12 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9390/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя: Мандзій О.П., місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням Верховної ради України, -
встановив:
ОСОБА_1 , 29.07.2019 звернувся в суд з позовом про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, на його користь 1517901,74 грн матеріальної шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою Україною незаконних рішень, визнаних неконституційними рішенням Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04 грудня 2018 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. ч. 3, 10 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року позовну заяву повернуто позивачу.
Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що підставою для повернення позовної заяви стало те, що позивачем, не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги до одного з відповідачів - Верховної Ради України. Однак, позивач вважає, що такі твердження не відповідають дійсності, оскільки в позовній заяві викладено обставини, якими обґрунтовується незаконність рішень Верховної Ради України, яка встановлена рішенням Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 та яким чином ці рішення вплинули на обсяг прав позивача. Крім цього вказує, що оскільки Верховною Радою України прийнято незаконні рішення, внаслідок яких заподіяно шкоду, а тому саме вказаний відповідач може наводити аргументи проти заявленого позову.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.
У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачем не зазначено змісту позовних вимог до Верховної Ради України, то позовну заяву необхідно повернути позивачу.
З цими висновками суду першої інстанції, не погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вимоги до позовної заяви визначенні у ст. 169 КАС України.
Відповідно до ч. 1. ст. 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно п. п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 ст. 169 КАС України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу (ч. 3. 1 ст. 169 КАС України).
Відповідно до ч. 4 п. 1 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, зокрема, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно матеріалів справи, ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.08.2018 позовну заяву позивача залишено без рух у зв'язку з тим, що у ній не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідачів та відсутній зміст позовних вимог до відповідача - Верховної Ради України.
Вказану ухвалу позивач отримав 10.08.2019 та подав заяву від 20.08.2019, в якій зазначив, що в позовній заяві викладено обставини, якими обґрунтовується незаконність рішень Верховної Ради України, яка встановлена рішенням Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України та яким чином ці рішення вплинули на обсяг прав позивача, наведено розрахунок втрат, яких зазнав позивач, внаслідок застосування незаконних рішень Верховної Ради України. Крім цього, вказав, що оскільки Верховною Радою України прийнято незаконні рішення, внаслідок яких заподіяно шкоду, а тому саме вказаний відповідач може наводити аргументи проти заявленого позову, а вимоги до Верховної Ради України не заявлялися, оскільки відшкодування шкоди заподіяної внаслідок незаконних рішень відповідно до ст. 1175 Цивільного кодексу України, здійснюється державою.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 повернуто позовну заяву, з урахуванням того, що у встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем у повному обсязі виправлені не були, а саме, позивачем не зазначено змісту позовних вимог до Верховної Ради України.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції формально підійшов до вирішення питання про повернення позовної заяви, у зв'язку з тим, що в заяві від 20.08.2019 ОСОБА_1 навів зміст позовних вимог і виклад обставин, які на думку позивача свідчать про порушення його прав з боку Верховної Ради України. Крім цього, факт відсутності у прохальній частині позовної заяви вимог до Верховної Ради України не може бути підставою для повернення позовної заяви.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Отже, повернення адміністративного позову з формальних підстав унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не виконання позивачем вимог ухвали суду, та як наслідок з формальних підстав повернув позовну заяву.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при поверненні позовної заяви допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до приписів ст. 320 КАС України є підставою для скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року про повернення позовної заяви у справі № 500/1804/19 - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 18.11.2019.