ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
12 листопада 2019 року Справа № 923/799/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. за участю секретаря судового засідання Борхаленко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м.Херсон
до відповідача: Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт", м.Херсон
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі
про стягнення заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача: Шуляк С.І. - уповн. предст., дов. від 19.12.2018
від відповідача: Горбачевська К.В. - уповн. предст., дов. від 29.12.2018
від третьої особи: Кірєєва Ю.В. - уповн. предст., дов. від 17.01.2019
Процесуальні дії у справі
17.09.2019 до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України" до ДП "Херсонський морський торговельний порт" про стягнення заборгованості за Договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № НОМЕР_1 від 22.04.2014 у розмірі 57316,60 грн. з яких: основний борг - 37217,28 грн.; інфляційні втрати - 3163,62 грн.; 3 % річних - 1325,00 грн.; пеня - 15610,70 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2019, справу розподілено судді Ярошенко В. П.
Ухвалою суду від 19 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено перше засідання по справі на 15 жовтня 2019 року, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим.
08.10.2019 за вх. № 9273/19 надійшов відзив на позовну заяву, за яким відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
15.10.2019 за вх. № 2/2363/19 третя особа подала до суду пояснення на позовну заяву.
15.10.2019 за вх. № 2/2378/19 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2019 року судове засідання відкладено на 31 жовтня 2019 року.
30.10.2019 за вх. № 1009/19 до суду надійшли заперечення від відповідача.
В судовому засіданні 31.10.2019 було оголошено перерву до 14год. 30хв. 12.11.2019.
12.11.2019 за вх. № 2/2587/19 до суду від позивача надійшли додаткові докази по справі (акти здачі-прийняття робіт).
В судовому засіданні 12.11.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Стислий виклад позиції позивача
В обґрунтування своєї позиції, позивач посилається на наступні твердження.
22 квітня 2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (за текстом Договору - Орендодавець) та Відповідачем - Державним підприємством «Херсонський морський торговельний порт» (за текстом Договору -Орендар) було укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № НОМЕР_1 (надалі за текстом позовної заяви - Договір).
На підставі укладеного договору оренди Відповідач отримав у строкове платне користування Відповідача було передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення площею 113,5 кв.м. на першому поверсі та площею 138,38 кв.м. на другому поверсі будівлі колишнього морвокзалу за адресою: м. Херсон, просп. Ушакова, 4, що знаходиться на балансі Херсонської філії ДП «Адміністрація морських портів України».
У відповідності до п. 3.6 Договору, відповідач зобов'язан сплачувати орендну плату не пізніше 15 числа наступного місяця оренди у співвідношенні 70% - до бюджету, 30% - балансоутримувачу, яким є Позивач.
У відповідності до пункту 3.11 Договору, відповідач повинен сплатити орендну плату до дня повернення майна.
18.07.2018 між сторонами складений акт приймання-передачі майна з оренди у зв'язку з розірванням договору оренди № 1187-14-065 від 22.04.2014 року. А відтак Відповідач мав сплатити орендну плату до 18 липня 2018 року включно, в тому числі заборгованість за орендною платою.
Відповідач зобов'язання щодо сплати орендної плати за травень, червень та за період з 1 по 17 липня 2018 року не сплатив, у зв'язку з чим заборгував 37217,28 грн.
Через невиконання Відповідачем зобов'язань йому нараховані інфляційні втрати -3163,62 грн.; 3% -1325 грн.; пеня - 15610,70 грн.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач заявлені до нього вимоги не визнав та послався на наступні аргументи.
01 травня 2018 року Орендарем були звільнені орендовані приміщення. Про вказані обставини було додатково інформовано Балансоутримувача листом №10-15/52-1 від 03.05.2018.
Листом № 10-27/52 від 03.05.2018 Орендарем було направлено Балансоутримувачу Акти приймання-передавання орендованого майна (про повернення майна) згідно договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна. Таким чином ДП "ХМТП" було виконано обов'язок передбачений п. 10.11. Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № НОМЕР_1 /2АР від 22.04.2014 щодо складання відповідних Актів приймання-передавання орендованого майна (про повернення майна).
