30 липня 2019 року 16:40Справа № 280/3249/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Мащенко Д.В.,
представників:
позивача Івашкова С.О.,
відповідача Михайлюченка В.М.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Івашкова Сергія Олеговича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про скасування податкового повідомлення-рішення,
05.07.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_5), в особі представника - адвоката Івашкова Сергія Олеговича, до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ДФС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд: податкове повідомлення-рішення №0004681408 від 16.04.2019 про застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 6800 грн., яке прийняте відповідачем - скасувати у повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення винесено необґрунтовано, оскільки відповідачем не встановлено та не доведено факт споживання вищезазначених алкогольних напоїв на місці продажу, що свідчить про відсутність підстав для притягнення до відповідальності платника, адже відсутня об'єктивна ознака порушення - протиправна поведінка з боку позивача, адже ФОП ОСОБА_5 здійснювала продаж алкогольних напоїв виключно в рамках діючого законодавства щодо правил роздрібної торгівлі, що не утворює собою будь-яких порушень чинного законодавства з боку позивача, а відтак, нарахування вищезазначених штрафних санкцій - є неправомірним та утворює собою пряме порушення прав позивача як платника податків та суб'єкта господарювання. Вважає, що висновки відповідача гуртуються виключно на припущеннях, що є неприпустимим для суб'єкта владних повноважень.
Ухвалою від 10.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі. Судове засідання призначено на 26.07.2019 з викликом (повідомленням) сторін.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.07.2019 за вх.№31070. У відзиві відповідач зазначив, що в ході перевірки було встановлено, окрім іншого, що позивачем було здійснено продаж пива та алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці без статусу суб'єкта господарювання громадського харчування, суб'єкта господарювання з універсальним асортиментом товарів, а саме:
08.06.2017 продано 0,05 л коньяку «Перший Український» 3 зірки вмістом спирту 40% за загальну суму 11,00 грн,
09.06.2017 продано 0,05 л горілки «Олександрія Пшенична міцна» вмістом спирту 40% на загальну суму 7,00 грн,
11.06.2017 продано 0,1 л горілки «Кришталева» Олександрія вмістом спирту 40% на загальну суму 14,40 грн,
що підтверджено фіскальними чеками з РРО, які передано позивачем до бази даних ДФС.
За результатами фактичної перевірки складено акт від 27.03.2019 за №0133/08/01/14/2537300149. На підставі акту фактичної перевірки, ГУ ДФС у Запорізькій області 16.04.2019 прийняті податкові повідомлення-рішення форми «С», в тому числі і спірне рішення №0004681408. Вважає, що спірне рішення прийнято законно та обґрунтовано.
Протокольною ухвалою від 26.07.2019 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 30.07.2019.
30.07.2019 від позивача надійшло клопотання (вх.№31544) про долучення до матеріалів справи доказів понесених судових витрат.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також просив стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката.
Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Сторони під час розгляду справи у судовому засіданні повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.
Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 30.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
Відповідно до пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України (далі - ПК України), на підставі наказу ТУ ДФС у Запорізькій області від 15.03.2019 №947 та направлень №309 та №310 фахівцями ГУ ДФС у Запорізькій області проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_5 , податкова адреса: АДРЕСА_3 , що здійснює діяльність в магазині за адресою: АДРЕСА_6 , за період з 30.05.2017 по 27.03.2019.
В ході перевірки встановлено:
1) при продажу 0,1 л горілки «Провідниця» в пластиковому стакані на загальну суму 18,65 грн розрахункову операцію на повну суму покупки не проведено через РРО та не видано фіскальний чек особі, яка отримала товар, що підтверджено особистими поясненнями продавця ОСОБА_4 від 18.03.2019;
2) невідповідність готівки на місці проведення розрахункових операцій (135,50 грн.) сумі готівки, яка міститься в денному звіті Х-звіті (145,50 грн.), що підтверджено денним X-звітом за 18.03.2019, описом наявності готівки на місці проведення розрахунків 18.03.2019 та особистими поясненнями продавця ОСОБА_4 від 18.03.2019;
3) продаж пива та алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці без статусу суб'єкта господарювання громадського харчування, суб'єкта господарювання з універсальним асортиментом товарів, а саме:
08.06.2017 продано 0,05 л коньяку «Перший Український» 3 зірки вмістом спирту 40% за загальну суму 11,00 грн,
09.06.2017 продано 0,05 л горілки «Олександрія Пшенична міцна» вмістом спирту 40% на загальну суму 7,00 грн,
11.06.2017 продано 0,1 л горілки «Кришталева» Олександрія вмістом спирту 40% на загальну суму 14,40 грн,
що підтверджено фіскальними чеками з РРО заводський номер ПБ4101606899 фіскальний номер 3000104389, які передано позивачем до бази даних ДФС, а також наданим до перевірки рішенням Бердянського міського управління ГУ Держпродспоживслужби в Запорізькій області від 11.04.2018 №277/1.3 про державну реєстрацію потужностей за адресою: АДРЕСА_7 , за особистим реєстраційним номером r- UА-08-21-559 .
