Справа № 240/1810/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
18 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Курка О. П. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирської митниці ДФС на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови,
в лютого 2019 року позивач звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Житомирської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.
07 жовтня 2019 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.
12 листопада 2019 року до суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що у Житомирської митниці відсутні кошти на відрядження, тому представник не може з'явитись до суду для розгляду справи.
Проте, суд зазначає, що наведені представником відповідача обставини не є підставою для відкладення розгляду справи, при цьому суд враховує, що в матеріалах справи достатньо доказів для повного дослідження обставин справи та прийняття законного рішення у справі без участі сторін в порядку письмового провадження, а тому клопотання представника відповідача про відкладення судового розгляду справи задоволенню не підлягає.
Позивач в судове засідання не з'явилась. Про час, день та місце розгляду справи повідомлена завчасно та належним чином. Причини неявка суду не відомі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, про що 12 листопада 2019 року було прийнято протокольну ухвалу.
За таких умов, згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 06.02.2019 року ОСОБА_1 придбано у нерезидента Paveles Stanіillees транспортний засіб - легковий автомобіль марки BMW 530D 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , за ціною 2000 Євро, що підтверджується договором купівлі продажу від 06.02.2019 року №б/н (а.с.42-45).
З метою здійснення митного оформлення вказаного автомобіля декларантом 12.02.2019 року подано до Житомирської митниці ДФС митну декларацію №UA101070/2019/011376, у якій визначено митну вартість вказаного транспортного засобу за основним методом (за ціною договору) в розмірі 2000 ЕUR (а.с.29-30). На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації №UA101070/2019/011376 від 12.02.2019 року (а.с.29-30) митної вартості транспортного засобу та обраного методу її визначення, разом з декларацією декларант надав митному органу документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме:
- договір купівлі-продажу транспортного засобу від 06.02.2019 №б/н (а.с.42-45);
- акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA205010/2019/213896 від 10.02.2019 (а.с.46-47);
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 21.11.2018 (а.с.50-54);
- документ, що підтверджує вартість перевезення від 11.02.2019 №б/н (а.с. 92);
- інші некласифіковані документи - норми викидів від 10.02.2019;
- договір про надання послуг митного брокера №7/8 від 07.02.2019 (а.с.55-56);
- паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні НОМЕР_3 від 29.10.1997;
Після реєстрації електронної митної декларації №UA101070/2019/011376 від 12.02.2019 року в електронній базі даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС (ЄАІС), за результатами аналізу поданої митної та долучених до неї документів, автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСАУР) в автоматичному режимі було згенеровано ряд ризиків, зокрема: 105-2 щодо контролю правильності визначення митної вартості" та 106-2 щодо витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів" (а.с.70).
За наслідками опрацювання згенерованих профілів ризику, відповідачем встановлено, що всупереч вимог чинного законодавства декларантом до митного оформлення не подано документ про оплату оцінюваного товару, як це передбачено ч. 2 ст. 53 та ч. 1 ст. 368 Митного кодексу України. Також було встановлено, що до митного оформлення декларантом не подано документ, який свідчить про те, що оцінюваний товар належить, особі що склала рахунок-фактуру від 06.02.2019 №б/н, що викликає сумніви у достовірності правочину, в тому числі у праві власності ОСОБА_2 на оцінюваний товар та праві ОСОБА_2 розпоряджатися оцінюваним товаром та визначати ціну продажу транспортного засобу, а у свідоцтві про право власності на транспортний засіб власником зазначено особу, відмінну від тієї, що склала рахунок-фактуру від 06.02.2019 року №б/н. Крім того, було виявлено, що у довідці про транспортні витрати від 11.02.2019 року №б/н не зазначено відомостей про номер кузова транспортного засобу, що не дозволяє зробити висновки, що у документах визначена вартість перевезення саме оцінюваного товару (а.с.69).
З огляду на зазначене та керуючись ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України Житомирська митниця ДФС повідомила декларанту про необхідність подання до митного органу додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: 1) договору (угоди, контракту) із третіми особами, пов'язаного із договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається; 2) рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) висновку про вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією 4) копії митної декларації країни відправлення (а.с.69 зворотній бік).
На виконання зазначеного повідомлення, позивачем було надано до митного органу заяву від 13.02.2019 року, в якій повідомлено, що ОСОБА_2 є власником та продавцем ввезеного автомобіля. Натомість, невідповідність у зазначені його прізвища в договорі від 06.02.2019 року з прізвищем вказаним у свідоцтві про право власності на транспортний засіб є лише граматичною помилкою, зробленою у зв'язку із поспіхом (а.с.93). Крім того, ОСОБА_1 було надано митному органу довідку про транспортні витрати від 13.02.2019 (а.с.94), в якій зазначено відомості про номер кузова транспортного засобу.
Однак, відповідач розглянувши вказані документи, прийшов до висновку, що вони не можуть бути використані як документ, що підтверджує вартість товару, оскільки містять розбіжності у вартості транспортування транспортного засобу (а.с.68).
