18 листопада 2019 року Справа № 280/4278/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
02.09.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1 або ГУ ПФУ у Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з липня 2018 року; зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу нараховану суму пенсії, та виплатити заборгованість за період, починаючи з липня 2018 року.
Крім того, просить стягнути з відповідача на її користь сплачений судовий збір, справу розглянути без її участі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Запорізької області, де і стала на облік до відповідача як внутрішньо переміщена особа. Позивач одержувала пенсію, проте з липня 2018 року пенсійні виплати їй не проводяться. Будь-яких рішень щодо припинення виплати пенсії позивачу не надходило. Позивач вважає бездіяльність відповідача незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 09.09.2019 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначене на 03.10.2019 без виклику сторін.
23.09.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№39479), в якому зазначено, що позивач не перебуває на обліку у відповідача. Зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є неналежним відповідачем по справі. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 03.10.2019 у відповідача була витребувана інформація щодо того, в якому органі Пенсійного фонду України перебувала на обліку позивач станом на липень 2018 року та про те, в якому органі Пенсійного фонду України перебуває на обліку позивач станом на теперішній час.
16.10.2019 на виконання ухвали суду від 03.10.2019 відповідачем надана суду інформація, відповідно до якої позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію в різі втрати годувальника на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач перебувала на обліку у відповідача з 2016 року. У травні 2018 року, після надходження запиту пенсійної справи позивача, відповідач направив пенсійну справу позивача та атестат про зняття з виплати позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у зв'язку з переїздом позивача на нове місце проживання. Відповідно до атестату про зняття з виплати позивача від 06.05.2019 №77, відповідач виплачував позивачу пенсію по 31.07.2019. Зазначає, що паперова та електронна копія пенсійної справи позивача у вищезазначеному управлінні за місцем реєстрації та проживання позивача, тому всі нарахування та виплати позивачу повинні здійснюватися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Ухвалою від 18.10.2019 в якості другого відповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2 або ГУ ПФУ у Дніпропетровській області).
14.11.2019 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№47808) в якому зазначено, що призупинення виплати пенсії позивачу, з липня 2018 року, відбулось в зв'язку з наявністю інформації від Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Вознесенівському району про відсутність ОСОБА_1 за місцем тимчасового проживання. Виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено з липня 2019 року. Доплату пенсії за період з 01.08.2018 по 31.06.2019 в сумі 81580,75 грн буде проведено після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус пенсіонера, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с. 6 зворотній бік) та на теперішній час перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Також позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Донецька, Донецької області, що підтверджується довідкою від 15.03.2015 №2304006483 (а.с. 7).
Позивач отримувала у відповідача пенсію, проте з липня 2018 пенсійні виплати були призупинені, проти вказаної обставини відповідачі не заперечували.
Після взяття позивача на облік ГУ ПФУ в Дніпропетровській області пенсійні виплати також поновленні не були.
Поновлення пенсійних виплат відбулось у липні 2019 року, проте заборгованість по пенсії з серпня 2018 року по липень 2019 року в сумі 81580,75 грн. позивачу сплачена не була.
Розглядаючи справу по суті суд зазначає наступне.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
20 жовтня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Постановою Кабінету Міністрів від 08.06.2016 №352 було також внесені зміни до Постанови №509, згідно яких встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Суд зазначає, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків відповідачем не застосований та не доведений.
Питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 49 цього ж закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу призупинена у зв'язку з наявності інформації про незнаходження позивача за тимчасовим місцем проживання.
Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Що ж стосується рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то воно не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачами не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для призупинення позивачеві виплати пенсії.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що стаття 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко визначає, що припинення виплати пенсій можливо лише у випадках встановлених Законом, а прийняті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть вносити зміни чи доповнювати підстави для припинення пенсійних виплат встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Особливу увагу суд звертає на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Також, суд вважає безпідставними посилання відповідачів на постанови Кабінету Міністрів України, оскільки як зазначалось судом вище, постанова Кабінету Міністрів України не може змінювати порядок поновлення/припинення пенсійних виплат закріплений у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13.02.2018 у справі №219/9003/17, від 20.02.2018 у справі №234/10770/17, тощо.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем 1 не доведено правомірність не здійснення пенсійних виплат позивачу з серпня 2018 року по травень 2019 року, в порядку встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачем 2 не доведено правомірність не здійснення пенсійних виплат позивачу з травня 2019 року по липень 2019 року та невиплату ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з серпня 2018 року по липень 2018 року.
З підстав викладених вище позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання розподілу судових витрат врегульовано ст.139 КАС України.
Також суд зазначає, що судові витрати, сплачені позивачем, стягується відповідно до ч.1 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення про припинення (призупинення) пенсійних виплат, а саме - ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з серпня 2018 року по травень 2019 року.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з травня 2019 року по липень 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 нараховану суму пенсії за період з серпня 2018 року по липень 2019 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривен 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Кисіль