Зазначені факти свідчать про порушення п.п.1, 13 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР зі змінами та доповненнями та ч. 6 ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР, зі змінами та доповненнями.
Відповідальність за вказані порушення передбачена п.1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та ч.2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» у вигляді штрафних (фінансових) санкцій.
За результатами фактичної перевірки складено акт від 27.03.2019 за №0133/08/01/14/2537300149. (а.с. 12-15).
На підставі акту фактичної перевірки, ГУ ДФС у Запорізькій області 16.04.2019 прийнято податкові повідомлення-рішення форми «С» №0004671408 і №0004681408.
Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням №0004681408 від 16.04.2019 про штрафних санкцій в сумі 6800 грн позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ) фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Пунктом 80.1 ст. 80 ПКУ встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПКУ може бути проведена контрольна розрахункова операція (п. 80.4 ст. 80 ПКУ).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із ст. 81 ПКУ (п. 80.5 ст. 80 ПКУ).
Під час проведення перевірки посадовими особами, які здійснюють таку перевірку, може проводитися хронометраж господарських операцій. За результатами хронометражу складається довідка, яка підписується посадовими особами контролюючого органу та посадовими особами суб'єкта господарювання або його представника та/або особами, що фактично здійснюють господарські операції (п. 80.8 ст. 80 ПКУ).
Згідно із абзацом першим п. 86.5 ст. 86 ПКУ акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених ст. 80 ПКУ, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу (абзац третій п. 86.5 ст. 86 ПКУ).
Порядок провадження господарської діяльності щодо реалізації алкогольних напоїв (в тому числі пива) регулюється Законом України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі - Закон №481). Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854, а також іншими нормативно-правовими актами в частині, що не суперечить вимогам Закону №481.
Статтею 11 Закону №481 визначено порядок розливу та маркування алкогольних напоїв (в т.ч. пива). Зокрема зазначено, що розлив пива здійснюється виключно у передбачені діючими стандартами скляну тару, металеві банки із харчового алюмінію, полімерні пляшки ПЕТФ, сувенірні пляшки та художньо оформлений посуд із скла, глазурованої кераміки, а також у алюмінієві бочки, бочки із нержавіючої сталі (кеги) та інші види тари згідно з чинною нормативною документацією.
Крім того згідно зі статтею 15 прим 3 Закону №481 дозволяється продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус підприємства громадського харчування підприємств з універсальним асортиментом товарів.
Наказом Міністерства економіки України від 09.10.2006 №309 «Про внесення змін до деяких наказів» поняття громадське харчування замінено на поняття ресторанне господарство.
При цьому Законом №481 не передбачено визначення та порядок отримання статусу підприємства ресторанного господарства або з універсальним асортиментом товарів.
Згідно з пунктами 1.5 та 1.6 Правил №219 заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс). Вибір типу закладу (підприємства) РГ та класу ресторану або бару здійснюється суб'єктом господарської діяльності самостійно з урахуванням вимог законодавства України.
Суб'єкти господарської діяльності у сфері ресторанного господарства при облаштуванні закладу (підприємства) згідно з обраним типом (класом) повинні мати необхідні виробничі, торговельні та побутові приміщення, а також обладнання для приготування та продажу продукції.
Вимоги, що пред'являються до виробничих, торговельних та побутових приміщень закладів (підприємств) ресторанного господарства, обладнання, інвентарю, переліку послуг, технологічних режимів виробництва продукції, встановлюються законодавством України.
З системного аналізу ст. ст. 15-3 та 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» слідує, що до суб'єкта господарювання, що не мас статусу суб'єкта господарювання громадського харчування, підприємства з універсальним асортиментом товарів, можуть застосовуватися фінансові санкції за порушення статті 15-3 Закону, тільки у разі продажу алкогольних напоїв на розлив саме з метою споживання на місці.
