Іменем України
15 листопада 2019 року
Київ
справа №348/2141/16-а
адміністративне провадження №К/9901/43983/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 348/2141/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області
про визнання дій неправомірними,
за касаційною скаргою Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області
на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2017 року (постановлену у складі головуючого судді Вінтоняк М.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Гудима Л.Я., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В.),
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2016 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі - Надвірнянське ОУПФУ), в якому просив визнати неправомірними дії щодо відмови в перерахунку пенсії з урахуванням пільгового стажу за період роботи з 23 лютого 1977 року по 01 жовтня 1990 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він є пенсіонером за віком, пенсія йому нарахована та виплачується Надвірнянським ОУПФУ з 14 грудня 2011 року. При розрахунку стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення, період роботи з 23 лютого 1977 року по 01 жовтня 1990 року, йому зараховано з розрахунку рік за рік, хоча згідно чинного законодавства повинен бути зарахований 1 рік за один рік шість місяців, оскільки у вказані періоди він працював в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі. На підтвердження такого права ним було надано копію трудової книжки, довідки, що уточнюють особливий характер роботи чи умов праці, необхідні для призначення пільгової пенсії та на підтвердження постійної зайнятості на пільговій роботі.
Вважає дії відповідача незаконними, оскільки ним були надані відповідні документи, трудову книжку, довідки, що уточнюють особливий характер роботи чи умов праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, та на підтвердження постійної зайнятості на пільговій роботі, чим виконано всі умови для призначення пільгової пенсії відповідно до діючого законодавства.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга надійшла до суду 03 квітня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 348/2141/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Суддя-доповідач ухвалою від 14 листопада 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 348/2141/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 15 листопада 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що позивач є пенсіонером і перебуває на обліку в Надвірнянському ОУПФУ, де з 14 грудня 2011 року отримує пенсію по віку.
У період з 23 лютого 1977 року по 01 жовтня 1990 року він працював в Тампонажній конторі № 2 Західно-Сибірського державного виробничого об'єднання бурових робіт в м. Нафтоюганськ.
Вказане підприємство знаходилося на території м. Нафтоюганськ Тюменської області, яка згідно Постанови Кабінету Міністрів СССР від 10 жовтня 1967 року №1029 «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах крайньої Півночі і в місцях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» віднесена до місцевостей прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Весь стаж роботи позивача на вищевказаному підприємстві підтверджується відповідними записами у його трудовій книжці з посиланням на дату та номер наказів про прийняття, переведення, звільнення та записом про місцезнаходження підприємств, на яких він виконував роботи.
Листом Надвірнянського ОУПФУ від 26 вересня 2016 року № 242/Т-15 позивачу відмовлено в пільговому обчисленні стажу на підприємствах, що знаходились в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі.
Вважаючи дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, задоволено позовні вимоги. Відповідач зазначає, що чинним законодавством України, зокрема, законами України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено пільгового обчислення стажу громадян, які працювали як в районах Крайньої Півночі, так і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі. Отже, відсутні підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі, так і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).
Згідно з пунктом 5 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими нормативно-правовими актами.
Цим же пунктом передбачено тимчасово, до ухвалення відповідного закону, період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до цих районів, колишнього СРСР, а також на острові Шпіцберген, зараховувати до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що було чинним до 01 січня 1991 року.
Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до цих районів, встановлено указами Президії Верховної Ради СРСР від 01 серпня 1945 року «Про пільги для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі», від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» та від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затв. постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР № 148 від 10 лютого 1960 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено надання всім робітникам і службовцям державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій таких пільг: виплату надбавок до заробітної плати, надання додаткових відпусток, можливість об'єднання відпусток, але не більш як за три роки, виплату різниці між розміром допомоги по соціальному страхуванню і фактичним заробітком (включаючи надбавки) у разі тимчасової втрати працездатності (статті 1-4).
Підпунктом «д» пункту 5 зазначеного Указу передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Суд касаційної інстанції зазначає, що з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується з матеріалів справи, позивач працював у спірні періоди на постійній основі повний робочий день повні робочі тижні, що підтверджується архівними довідками та записами в трудовій книжці на її ім'я.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що на позивача, який працював на постійній основі в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтею 14 Указу від 10 лютого 1960 року, та додаткові пільги, передбачені статтею 5, зокрема, зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 27 жовтня 2015 року у справі № 338/1079/14-а, від 02 грудня 2015 року у справі № 338/357/15-а та Верховного Суд від 07 червня 2018 року у справі №173/637/17, від 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а, від 25 вересня 2018 року у справа № 554/1723/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 263/13671/16-а та від 30 липня 2019 року у справі № 287/15/17-а.
Відтак, судами попередніх інстанцій вірно вказано, що наявні всі підстави для перерахунку пенсії позивача з врахуванням пільгового стажу за періоди його роботи в місцевостях, прирівняних до району Крайньої Півночі та в районах Крайньої Півночі у кратному розмірі за період його роботи з 23 лютого 1977 року по 01 жовтня 1990 року.
Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними як запереченням на адміністративний позов, так і поданій пенсійним органом в апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.
Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об'єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об'єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Надвірнянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
С.М. Чиркін