79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.11.2019 справа № 914/1717/19
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Волоцюги М.А., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Седер Україна», с. м. Луцьк
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Святибор», м. Кам'янка-Бузька, Львівська область
про стягнення 32 992,34 грн
за участю представників:
від позивача: Скрипчук О.П. - представник
від відповідача: не з'явився
Обставини розгляду справи.
22.08.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Седер Україна», с. м. Луцьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Святибор», м. Кам'янка-Бузька, Львівська область про стягнення 32 992,34 грн.
Ухвалою від 27.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 23.09.2019.
20.09.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Святибор» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №38715/19 від 20.09.2019).
Ухвалою від 23.09.2019 розгляд справи було відкладено на 10.10.2019.
В судовому засіданні 10.10.2019 було оголошено перерву до 28.10.2019.
03.10.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Седер Україна» надійшла відповідь на відзив (вх. №40929/19 від 03.10.2019).
Ухвалою від 28.10.2019 розгляд справи було відкладено на 11.11.2019.
Сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 14.06.2017 між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №14/06/17, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав частково, заборгованість становить 23 112,90 грн. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості товару відповідачу нараховано пеню в сумі 3 034,36 грн, 3% річних в сумі 1 369,64 грн, інфляційні в сумі 2 976,68 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 32 992,34 грн. Також до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у поданому через канцелярію суду відзиві на позовну заяву. В своїх запереченнях зазначив, що сторонами у специфікації було погоджено ціну за одиницю товару без ПДВ - 750,00 грн. За договором купівлі-продажу №14/06/17 від 14.06.2017 позивачем було здійснено чотири поставки техсировини загальним обсягом 145,471 куб.м, яка відповідачем оплачена повністю з урахуванням ціни, визначеної у специфікації. Проте, позивачем без жодних погоджень із відповідачем у видаткових накладних зазначено ціну з урахуванням ПДВ - 900,00 грн за одиницю товару (з ПДВ). Водночас, сторонами не укладалося жодних додаткових угод чи специфікацій, відповідно до яких вносились зміни до умов договору щодо ціни договору. Позивач з 11.07.2017 став платником податку на додану вартість, однак, відповідача про даний факт не повідомив, в односторонньому порядку змінив ціну з 750,00 грн за одиницю товару на 900,00 грн з урахуванням ПДВ. Також підписаний сторонами акт звіряння взаємних розрахунків не може вважатися визнанням відповідачем суми заборгованості, оскільки відсутня підстава її виникнення - погодження вказаної ціни у договорі. Крім того, вказаний акт не є первинним бухгалтерським документом та не може встановлювати чи змінювати ціну на товар, погоджену сторонами у договорі.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
14.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Седер Україна» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Святибор» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №14/06/17.
За цим договором продавець (позивач) зобов'язувався поставляти окремими партіями та передавати у власність покупцю товар - техсировина (тополя), а покупець (відповідач) приймати та оплачувати його.
Відповідно до 1.2. договору асортимент, ціна та інші характеристики товару визначаються на підставі специфікацій (додатку до цього договору).
Згідно специфікації від 15.06.2017, яка є додатком №1 до договору, продавець зобов'язувався поставляти покупцю наступну продукцію - техсировина (породи тополя, довжиною 2,5 м, діаметром від 30 до 120 см) за ціною 1 куб.м - 750,00 грн без ПДВ.
Відповідно до п. 2.2. договору загальна сума договору визначається як сума всіх накладних, за якими був переданий товар в період дії договору.
На виконання умов вищевказаних договору, позивач передав відповідачу по видатковій накладній №34 від 20.07.2017 (оригінал видаткової накладної оглянутий в судовому засіданні, завірена копія долучена до матеріалів справи) товар на загальну суму 46 495,80 грн з ПДВ.
Пунктом 11.1. договору встановлено, що з питань, які не врегульовані даним договором, сторони керуються чинним законодавством України та сформованою практикою ділового обороту.
Згідно п. 11.14. договору специфікації, накладні, рахунки-фактури, додаткові угоди та інші документи, підписані сторонами, вважаються невід'ємними частинами договору.
Відповідно до п. 7.1. договору оплата товару здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання товару покупцем.
За прострочення платежів, передбачених договором, продавець має право нарахувати покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення (п. 8.3. договору).
30.06.2018 сторонами було звірено взаємні розрахунки, в результаті чого складено акт звіряння взаємних розрахунків, згідно якого за відповідачем станом на 30.06.2018 облікувалася заборгованість перед позивачем в розмірі 23 112,30 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 23 112,90 грн основного боргу, 3 034,36 грн пені, 1 369,64 грн 3% річних, 2 976,68 грн інфляційних.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно п. 8.3. договору за прострочення платежів, передбачених договором, продавець має право нарахувати покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З врахуванням цих положень позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 3 034,36 грн, 3% річних в сумі 1 369,64 грн, інфляційні в сумі 2 976,68 грн.
