13 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/10150/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р. .Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Чопко Ю. Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 260/613/19 за адміністративним позовом фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, визнання протиправним та скасування припису, -
суддя в 1-й інстанції - Гаврилко С. Є.,
час ухвалення рішення - 07.08.2019 року, 12:22 год,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 14.08.2019 року,
Позивач - ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Управління Держпраці у Закарпатській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № ЗК140/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-67 від 16 квітня 2019 року про накладення штрафу, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України у розмірі 250380 грн., визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Закарпатській області про усунення порушень № 140/1371/АВ/П від 04 квітня 2019 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 16 квітня 2019 року № ЗК140/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-67. Визнано протиправним та скасовано припис про усунення виявлених порушень головного державного інспектора праці Управління Держпраці у Закарпатській області Севч В. Є. від 04 квітня 2019 року № 140/1371/АВ/П.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що надані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 послуги по заготівлі та трелюванні лісу відносяться до робіт з підвищеною небезпекою, позивач не надав доказів щорічного проходження спеціального навчання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за спеціальністю лісоруб, тому останні не мали права виконувати роботи з лісозаготівлі та трелювання лісу, які відносяться до робіт підвищеної небезпеки. Крім того, на час укладення цивільно - правової угоди від 01 березня 2017 року № 1-Ц ОСОБА_2 не був фізичною особою - підприємцем, а відповідно йому не було надано дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа - підприємець лише з 01 серпня 2017 року. Також, Управлінням Держпраці перевірено, що у ОСОБА_3 при укладенні цивільно - правової угоди від 01 червня 2018 року № З-Ц-18 по виконанню робіт з лісозаготівлі та трелюванні лісу, відсутній дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, позаяк вищезгадана особа не є фізичною особою - підприємцем та не використовує найману працю. Отже, залучення суб'єктами господарювання для виконання робіт підвищеної небезпеки на підставі цивільно - правових договорів фізичних осіб, у яких відсутній дозвіл, є порушенням вимог законодавства про охорону праці та промислову безпеку. Таким чином, у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимоги ст.24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а отже, спірні постанова про накладення штрафу та припис про усунення недоліків є правомірною. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про помилковість покликань відповідача про те, що позивачем приховано трудові відносини із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що укладені цивільно-правові договори із вказаними особами не мають ознак трудового договору, оскільки позивач уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори підряду (цивільно-правові договори), які є предметом регулювання ЦК України, що спростовує необхідність укладення трудових договорів. Також зазначив, що відповідне законодавство про охорону праці у сфері лісового господарства та дозвільна система на виконання робіт з підвищеною небезпекою підлягає виконанню виконавцем, а не замовником за цивільно-правовим договором. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Також представник позивача подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що із звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за березень 2017 року та червень 2018 року вбачається, що позивач декларував відомості про характер правовідносин із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ознакою категорії особи « 3», що випливає із графи 7 «Категорія особи» та розшифровується як особи, які виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру; копію відповідних звітів, а також податкових розрахунків сум доходів долучено до додаткових пояснень.
Крім того, представник позивач подав клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесені при апеляційному розгляді цієї адміністративної справи у розмірі 5000 грн., на підтвердження чого долучив належним чином складену додаткову угоду до договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.
Представник позивача - Митровка Я. В. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, також просив задовольнити клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Представник відповідача (апелянта) у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у його відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області від 28 лютого 2019 року № 47 про проведення інспекційних відвідувань, керуючись Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11 лютого 2015 року, Конвенцією про інспекцію праці у промисловості і торгівлі № 81 ратифікованою Законом України № 1984 від 08 вересня 2004 року, Конвенцією про інспекцію праці в сільському господарстві № 129 ратифікованою Законом України № 1986-4 від 08 вересня 2004 року, Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року, п.11 Положення про Управління Держпраці у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці № 75 від 22 червня 2016 року, призначено проведення інспекційного відвідування суб'єктів господарювання ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання трудового законодавства при оформленні трудових відносин, оплати праці, дотриманні мінімальних гарантій, часу праці та відпочинку, використанні праці неповнолітніх.
На підставі цього наказу видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 01 березня 2019 року № 191.
22 березня 2019 року головний державний інспектор Управління Держпраці в Закарпатській області Севч В. Є. здійснив спробу інспекційного відвідування за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з тим, у зв'язку з надання ФОП ОСОБА_1 не у повному обсязі документів, які підтверджують факт перебування найманих працівників з ним у трудових відносинах, склав Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ЗК140/1371/ПД.
