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (частина перша ст. 188 Цивільного кодексу).
Фізично земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки - земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об'єкта нерухомості, розміщеного на ній.
Частиною четвертою ст. 120 Земельного кодексу визначено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди.
Слід зазначити, що відповідно до положень статей 181 та 182 Цивільного кодексу, земельні ділянки, житлові будинки, будівлі, споруди є нерухомим майном, щодо яких проводиться державна реєстрація прав.
Отже, набуття права на частку особи у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди є фактом набуття у власність об'єкта нерухомості.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташовано. За цими нормами визначення прав на земельну ділянку перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій ст. 120 Земельного кодексу, особа, яка набула права власності на частку в праві на будівлі чи споруди, стає власником (користувачем) відповідної частки у праві на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Відповідно до ч. 2 ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
Правила книги шостої відповідно до прикінцевих та перехідних положень цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.
Аналізуючи обставини справи, надані учасниками докази та враховуючи характер спірних правовідносин, норми права які їх регулюють, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що згідно свідоцтва про право на спадщину позивач ОСОБА_1 набула право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , тому відповідно до вищенаведених норм вона має право на набуття права власності на відповідну частину земельної ділянки, на якій розміщені успадковані нею об'єкти нерухомого майна. Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналась не раніше 2018 року, оскільки, при оформленні спадщини після померлої матері та отримання свідоцтва про право на спадщину, в останньому зазначено, що житловий будинок розташований на земельній ділянці, що належить до земель комунальної власності територіальної громади села Величківка Менського району Чернігівської області В зв'язку з цим суд визнає поважними причини пропуску строку звернення її до суду, та вважає за необхідне поновити цей строк.
Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги щодо необхідності призначення по справі почеркознавчої експертизи, оскільки обставини на підтвердження яких відповідачач просить призначити експертизу не заперечуються позивачем ОСОБА_1 . Так, представник ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду не заперечував можливості підпису в Актах встановлення та погодження меж земельної ділянки, які є складовою технічної документації по виготовленню Державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на ім'я ОСОБА_4 та при отриманні зазначеного Державного акту саме ОСОБА_1 .
Крім того, суд першої інстанції поновлюючи термін звернення до суду з позовом виходив не з фактів на підтвердження яких відповідач просив призначити експертизу, а з фактичних обставин справи, які підтверджують необізнаність ОСОБА_1 про порушення її спадкових прав. Так, у свідоцтві про право на спадщину, яке ОСОБА_1 отримала у липні 2018 року зазначено , що успадкована нею 1/5 будинку по АДРЕСА_1 розташована на земельній ділянці, що належить до комунальної власності територіальної громади села Величківка Менського району, Чернігівської області.
Також не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги, щодо застосування судом першої інстанції норм, які не підлягали до застосування, оскільки прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України 2004 року передбачено застосування норм цього кодексу до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.
Оскільки безоплатна передача у власність земельної ділянки ОСОБА_4 відбулась після отримання у власність ОСОБА_5 1/ 5 будинку по АДРЕСА_1 , то таке набуття повинно було відбуватись з урахуванням прав на земельну ділянку ОСОБА_5 ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_11 , отже до неї перейшли всі права, які належали спадкодавиці. Захист порушених прав у обраний ОСОБА_1 спосіб є ефективним.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі (що відповідно до положень статті 367 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції, які не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування апеляційний суд не знаходить.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 18 листопада 2019 року.
Головуючий: Судді: