13 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 916/2380/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Могила С.К.
секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 (колегія суддів: головуючий суддя Колоколов С.І., судді Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2019 (суддя Оборотова О.Ю.)
за позовом Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров'я України
до Приватного підприємства "Сфінкс"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1. Міністерства охорони здоров'я України
2. Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" Міністерства охорони здоров'я України
про визнання договору недійсним
за участю:
відповідача: Коломійчук А.С. (адвокат)
третьої особи-1: Мовіле О.С. (довіреність),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Державний заклад "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Затока" Міністерства охорони здоров'я України звернувся у суд з позовом (далі-позивач) до Приватного підприємства "Сфінкс" (далі-відповідач) згідно якого просив визнати недійсним інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторію "Сонячний" від 02.11.2007, який укладений між позивачем, відповідачем та Державним закладом "Спеціалізований (спеціальний) санаторій "Сонячний" Міністерства охорони здоров'я України (далі - третя особа-2).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір з моменту його укладення не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки діяльність відповідача не пов'язана з будівництвом чи ремонтними роботами, а передбачена умовами договору можливість альтернативного виконання відповідачем зобов'язань за договором шляхом сплати коштів, свідчить про те що договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме щодо здійсненні інвестицій, тому він укладений з порушенням норм законодавства та є недійсним.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.02.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2019, в позові відмовлено.
2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що позивач не довів порушення його прав оспорюваним договором, що виключає правові підстави для визнання правочину недійсним. При цьому суд першої інстанції послався на те, що, оскільки права позивача не порушені, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги Міністерство охорони здоров'я України (далі-третя особа-1) посилалося на те, що рішення судів прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Третя особа-1 вказує, що оспорюваний правочин суперечить вимогам законодавства, оскільки соціального ефекту при його реалізації не може бути досягнуто та ним не створюється прибуток для позивача. При цьому зазначає, що за умови виконання вказаного договору відбудеться відчуження державного майна, яке не було об'єктом інвестицій та не є новоствореною річчю. Крім того, заявник посилається на те, що судами не надано оцінки позиціям суду касаційної інстанції, які викладені у постановах від 02.06.2010 у справі № 30/186-09-4828, від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16, від 20.05.2015 у справі № 910/16562/14.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами
4.1. Суди встановили, що 05.11.2007 між позивачем, відповідачем (інвестор) та третьою особою-2 укладено інвестиційний договір на будівництво комплексу санаторію "Сонячний", який спрямований на покращення матеріальної бази державних закладів санаторно-курортної медицини Одещини шляхом залучення недержавних інвестиційних коштів для будівництва нового санаторного комплексу по вул.Приморська, 3 в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області (далі-Комплекс).
4.2. Відповідно до пункту 1.1 договору, інвестор за рахунок власних коштів здійснює фінансування передпроектних, проектних робіт, будівництва введення в експлуатацію Комплексу на вільній частині земельної ділянки, яка перебуває в постійному користування санаторію "Затока". По завершенню будівництва та введенню Комплексу в експлуатацію він підлягає передачі інвестором на користь санаторію "Сонячний" по акту приймання-передачі і з цього моменту стає загальнодержавною власністю. Інвестор за рахунок власних коштів одночасно з будівництвом Комплексу здійснює фінансування капітального ремонту головного спального корпусу санаторію "Затока" та фінансування проведення робіт з благоустрою території.
4.3. Пунктом 4.5 договору визначено, що інвестор має право здійснити на користь третьої особи-1 прямий банківський переказ всієї суми інвестиції, визначеної цим договором, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов'язань за цим договором.
4.4. Суди встановили, що за поясненнями позивача, протягом 11-ти років з моменту укладення правочину, відповідач не вчиняв жодних дій щодо реального виконання взятих на себе обов'язків за договором та згідно даних відповідного реєстру, відповідач не займається діяльністю пов'язаною з будівництвом чи ремонтними роботами.
4.5. Також встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 13.09.2018 у справі № 916/1171/18, яке набрало законної сили, надано тлумачення окремих пунктів оспорюваного правочину.
4.6. Відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 217 цього Кодексу правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.
5.2. Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
5.3. Приписами статті 15 вказаного Кодексу унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2).
5.4. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права у справах, які законом віднесені до юрисдикції господарського суду.