Цього ж дня - 22 березня 2019 року винесено вимогу про надання/поновлення документів № ЗК140/1371/ПД.
28 березня 2019 року проведено інспекційне відвідування позивача та встановлено, що ФОП ОСОБА_1 підмінив трудові договори цивільно-правовими договорами від 01 березня 2017 року № 1-Ц та від 01 червня 2018 року № 3-Ц-18, що укладені з громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно, що свідчить про те, що останні допущені до роботи ФОП ОСОБА_1 без оформлення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, чим порушено ч.3 ст.24 КЗпП України.
За результатами перевірки складено Акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ЗК 140/1371/АВ.
Позивач вказаний акт підписав із зауваженнями, які надав листом 01 квітня 2019 року за вх. № 1843 до Управління Держпраці у Закарпатській області, зазначивши, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надавали йому послуги на підставі цивільно-правових договорів, а не трудових.
Листом №24 від 03 квітня 2019 року Управління Держпраці у Закарпатській області надало відповідь про відсутність підстави для перегляду акту інспекційного відвідування, мотивуючи це тим, що у разі, якщо робота, виконувана на користь суб'єкта господарювання збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговуванням його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору. Виконувані громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 послуги щодо заготівлі та трелюванні лісу відносяться до робіт з підвищеною небезпекою, а такі роботи повинні виконуватися постійними працівниками, які пройшли необхідну професійну підготовку, а тому ці особи мали бути допущені до роботи після оформлення трудового договору та повідомлення територіального органу ДФС про їх прийом на роботу, як того вимагає ч.3 ст.24 КЗпП України.
04 квітня 2019 року відповідач виніс припис про усунення виявлених порушень № ЗК 140/1371/АВ/П, яким зобов'язано позивача до 12 квітня 2019 року укласти із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 трудові договори відповідно до ст.24 КЗпП України та повідомити органи ДФС про прийом працівників.
Позивач подав скаргу на вказаний припис, разом з тим, його було повідомлено про відсутність підстав для скасування цього припису (лист № 07-04/1898 від 10 травня 2019 року).
05 квітня 2019 року Управління Держпраці у Закарпатській області прийняло рішення про розгляд справи про накладення штрафу № ЗК 140/1371/АВ/П/ПТ-ТД 16 квітня 2019 року.
16 квітня 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області винесено постанову № ЗК140/1371/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-67, якою на позивача накладено штраф в розмірі 250380 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів факт порушення ФОП ОСОБА_1 ч.3 ст.24 КЗпП України, оскільки позивач уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори підряду (цивільно-правові договори), які є предметом регулювання ЦК України, що спростовує необхідність укладення трудових договорів, крім того, у позивача не виникло жодного обов'язку щодо надання тому чи іншому органу повідомлення за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2015 року № 413, що свідчить про відсутність у діях позивача ознак порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, як і відсутність у зв'язку з цим підстав для виконання припису.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 затверджено «Положення про Державну службу України з питань праці», відповідно до пункту 1 якого, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з пп.6 п.4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
П.7 Положення №96 передбачає, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Таким чином, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Закарпатської області.
Відповідно до ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
П.6 ч.1 ст.24 КЗпП України передбачає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст. 24 КЗпП України).
Згідно з ч.1, 2, 4 ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, під час інспекційного відвідування, зокрема, встановлено порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме: ФОП ОСОБА_1 підмінив трудові договори цивільно-правовими договорами від 01 березня 2017 року № 1-Ц та від 01 червня 2018 року № 3-Ц-18, укладені з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно, останні допущені до роботи без оформлення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Згідно з абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.
Таким чином, підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб'єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України.
Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.
Разом з тим, загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Ст.24 КЗпП України передбачає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Колегія суддів зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно- правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою такого договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 822/723/17.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 березня 2017 року ФОП ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 цивільно-правову угоду № 1/Ц, строк дії якої було узгоджено сторонами до 31 грудня 2017 року, та згодом продовжено додатковою угодою від 02 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року, а у подальшому додатковою угодою від 02 січня 2019 року - до 31 грудня 2019 року.