10.07.2018 ДП ХМТП листом №10-15/73 повторно направлено до ХФ ДП "АМПУ" Акти приймання-передачі орендованого майна.
І лише 18.07.2018 ХФ ДП "АМПУ" підписано Акти приймання-передачі орендованого майна та направлено останні до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та Севастополі.
Відповідач стверджує, що в період з 03.05.2018 року по 18.07.2018 року з боку ХФ ДП "АМПУ" здійснювалась протиправна бездіяльність.
Крім того, відповідач зазначає, що для звернення позивача з вимогами про стягнення штрафних санкцій станом на дату подачі позовної заяви, строк позовної давності вже вичерпано.
Стислий виклад позиції третьої особи
Регіональним відділенням Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі надане пояснення по суті позову, за яким третя особа підтверджує укладення договору оренди з Відповідачем, а також зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати орендної плати станом на момент припинення договору виникла заборгованість до Державного бюджету України, у сумі 7072,32 грн. Регіональним відділенням, відповідно до умов п.п. 3.7 Договору Відповідачу була нарахована пеня у сумі 1594,20 грн. В свою чергу, вказана заборгованість була сплачена Відповідачем відповідно до платіжних доручень №36 ВІД 24.05.2019, №11402 ВІД 28.05.2019 та №11419 від 29.05.2019 в повному обсязі.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних взаємовідносин
22 квітня 2014 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (Орендодавець) та Відповідачем - Державним підприємством "Херсонський морський торговельний порт" (Орендар) було укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № НОМЕР_1 (Договір).
Основними умовами цього договору, які впливають на взаємовідносини сторін щодо наявного між ними спору, є наступні:
Відповідно до Договору (п. 1.1.Договору), в строкове платне користування Відповідача було передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення площею 113,5 кв.м. на першому поверсі та площею 138,38 кв.м. на другому поверсі будівлі колишнього морвокзалу за адресою: м. Херсон, просп. Ушакова, 4, що знаходиться на балансі Херсонської філії ДП "Адміністрація морських портів України", Позивача по справі.
Відповідно до п.2.1. Договору Орендар вступає в строкове платне користування Майном у термін, вказаний в Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна.
Факт передачі державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна в користування Відповідачу підтверджується вищезазначеним Договором та Актом приймання- передавання орендованого майна від 22.04.2014 р., складеним та підписаним Орендодавцем, Балансоутримувачем та Орендарем.
Відповідно до п. 3.1. Договору, викладеному в редакції Додаткового договору № 1 від
22.03.2017 року, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 зі змінами і доповненнями і становить за базовий місяць розрахунку лютий 2017 року - 25178,32 гривень (двадцять п'ять тисяч сто сімдесят вісім гривень 32 копійки), без урахування ПДВ.
Виходячи зі змісту п. 3.6. Договору орендна плата перераховується Орендарем самостійно до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступаючого за звітним місяцем з урахуванням щомісячного індексу інфляції, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Відповідно до п.5.3. Договору, викладеному в редакції Додаткового договору № 1 від
22.03.2018 року, Орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу, що також відповідає вимогам ч. З ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Оренда плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, згідно п.3.7. Договору, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Пунктом 3.11. Договору визначено, що у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.
Згідно п.10.11. Договору Майно вважається поверненим Орендодавцю та Балансоутримувачу з моменту підписання Орендодавцем, Балансоутримувачем та Орендарем акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендаря.
Акт приймання-передавання орендованого державного майна (про повернення майна) у зв'язку з розірванням Договору було підписано Відповідачем, Позивачем та Орендодавцем (Третьою стороною по справі на стороні Позивача) 18 липня 2018 року. Відтак Майно вважається поверненим Відповідачем Позивачеві та Орендодавцеві (Третій стороні по справі на стороні Позивача) 18 липня 2018 року.