В акті перевірки №0133/08/01 /14/2537300149 від 27.03.2019 зазначено, що «За період з 30.05.2017 року по 10.04.2018 року неодноразово здійснено порушення щодо реалізації алкогольних напоїв на розлив без статусу громадського харчування. Дані факти підтверджені базами даних АС «Податковий блок» в яких наявні копії розрахункових документів РРО від 11.06.2017 - продаж 100 гр горілки «Кришталева», 08.06.2017 - продаж 50 гр коньяку «Перший Український», 09.06.2017 - продаж 50 гр горілки «Олександрія» та від 02.06.2017 року - продаж 0,5 л пива «Жигулівське» у кегах» (а.с. 14).
Як вбачається з акту перевірки, працівниками ГУ ДФС у Запорізькій області встановлено факт продажу алкогольних напоїв на розлив, яке відбулось у червні 2017 року (більш ніж два роки тому) проте в даному випадку відсутня друга ознака, яка має визначальне значення для кваліфікації порушення закріпленого в ст. 15-3 Закону - споживання таких напоїв на місці, оскільки в ньому не вказано, з яких саме підстав перевіряючи дійшли висновку, що продаж алкогольних напоїв здійснювався для споживання кінцевим споживачем на місці.
В акті жодним чином не відображено, що продаж алкогольних напоїв на розлив здійснювався у приміщенні магазину, в якому наявні будь-які спеціально обладнані місця для споживання алкогольних напоїв одразу після їх придбання (столи, стільці), а також наявність посуду, в якому неможливо придбати такі напої «на винос».
Перевіряючими в даному випадку не доведено, що не має місце продаж алкогольних напоїв на розлив (у тару покупця), який є різновидом роздрібної торгівлі, або що не відбувся продаж розфасованих у тару відповідного об'єму напоїв, а відбувся саме продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці.
Всі висновки перевіряючих гуртуються виключно на припущеннях, про те, що 2 роки тому продавались алкогольні напої для вживання на місці. Зазначена обставина відповідачем не зафіксована та документально (доказово) не підтверджена.
Відповідно до п.56.21 ст. 56 ПКУ у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в адміністративній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог КАС України. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в адміністративному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).
Також, Європейського суду з прав людини, у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловив позицію відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що підтверджують факт вживання алкоголю на «місці» в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до принципу V, викладеного у Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13.10.1994 року, судді, зокрема, зобов'язані проводити справу неупереджено, спираючись на власну оцінку фактів та власне тлумачення закону; забезпечити, щоб кожна сторона мала однакові можливості бути заслуханою, і щоб процедурні права кожної із сторін дотримувались відповідно до положень Конвенції про захист прав та основних свобод людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідачем не доведена правомірність винесення спірного рішення.
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат.
Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду з даним позовом, позивачем було сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн., (а.с.3).
Також, частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З метою отримання професійної правничої допомоги, позивачем було укладено договір про надання правової допомоги №01/07-19 від 01.07.2019 з адвокатським бюро «Івашкова Сергія» (а.с. 27) та додаткова угода до договору від 01.07.2019.
За даним договором позивач сплатив:
- 1600,00 грн. за підготовку та направлення до суду позовної заяви з додатками, що підтверджується рахунком від 02.07.2019 №02/07/2019, актом приймання-передачі наданих послуг, квитанцією №0.0.13399124458.1 від 03.07.2019 та заключною випискою з банку за період з 01.07.2019 по 05.07.2019;
- 1000,00 грн. за участь адвоката в судовому засіданні 26.07.2019, що підтверджується рахунком від 22.07.2019 №22/07/2019, актом приймання-передачі наданих послуг, квитанцією №0.0.1417765706.1 від 23.07.2019 та заключною випискою з банку за період з 23.07.2019 по 23.07.2019;
- 1000,00 грн. за участь адвоката в судовому засіданні 30.07.2019, що підтверджується рахунком від 26.07.2019 №26/07/2019, актом приймання-передачі наданих послуг, квитанцією №0.0.1421283521.1 від 22.07.2019 та заключною випискою з банку за період з 26.07.2019 по 26.07.2019;
Таким чином вимоги щодо стягнення судових витрат з правничої допомоги в сумі 3600,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області №0004681408 від 16.04.2019.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 39396143) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі сплаченого судового збору - 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.) та у сумі витрат на професійну правничу допомогу - 3600,00 грн. (три тисячі шістсот гривень 00 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено 18.11.2019 року.
Суддя Р.В. Кисіль