01 червня 2017 року ФОП ОСОБА_1 також уклав з ОСОБА_3 цивільно-правову угоду № 3/Ц-18 із, строк дії якої було узгоджено сторонами до 31 грудня 2018 року та продовжено додатковою угодою від 02 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року.
Згідно п.3.1-3.3 вказаних договорів документом, який підтверджує виконання робіт виконавцем за цим договором є підписаний акт приймання-надання послуг, що укладається у кінці кожного місяця. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду 10 грн. за кожний 1 м3 обробленої лісопродукції. Виплата винагороди виконавцеві замовником здійснюється не пізніше 10 банківських днів після підписання акта приймання-надання послуг.
Матеріалами справи підтверджується, що після виконання певних обсягів робіт між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано акти приймання виконаних робіт за цивільно-правовим договором № 1/Ц від 01 березня 2017 року.
Аналогічно підписано акти приймання виконаних робіт за цивільно-правовим договором № 3/Ц-18 від 01 червня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Зокрема, у кожному із вказаних актів визначено договір, на виконання якого складено відповідний акт, реквізити сторін та їх підписи, назву послуги, кількість наданих послуг, ціну за одиницю наданої послуги, загальну суму винагороди та відмітки сторін про те, що послуги надані належним чином.
Вказані роботи оплачені відповідно до умов, визначених вищевказаними цивільно - правовими угодами, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими касовими ордерами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до умов договорів, укладених позивачем з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останні як виконавці надавали послуги по лісозаготівлі.
Зокрема, з згідно п.1.1 договору № З/Ц-18 від 01 червня 2018 року, укладеного із ОСОБА_3 та п.1.1 договору № 1/Ц від 01 березня 2017 року, укладеного із ОСОБА_2 , замовник - ФОП ОСОБА_1 доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги по заготівлі та трелюванні лісу, які повинні відповідати вимогам державних стандартів та вимогам, які висуваються до цього виду послуг.
Відповідно до п. 2.2 вказаних договорів виконавець зобов'язаний власними силами надати послуги пов'язані з лісівництвом та передати замовнику всю отриману в процесі розробки лісосіки продукцію.
Таким чином, зі змісту вказаних договір вбачається, що такі укладалися на здійснення конкретно визначених послуг і не визначають процес організації праці на певній посаді безстроково; жоден із виконавців не підлягає внутрішньому трудовому розпорядку; кожен із виконавців за умовами договору -самостійно на власний ризик надає послуги та має обов'язком передати замовнику у визначені строки та з дотриманням відповідної якості результат; кожен із виконавців несе відповідальність встановлену законодавством за неналежне виконання зобов'язання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказані договори укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці - заготівлі та трелювання лісу, у зв'язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між позивачем та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , відповідно, припинилися у зв'язку з виконанням останніми відповідних робіт.
У матеріалах справи відсутні докази, що відносини між позивачем та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 після підписання акту виконаних робіт продовжувалися.
Також у матеріалах справи відсутні докази, що при виконанні робіт за вищевказаними договорами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача, самостійно свою роботу не організовували і не виконували її на власний ризик, а тому колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено, що спірні правовідносини мали ознаки трудових відносин.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається з матеріалів справи, доказів наявності у відповідних цивільно-правових договорах про надання послуг ознак нікчемних правочинів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом цих договорів недійсним.
Також відповідач не надав суду доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначених договорів, а його тлумачення цих угоди як трудових, колегія суддів вважає помилковим, оскільки дії позивача щодо укладення цих договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність у діях позивача ознак порушення ч.3 ст.24 КЗпП України.
Щодо покликань апелянта на те, що взаємовідносини між позивачем і ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідно, мали ознаки трудових відносин, оскільки останні виконували роботи підвищеної небезпеки, то колегія суддів вважає такі безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.837 ЦК України для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
Таким чином, саме підрядники - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 несуть відповідальність виконання робіт підвищеної небезпеки; при цьому, у п.2.2. відповідних цивільно-правових угод зазначено обов'язок підрядників забезпечити дотримання чинного законодавства з охорони праці, пожежної безпеки та інших чинних нормативно-правових актів України під час виконання робіт.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 після укладення цивільно-правового договору 01 березня 2017 року із позивачем 11 серпня 2017 року набув статус фізичної особи-підприємця, що підтверджується відповідним витягом з ЄДРПОУ, вид діяльності ФОП ОСОБА_2 згідно з КВЕД - 02.20 "Лісозаготівлі".