У зв'язку з відсутністю своєчасної самостійної оплати орендної плати Відповідачем по Договору ( вимоги п. 3.6.Договору) Позивачем на адресу Відповідача направлялися листи з доданими до них для сплати за надані послуги документами, а саме:
22.03.2019 за травень 2018 року: рахунок на оплату №1584 від 15.06.2018 року на суму 14 626,28 грн., з урахуванням ПДВ та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3499 від 15.06.2018 року з оренди приміщень (лист від 18.06.2018 №26-05-04-25/166, одержаний Відповідачем 20.06.2018, вх. № 2481/01-24);
22.03.2020 за червень 2018 року: рахунок на оплату № 1781 від 12.07.2018 року на суму 14 626,28 грн., з урахуванням ПДВ та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 4048 від 12.07.2018 року з оренди приміщень (лист від 16.07.2018 № 26-05-04-25/196, одержаний Відповідачем 17.07.2018, вх. № 2832/01-24);
22.03.2021 за липень, з 01.07.2018 року по 17.07.2018 року: рахунок на оплату №2051 від 15.08.2018 року на суму 7 964,72 грн. з урахуванням ПДВ та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 4947 від 15.08.2018 року з оренди приміщень (лист від 21.08.2018 № 26-05-04-25/244, одержаний Відповідачем 22.08.2018, вх. № 3378/01-24).
За обрахунками Позивача Відповідач орендну плату, належну йому у пропорції 30 % за травень, червень та частину липня 2018 року не сплатив.
У зв'язку з невиконанням Відповідачем станом на 21.01.2019 р. умов Договору, ХФ ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) 23.01.2019 р. надіслала на адресу Відповідача претензію за вих. №26-01-01-18/10, в якій викладено вимогу щодо здійснення відповідних дій по виконанню своїх обов'язків за Договором, а саме щодо перерахування заборгованості у сумі 37 217,28 грн. на рахунок Позивача.
Відповідь на претензію від 31.01.2019 року за вих. №18-09/36, яку було отримано Позивачем 07.02.2019 року (вх. № 368/26/Вх), містить твердження Відповідача щодо відсутності підстав для її задоволення.
Через невиконання зобов'язання Позивачем нараховані інфляційні втрати - 3163,62 грн.; 3% -1325,00 грн.; пеня - 15610,70 грн.
Норми права, застосовані судом. Оцінка доказів.
Установлені судом обставини наявності укладеного договору, свідчать про виникнення між його сторонами майново-господарських зобов'язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір оренди майна.
Так, за статтею 283 ГК України: "За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності" (частина 1); "У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ)" (частина 2); "Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання" (частина 3).
Поряд з цим у відповідності до статті 286 того ж Кодексу орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності орендну плату, яка є фіксованим платежем та встановлюється сторонами у грошовій формі.
Зі змісту приписів статті 1, частини другої статті 9, частини другої статті 759, частини третьої статті 760 ЦК України та частини другої статті 4, частини шостої статті 283 ГК України випливає, що Цивільним кодексом України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання і пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені Господарським кодексом України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Так, за приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Разом з тим, враховуючи, що орендоване майно є державним майном, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Зокрема, відповідно до частини 1 статті 2 «орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності».
Зі змісту наведених норм слідує висновок, що орендар зобов'язаний протягом дії договору оренди сплачувати орендодавцеві оренду плату у встановлений строк, а безпосередньо між сторонами такого правочину виникають правовідносини оренди (найму).
У відповідності до частини 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, продовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
У свою чергу, за змістом статті 173 цього Кодексу "Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку" (частина 1).
У відповідності до статті 174 ГК України "Господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання".
Поряд з цим, у відповідності до статті 175 того ж Кодексу "Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом" (частина 1).
Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобов'язань, за якими: "Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом" (частина 1); «Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором» (частина 2); "Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином" (частина 7).
За змістом статті 196 ГК України у разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.
Пунктом 17 "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 "Про Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу" установлено, що у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно.
Відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється серед інших випадків у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі.
Отже, господарські зобов'язання виникають серед іншого із договорів та існують як протягом дії договору, так і по його завершенню, а у випадку поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі вони припиняються. При цьому кожний з управнених у зобов'язанні вправі вимагати його виконання у відповідній частці.
Таким чином, Позивач у зобов'язаннях з Відповідачем виступає управленою стороною по відношенню до отримання тридцяти відсоткової частки орендної плати та грошової відповідальності за несвоєчасність такої сплати, оскільки є балансоутримувачем орендованого майна.
Нарахування Позивачем Відповідачу орендної плати за травень, червень та частину липня 2018 є обґрунтованим.