5.5. Звертаючись із позовом у даній справі позивач зазначав у позовній заяві, що п.4.5 договору, яким передбачено, що інвестор має право здійснити на користь третьої особи-1 прямий банківський переказ всієї суми інвестиції, визначеної цим договором, що є альтернативним способом виконання всіх його зобов'язань за цим договором, має ознаки правочину купівлі-продажу нерухомого майна.
5.6. Судом апеляційної інстанції в оскарженій постанові зазначено, що 12.06.2018 року відповідач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про офіційне тлумачення оспорюваного договору, а саме - пункту 4.5., яким передбачено виконання альтернативного зобов'язання, вказавши при цьому, що на думку позивача, це тільки підтверджує те, що відповідач не мав та не має наміру виконувати основні зобов'язання за укладеним договором.
5.7. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що 13.09.2018 по справі № 916/1171/18 прийнято рішення Господарського суду Одеської області, яке набрало законної сили відповідно до якого позовну заяву відповідача задоволено частково. Надано офіційне тлумачення п. 2.1.6. інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторія «Сонячний», укладеного 05.11.2007 року між відповідачем з одного боку та санаторій «Сонячний», санаторій «Затока», з іншого боку шляхом визначення строку в який ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД «СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (СПЕЦІАЛЬНИЙ) САНАТОРІЙ СОНЯЧНИЙ (М. ОДЕСА) МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ зобов'язаний передати у власність відповідача по акту приймання-передачі об'єкти нерухомого майна, розташовані в м. Одесі за адресою: Фонтанська дорога, 159, після виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору, визначивши цей строк - негайно за вимогою відповідача. Надано офіційне тлумачення п. 1.3., 4.5. інвестиційного договору на будівництво комплексу санаторія «Сонячний», укладеного 05.11.2007 року між відповідачем з одного боку та санаторій «Сонячний», санаторій «Затока», з іншого боку, шляхом визначення, що перерахування відповідачем всієї суми інвестиції, визначеної п. 1.3. договору у розмірі орієнтовно 10.000.000 грн. (десять мільйонів гривень) на рахунки Міністерства охорони здоров'я України, є альтернативним і належним способом виконання відповідачем його зобов'язань за цим договором.
5.8. Разом з тим, із положень статті 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", який був чинним на час укладення спірного договору, та статей 6, 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", вбачається, що продавцями державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва, а не підприємства, в чиєму господарському віданні знаходиться таке майно.
Отже в силу наведених спеціальних норм права право господарського відання не передбачає права вільного розпорядження майном (ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, ст. 22, 133, 134, 136 Господарського кодексу України), зокрема, його відчудження.
5.9. Із приписів статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», у редакції, чинній на час укладення спірного договору, вбачається, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Разом з тим судами не встановлено, що за результатами такої діяльності як передача у власність відповідача по акту приймання-передачі об'єктів нерухомого майна в обмін на перерахування відповідачем коштів для учасників договору створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
5.10. Європейський суд з прав людини, досліджуючи питання права на справедливий суд крізь призму повноти судового рішення, зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), від 27 вересня 2001 року № 49684/99). Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Водночас ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення у цій справі зазначеним вимогам не відповідають оскільки судами залишились не дослідженими положення п. 1.3. договору у сукупності з іншими умовами, договору, зокрема, викладеними у п. 2.1.6.,п. 4.5. інвестиційного договору, не досліджено належним чином у сукупності з іншими доказами судові рішення у справі № 916/1171/18 щодо покладення на ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД «СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ (СПЕЦІАЛЬНИЙ) САНАТОРІЙ СОНЯЧНИЙ (М. ОДЕСА) МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ обов'язку передати у власність відповідача по акту приймання-передачі об'єкти нерухомого майна в обмін на перерахування відповідачем всієї суми коштів, визначеної п. 1.3. договору у розмірі, як зазначено судами, орієнтовно 10.000.000 грн.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 310 частини 3 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною 2 статті 300 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. Таким чином за наявності допущених судами порушень вказаних вимог законодавства, виходячи із того, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду та додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справу належить передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
6.3. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
7. Щодо судових витрат
7.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України задовольнити частково.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 та рішення Господарського суду Одеської області від 18.02.2019 у справі №916/2380/18, скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
С.К. Могил