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 отримав дозвіл на виконання лісосічних робіт та трелювання лісу 11 січня 2018 року; при цьому, здача виконаних робіт ОСОБА_2 позивачу вперше здійснено за актом від 31 січня 2018 року.
Крім того, у матеріалах справи наявний висновок експертизи №21.04.17.0213.15 стану охорони праці та безпеки промислового виробництва ФОП ОСОБА_1 , відповідно до якого останній додержується законодавства з питань охорони праці та промислової безпеки під час виконання робіт підвищеної небезпеки при лісозаготівлі.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суб'єкти підприємницької діяльності не обмежені в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов'язані законодавством укладати тільки трудові договори.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що законодавцем у спірних відносинах не встановлено обов'язку виконавця повідомляти замовника робіт про те чи має такий статус фізичної особи-підприємця або чи має відповідний дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки, а також інформацію щодо осіб, які безпосередньо виконуватимуть договірні підрядні роботи, та не встановлено обов'язку у замовника дізнаватися про вищенаведені обставини при укладенні цивільно-правового договору.
Також колегія суддів звертає увагу на наявні у матеріалах справи заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 01 квітня 2019 року, в яких останні вказали, що укладали з позивачем саме цивільно-правові угоди, а не трудові; волевиявлення щодо укладення саме цивільно-правового договору, а не трудового було вільним та відповідало їх внутрішній волі, ці договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, а намірів укладати трудові договори із ФОП ОСОБА_1 вказані особи не мали.
Крім того, зі звіту ФОП ОСОБА_1 про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за березень 2017 року та червень 2018 року вбачається, що позивач декларував відомості про характер правовідносин із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ознакою категорії особи « 3», що випливає із графи 7 «Категорія особи» та розшифровується як особи, які виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру.
Колегією суддів встановлено, що за виконану ОСОБА_2 та ОСОБА_3 роботу за цивільно-правовими угодами позивач сплатив податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, що підтверджується копіями податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за усі квартали 2018 року та квитанціями ДФС України про отримання електронних документів.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню, оскільки позивач уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори підряду (цивільно-правові договори), які є предметом регулювання ЦК України, що спростовує необхідність укладення трудових договорів, крім того, у позивача не виникло жодного обов'язку щодо надання тому чи іншому органу повідомлення за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2015 року № 413, що свідчить про відсутність у діях позивача ознак порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, а також відсутність підстав для виконання вимог оскаржуваного припису Управління Держпраці у Закарпатській області про усунення порушень № 140/1371/АВ/П від 04 квітня 2019 року у зв'язку з його протиправністю через встановлення відсутності порушення трудового законодавства позивачем.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Крім того, представник позивача до судових дебатів подав клопотання стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених при апеляційному розгляді цієї адміністративної справи у розмірі 5000 грн.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Відповідно до п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно із ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Ч.5 ст.134 КАС України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Ч.7 ст.139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: додаткова угода від 15 жовтня 2019 року до договору про надання правової допомоги від 15 квітня 2019 року, акт № 2 виконаних робіт (наданих послуг) від 06 листопада 2019 року, рахунок № 2 від 06 листопада 2019 року, платіжне доручення № 271 від 07 листопада 2019 року.
Відповідно до акту № 2 виконаних робіт (наданих послуг) від 06 листопада 2019 року надано такі юридичні послуги: ознайомлення з апеляційною скаргою, підготовка відзиву на апеляційну скаргу, участь у судовому засіданні. Загальний обсяг часу, витраченого на надання правової допомоги - 2,5 години; загальна вартість вказаних послуг - 5000 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ст.134 КАС України не передбачено імперативної вказівки щодо форми документа про детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також зазначення затраченого часу на складання відзиву та інших процесуальних документів, чи вчинення інших дій. Особа для підтвердження понесених нею витрат на правничу допомогу має надати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, але не детальний хронометраж кожної дії, що входить до складу таких робіт (послуг).
Таким чином, у матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката, тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених при апеляційному розгляді цієї адміністративної справи у розмірі 5000 грн.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322,325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 260/613/19 - без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 39795035) на користь фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені при апеляційному розгляді цієї адміністративної справи у розмірі 5000 грн. (п'ять тисяч гривень).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 18 листопада 2019 року.