Відповідачем допущено порушення статті 193 ГК України у частині несплати орендної плати у період з 1 травня до 17 липня 2018 року включно, оскільки він не сплатив 37217,28 грн. орендної плати у встановлений строк та прострочив виконання зобов'язання на цю суму (за травень 2018 року на суму 14626,28 грн., за червень 2018 року на суму 14626,28 грн., за липень (з 01.07.2018 року по 17.07.2018 року) - суму 7964,72 грн.
Щодо відповідальності за невиконання зобов'язань
Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення 15610,70 грн. пені, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме "пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання" (частина 3).
Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Так, в пункті 3.7 договору сторони встановили можливість застосування пені у випадку несвоєчасної оплати за надані послуги.
Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов'язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.
Позивачем пеня обрахована відповідно до кожного з орендних платежів:
За травень 2018 року - 6476,84 грн. (з періодом прострочки з 16.06.2018 до 16.09.2019 року);
За червень 2018 року - 6066,90 грн. (з періодом прострочки з 16.07.2018 до 16.09.2019 року);
За липень 2018 року - 3066,96 грн. (з періодом прострочки з 16.08.2018 до 16.09.2019 року).
Суд зазначає, що позивач здійснив нарахування пені поза межами строку позовної давності, виходячи з наступних правових позицій та договірних умов.
Так, у відповідності до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік.
Згідно з положеннями частини 1 статті 261 того ж Кодексу «перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права …», а за частиною 5 цієї ж статті «за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання».
Суд також зазначає, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України). Так, за частиною 4 названої статті "сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові".
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.
Отже, враховуючи викладені правові положення, суд приходить до висновку, що початком строку нарахування пені є наступний день після настання строку виконання зобов'язання за кожним з періодичних платежів за вказаними актами виконаних робіт, а саме за актами: № 1584 від 15.06.2018 - 16.06.2018, № 1781 від 12.07.2018 - 16.07.2018, № 2051 від 15.08.2018 - 16.08.2018.
Таким чином, річний строк позовної давності щодо стягнення пені розпочався відносно кожного з актів у вказані дати та закінчився відповідно через один рік, тобто за актами: № 1584 від 15.06.2018 - 16.06.2019, № 1781 від 12.07.2018 - 16.07.2019, № 2051 від 15.08.2018 - 16.08.2019.
Підсумовуючи наведене, суд констатує, що Позивачем пропущений строк позовної давності щодо стягнення пені за вказаними актами, оскільки він звернувся до суду з позовом 17.09.2019, що слідує з реєстрації позовної заяви в суді за вх. № 1548/19 від 17.09.2019.
За таких обставин позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 15610,70 грн. задоволенню не підлягають.
Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення 3163,62 грн. інфляційних та 1325,00 грн. річних, суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України "боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом".
Сплата інфляційних та річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
У даному випадку Позивачем інфляційні та річні обраховані відповідно до кожного з чергових платежів, виходячи із суми заборгованості за цими періодами, а тому їх нарахування є правомірним.
Висновки суду
На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення 37217,28 грн. основної заборгованості, 3163,62 грн. інфляційних та 1325,00 грн. річних є правомірними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідач належними, достатніми та допустимими доказами позовні вимоги не спростував.
Разом з тим, позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 15610,70 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат
Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 3452 від 12.09.2019 у сумі 1 921,00 грн., які згідно з приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 1397,80 грн.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" (73000, м. Херсон, пр-т Ушакова, 4; ідентифікаційний код 01125695, п/рахунок НОМЕР_2 у філії АТ "Укрексімбанк" в м.Херсоні, МФО 322313, ІПН 011256921031) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України” в особі Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (ідентифікаційний код 38728533, ІПН 387277726597, п/р НОМЕР_3 АБ "Укргазбанк" в м.Херсоні, МФО 320478) 37217грн. 28коп. - основної заборгованості; 3163грн. 62коп. - інфляційних втрат; 1325грн. - річних, 1397грн. 80коп. компенсації по сплаті судового збору
3. В іншій частині позову у задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України).
Дата складання повного тексту рішення - 18.11.2019
Суддя В.П.Ярошенко