Судом перевірено розрахунок пені, 3% річних, інфляційних та встановлено, що такі нараховано правильно.
Судом не беруться до уваги доводи відповідача з огляду на наступне.
Позивачем заявлено позов у зв'язку із неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу №14/06/17 від 14.06.2017 щодо стягнення заборгованості за видатковою накладною №34 від 20.07.2017.
Водночас, позивач не посилався на існування заборгованості відповідача перед ним у зв'язку із поставками за іншими накладними, а позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт відсутності заборгованості за вищевказаною накладною.
Згідно з ч. ч. 2, 3, 5 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Тому сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Як вбачається з матеріалів справи, під час укладення договору сторони у п. 1.2. договору та специфікації погодили договірну ціну, яка коригувалася в процесі передання товару, зокрема, шляхом оформлення відповідних видаткових накладних, та була визначена з урахуванням ПДВ.
У специфікації сторони погодили вартість одиниці товару без ПДВ. Водночас, таке формулювання умови договору не виключає можливості включення у кінцеву вартість одиниці товару податку на додану вартість, що стверджується наступним.
У п. 11.1. договору сторони погодили, що з питань, які не врегульовані даним договором, сторони керуються чинним законодавством України та сформованою практикою ділового обороту.
Згідно з п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем /замовником послуг/.
Як встановлено судом, позивач з 11.07.2017 зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Відповідно до п. 2.2. договору загальна сума договору визначається як сума всіх накладних, за якими був переданий товар в період дії договору.
Згідно п. 11.14. договору специфікації, накладні, рахунки-фактури, додаткові угоди та інші документи, підписані сторонами, вважаються невід'ємними частинами договору.
Таким чином, відповідач, підписавши видаткову накладну, погодився із запропонованою ціною, у яку включено податок на додану вартість.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
З огляду на викладене, підписавши договір, видаткову накладну, сторони на підставі вільного волевиявлення погодили умову щодо ціни договору, яка є істотною умовою. Обставин зменшення сторонами договірної ціни судом не встановлено, відповідні докази відсутні в матеріалах справи.
Судом також не беруться до уваги доводи відповідача щодо помилок у товарно-транспортних накладних, оскільки первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт господарської операції щодо передання йому товару на суму 46 495,80 грн, оплату якого в подальшому відповідачем було прострочено, є видаткова накладна №34 від 20.07.2017. Відповідачем факт вказаної господарської операції належними та допустимими доказами не спростовано.
Слід також зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан та оцінка. Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.
Відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 №419, інвентаризація активів та зобов'язань підприємства обов'язково проводиться перед складанням річної фінансової звітності.
Порядок проведення інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованостей визначено п. 7 розділу 3 Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879, відповідно до якого інвентаризація дебіторської та кредиторської заборгованостей полягає у звірці документів і записів у реєстрах обліку і перевірці обґрунтованості сум, відображених на відповідних рахунках, та оформлюється актом інвентаризації.
При інвентаризації усім дебіторам підприємства-кредитори повинні передати виписки з аналітичних рахунків про їх заборгованість, які пред'являються інвентаризаційній комісії (робочій інвентаризаційній комісії) для підтвердження реальності заборгованості. Підприємства-дебітори мають підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення.
В окремих випадках, коли до кінця звітного періоду розбіжності не усунені або залишились нез'ясованими, розрахунки з дебіторами і кредиторами відображаються кожною стороною в сумах, що випливають із записів у бухгалтерському обліку і визнаються нею правильними.
Як зазначалося вище, до матеріалів справи долучено підписаний сторонами та завірений печатками акт звіряння взаємних розрахунків, в якому відповідачем визнано заборгованість в розмірі 23 112,30 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 23 112,90 грн основного боргу, 3 034,36 грн пені, 1 369,64 грн 3% річних, 2 976,68 грн інфляційних.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).
Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2 500,00 грн надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1103, виданого 22.03.2019, договору про надання правової допомоги від 15.07.2019, акту №1-0000001 здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 29.07.2019 на суму 2 500,00 грн, рахунку-фактури №000000-1 від 29.07.2019, квитанції №29/07 від 29.07.2019 на суму 2 500,00 грн, ордеру №1000640 від 07.08.2019.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Святибор», м. Кам'янка-Бузька, вул. Шевченка, 72, Львівська область (ідентифікаційний код 36929649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Седер Україна», м. Луцьк, вул. Кременецька, 36В (ідентифікаційний код 40995141) 23 112,90 грн основного боргу, 3 034,36 грн пені, 1 369,64 грн 3% річних, 2 976,68 грн інфляційних, 1 921,00 грн судового збору, 2 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 11.11.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 18.11.2019.
Суддя Мазовіта А.Б.