Іменем України
14 листопада 2019 року
Київ
справа № 817/999/16
адміністративне провадження № К/9901/25227/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року (суддя Жуковська Л.А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (колегія у складі суддів: Майора Г.І., Бучик А.Ю., Шевчук С.М.) у справі № 817/999/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю компанія «Пульсар і Ко» до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю компанія «Пульсар і Ко» (надалі позивач, Товариство) звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (надалі відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток та за платежем податок на додану вартість.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення не наведено жодних доказів неправомірності дій платника податків. Позивач зменшував прямі матеріальні витрати на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, у відповідності до підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що підтверджується відповідними первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку.
Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 29 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області №001681401 та №001691401 від 21 червня 2016 року.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку що при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень суб'єкт владних повноважень діяв необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, чим порушено законні інтереси позивача.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги повністю повторюють доводи апеляційної скарги.
У запереченні на касаційну скаргу Товариство наводить доводи, аналогічні викладеним у позові, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року. За результатам якої складено акт № 113/17-00-14-01/30712238 від 8 червня 2016 року.
Висновками акта встановлено, зокрема, порушення:
- підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 211 631,00 грн;
- пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 296 079,00 грн.
На підставі акта перевірки, 21 червня 2016 року податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 001681401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на 248 109,00 грн, у т.ч. 211 631,00 грн - за податковими зобов'язаннями, 36 478,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0001691401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість по вітчизняних товарах на 370 098,75 грн, у т.ч. 296 079,00 грн - за податковими зобов'язаннями, 74 019,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариством включено до витрат 31 грудня 2015 року, суму безнадійної дебіторської заборгованості контрагента-боржника ТОВ «Юнікобуд» в сумі 257 400,00 грн, що підтверджується карткою рахунку № 3611 за 2015 рік по контрагенту ТОВ «Юнікобуд».
Товариством отримано постанову про закінчення виконавчого провадження про стягнення з ТОВ «Юнікобуд» на користь позивача боргу в сумі 278 287,74 грн. Борг ТОВ «Юнікобуд» перед Товариством не погашений в сумі 257 400,00 грн. Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру вбачається, що 7 серпня 2015 року ТОВ «Юнікобуд» припинено, про що зроблено запис № 10701170017022397.
У пункті 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року за № 318, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248 передбачено, що до інших операційних витрат включається, зокрема, сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів.
Відповідно до абзацу «з» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент включення безнадійної дебіторської заборгованості до складу витрат), безнадійна заборгованість - заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що 7 серпня 2015 року контрагента-боржника ТОВ «Юнікобуд» припинено як юридичну особу.
За таких обставин, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Товариством правомірно віднесено до витрат суму безнадійної дебіторської заборгованості.
Між Товариством (орендодавець) та ПРАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» (орендар) 3 січня 2015 року укладено договір № 104/О-15 про оренду обладнання.
За умовами договору орендар зобов'язаний проводити поточні ремонти, техобслуговування орендованого обладнання за власний рахунок.
В подальшому, 3 листопада 2015 року між Товариством (замовник) та ПРАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» (виконавець) укладено договір № 20 про надання послуг. За даним договором виконавець зобов'язується за завданням замовника виконати роботи по ремонту системи управління пресом на дільниці по виготовленню скельного листа, виконуючи своїми силами чи при залученні сторонньої організації.
Вказані роботи виконані виконавцем, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковою накладною на загальну суму 129 243,65 грн ( у т.ч. ПДВ - 21 540,61 грн).
Відповідно до пункту 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року за № 92, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509, витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.
Отже, судами попередніх інстанцій встановлено та не поставлено під сумні доводами касаційної скарги, ПРАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» виконано ремонт системи управління пресом, тобто позивачем отримано послуги саме по ремонту обладнання.
Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що висновки податкового органу про завищення позивачем витрат у 2015 році на суму 107 703,04 грн та податкових зобов'язань з ПДВ за листопад 2015 року на суму 21 540,61 грн є безпідставними.
Також суди попередніх інстанцій встановили, що 3 січня 2014 року між Товариством (замовник) та ПРАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» (виконавець) укладено договір № 138/Д-14 про співпрацю та виготовлення продукції. За даним договором виконавець зобов'язується на власний ризик виконувати у відповідності до умов договору роботу з обробки, збагачення, переробки давальницької сировини за завданням замовника у готову продукцію. Замовник зобов'язується прийняти готову продукцію і оплатити проведену роботу.
На підставі договору № 138/Д-14 позивач (замовник) здійснює господарські операції із передавання на переробку давальницької сировини та продажу виготовленої продукції. Облік таких операцій здійснюється позивачем із застосуванням рахунку 281 «Товари», із використанням відповідних субрахунків, зокрема 10975 - «зворотні відходи». За Дт 281 субрахунок 10975 відображаються зворотні відходи, які повертаються виконавцем з переробки та не включаються до складу витрат. За бухгалтерським проведенням Кт 281 субрахунок 10975 відображається передача позивачем зворотних відходів на переробку, тобто передача контрагенту.
Податковий орган стверджує, що Товариство не здійснювало зменшення прямих матеріальних витрат на вартість отриманих зворотних відходів, що є порушенням підпункту 138.8.1 пункті 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.
Підпунктом 138.8.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) встановлено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у 2014 році позивачем повернуто з переробки та не включено до складу витрат зворотних відходів (прямі матеріальні витрати зменшено на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва) на загальну суму 1 084 423,20 грн у кількості 142 444,33 кг.
Разом із тим, позивачем передано до переробки зворотні відходи, які раніше не включалися до витрат на загальну суму 810 621,95 грн, кількістю 129 781,592 кг.
Вказані обставини не поставлено під сумнів доводами касаційної скарги.
Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що дії Товариства цілком узгоджуються із приписами підпункту 138.8.1 пункті 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в травні 2012 року Товариством отримано від контрагента-постачальника ТОВ «Будінвесттехнологія» товарно-матеріальні цінності на загальну суму 1 647 229,97 грн, у т.ч. ПДВ - 274 538,34 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу 2305-2 від 23 травня 2011 року, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, а податковий орган не спростував, що, у червні 2015 року позивач включив прострочену кредиторську заборгованість у сумі 1 647 230,05 грн до складу доходів, що підтверджується карткою рахунку № НОМЕР_1 по контрагенту ТОВ «Будінвесттехнологія».
На думку податкового органу, оскільки товар, отриманий позивачем, не оплачений протягом терміну позовної давності, вважається безоплатно отриманим, а тому право на податковий кредит щодо таких товарів у Товариства відсутнє.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що договір купівлі-продажу 2305-2 від 23 травня 2011 року є оплатним, отже, товари, отримані за ним, не відповідають визначенню «безоплатно наданих (отриманих)», відповідно до підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З урахуванням викладеного, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач безпідставно збільшує податкові зобов'язання з ПДВ Товариству за червень 2015 року на суму 274 538,00 грн.
Отже, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень суб'єкт владних повноважень діяв необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, чим порушено законні інтереси позивача.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі № 817/999/16 залишити в силі.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник ,
Судді Верховного Суду