12 листопада 2019 року м. Київ №320/4821/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В.,
за участю секретаря судового засідання Чубко А.Ю.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Дорожинської А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ПКМ України від 25.12.2013 №975, наказу МО України від 14.08.2014 №530;
- визнати протиправним та скасувати п. 63 протоколу від 07.06.2019 №74 комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 10% від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, передбаченому Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ПКМ України від 25.12.2013 №975.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуваним рішенням протиправно відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з підстав пропуску тримісячного строку терміну звернення за виплатою після звільнення з військової служби. Так, позивач посилається на те, що станом на час його звільнення з військової служби законодавство не передбачало умови виплати такої допомоги у тримісячний строк після звільнення з військової служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідачем подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що закон пов'язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, зокрема, у зв'язку з встановленням ступеня втрати працездатності.
При цьому, станом на час встановлення позивачу 10% втрати працездатності діяв п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, яка передбачає, що виплата одноразової грошової допомоги проводиться у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Оскільки ступінь втрати працездатності позивачу встановлено через рік після звільнення з військової служби, на думку відповідача, позивач не має права на отримання відповідної одноразової грошової допомоги.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві.
Заслухавши доводи та пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України, має статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (том 1, а.с. 11).
Згідно наказу командира 1 окремої танкової бригади від 16.03.2018 №21-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби (том 1, а.с. 12).
У період з 26.05.2017 по 27.07.2017, з 11.08.2017 по 03.11.2017, з 05.12.2017 по 14.12.2017, з 13.01.2018 по 29.01.2018 позивач брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою від 06.03.2018 №549, виданою ВЧ А1815 (том 1, а.с. 16).
Під час виконання завдань в зоні антитерористичної операції позивачем отримано травму, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується наявними в матеріалах доказами, а саме: Витягом з протоколу ВЛКК Північного регіону по встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 04.12.2018 №503, Довідкою від 20.07.2018 №2523 (том 1, а.с. 13, 15).
Згідно Довідки про результати визначення у застрахованої особи втрати професійної придатності у відсотка серії АГ №0005579, виданої на підставі акта огляду МСЕК від 21.03.2019 №610, ступінь втрати ОСОБА_1 професійної придатності становить 10%, причина втрати професійної придатності: травма пов'язана із захистом Батьківщини (том 1, а.с. 14).
Отримавши ступінь втрати працездатності, позивач звернувся за виплатою відповідної одноразової грошової допомоги.
Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги (том 1, а.с. 10).
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Зі змісту Витягу з протоколу засідання Комісії від 07.06.2019 №74 слідує, що висновки про наявність підстав для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби 16.03.2018, а 21.03.2019 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Суд вважає такі висновки відповідача необґрунтованими у зв'язку з наступним.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Статтею 16 Закону №2011-XII визначено підстави призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Так, згідно п. 7 ч. 2 цієї статті у редакції Закону від 06.09.2018 №2522-VIII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Суд зазначає, що Закон України від 06.09.2018 №2522-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців" набрав чинності 13.10.2018.
При цьому, як встановлено судом, позивач звільнений з військової служби 16.03.2018 (том 1, а.с. 12).
Положення п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII (в редакції, яка діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) не обмежували право особи (позивача) на призначення та виплату одноразової грошової допомоги трьохмісячним терміном після звільнення з військової служби.
За таких обставин, суд вважає, що п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII (у редакції Закону від 06.09.2018 №2522-VIII) підлягає застосуванню до осіб, що були звільнені з військової служби після 13.10.2018.
Оскільки позивач звільнений з військової служби 16.03.2018, застосування до нього тримісячного строку після звільнення з військової служби для призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням травми, що привела до часткової втрати працездатності є протиправним.
Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням обставин даної адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті рішення про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги не дотримано принципу пропорційності - необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Так, відповідачем не враховано, що п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII в редакції станом на час звільнення позивача з військової служби не обмережував права отримання одноразової грошової допомоги тримісячним терміном після звільнення з військової служби.
Отримавши 18.10.2017 травму пов'язану з виконанням обов'язків військової служби позивач після звільнення 16.03.2018 з військової служби не міг передбачити внесення змін до закону, якими обмежено право отримання одноразової грошової допомоги тримісячним терміном після звільнення з військової служби.
Крім того, як у редакції станом на час звільнення позивача з військової служби, так і на час вчинення оскаржуваних дій, згідно ч. 8 ст. 16-3 Закону №2011-XII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови відповідача в призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 №2011-XII та оскарження п. 63 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.06.2019 №74 є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог в іншій частині, суд зазначає наступне.
У розумінні вимог ст. 19 Конституції України, відповідач як орган державної виконавчої влади зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
При цьому, суди не вправі втручатися у діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати рішення суб'єктів владних повноважень, а наділені лише компетенцією перевіряти уже прийняті ними рішення на відповідність нормативно-правовим актам.
Таким чином, суд не вправі зобов'язувати суб'єктів владних повноважень чи їх посадових осіб приймати (видавати, створювати) певні нормативно-правові чи інші рішення.
Отже, при прийнятті рішення у даній справі, суд виходить з того, що суд не повинен вирішувати питання зобов'язання відповідача прийняти позитивне чи інше рішення по заяві позивача, адже відповідач повинен діяти в межах закону і своїх повноважень при прийнятті будь-яких рішень.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки прийняття рішень призначення та виплату одноразової грошової допомоги згідно Закону №2011-XII відноситься до компетенції відповідача та передбачає надання оцінки відповідним документам, суд вважає за необхідне зобов'язати його вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій.
З огляду на зазначене та беручи до уваги докази, які наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Визнати протиправним та скасувати п. 63 протоколу від 07.06.2019 №74 комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням висновків суду, зазначених у мотивувальній частині рішення.
Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 18.11.2019.
Суддя Басай О.В.