З огляду на зазначене та у зв'язку з неподанням декларантом на письмову вимогу додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість товару, відповідачем було прийнято рішення про здійснення коригування митної вартості ввезеного автомобіля. З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюваного товару, відповідачем на виконання вимог ст. 59 Митного кодексу України було проведено консультацію.
Під час консультації було визначено, що методи 2а і 26 не можуть бути застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г - в зв'язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості (а.с.68).
Враховуючи зазначене, Житомирською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2019/200073/2 від 13.02.2019 (а.с.38-39), відповідно до митну вартість автомобіля було визначено в розмірі 4499,10 Євро за резервним методом із врахуванням обмежень, передбачених ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів та зборів митних вартостях митної декларації від 10.01.2019 року №UA206010/2019/400713 (а.с.67), з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.
Крім того, відповідачем було відмовлено ОСОБА_1 у митному оформленні (випуску) транспортного засобу, про що прийнято картку відмови №UA101070/2019/00183 від (а.с.40).
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями позивач звернулась до суду для їх скасування.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність коригування митної вартості товару згідно із оскаржуваним рішенням №UA101000/2019/200073/2 від 13/02/2019 року та винесення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101070/2019/22183.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України) та іншими законами України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно ч. 1 ст. 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частина 1 статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Відповідно з ч. 6 ст. 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Розділ ІІІ МК України регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.
Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 51 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частина 4 ст. 58 МК України вказує, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (ч. 5 ст. 58 Кодексу).
Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Стаття 53 МК України визначає перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 МК України).
Згідно частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу вимог ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин 1 та 2 статті 53 МК України слідує те, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Аналізуючи доводи апелянта стосовно правомірності прийняття рішення про коригування митної вартості, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що декларант (позивач) при здійсненні митного оформлення товару надав наявні у нього документи, що підтверджують митну вартість товару, підстави його придбання, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. Зокрема, для обґрунтування вартісного значення складових митної вартості надав договір купівлі-продажу транспортного засобу від 06.02.2019 №б/н (а.с.42-45); акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA205010/2019/213896 від 10.02.2019 (а.с.46-47); свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 21.11.2018 (а.с.50-54); документ, що підтверджує вартість перевезення від 11.02.2019 №б/н (а.с. 92); інші некласифіковані документи - норми викидів від 10.02.2019; договір про надання послуг митного брокера №7/8 від 07.02.2019 (а.с.55-56); паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні НОМЕР_3 від 29.10.1997.
Згідно частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Відповідно до частини 2 коментованої статті основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Частиною 3 статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57 МК України).
Згідно частини 5 вказаної статті Кодексу у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57 МК України).
За приписами частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно частини 2 коментованої статті МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частини 3 ст. 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Як встановлено судом, у митній декларації №UA101070/2019/011376 від 12.02.2019 декларантом вказана митна вартість автомобіля за ціною договору, що становить 2000 Євро. Крім того разом з митною декларацією ним надано перелік документів для визначення митної вартості транспортного засобу із застосуванням основного методу - за ціною договору (а.с.57-58)
Так, частинами першою, другою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частиною п'ятою статті 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у встановлених випадках, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені форми митного контролю.
У частині третій статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У частині третій статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Отже, орган доходів і зборів досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.
Суд не заперечує право органу доходів і зборів перевіряти достовірність або точність будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів (частина п'ята статті 54 МК України), проте вважає, що при цьому він має довести підстави застосування норм частини третьої статті 53 МК України: наявність розбіжностей у поданих декларантом документах, ознаки підробки або відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого транспортного засобу з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого транспортного засобу - легкового автомобіля марки BMW 530D 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 та надання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.
Так, апелянт посилається на те, що подані до митного контролю та оформлення документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, у зв'язку із чим від декларанта витребовувалися додаткові документи, та за переконанням митного органу, декларантом не надано документи які підтверджують заявлену митну вартість, тому митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом на підставі цінової інформації з електронного каталогу, наявної в митниці, за кодом транспортного засобу і на рівні 4499,10 Євро.
Як слідує із рішення відповідача, він поставив під сумнів достовірність наданих декларантом документів у зв'язку зі спрацюванням системи ризиків АСАУР зокрема: 105-2 щодо контролю правильності визначення митної вартості" та 106-2 щодо витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів", а також у зв'язку з тим, що декларантом не надано документів, які б свідчили про те, що оцінюваний товар належить, особі що склала рахунок-фактуру від 06.02.2019 №б/н, що викликає сумніви у достовірності правочину, в тому числі у праві власності ОСОБА_2 на оцінюваний товар та праві ОСОБА_2 розпоряджатися ним та визначати ціну продажу транспортного засобу.Цими обставинами відповідач обґрунтовував необхідність подання декларантом додаткових документів.
Однак, колегія суддів не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на наступне.
Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Разом з тим, вказаний в договорі купівлі-продажу від 06.02.2019 року (а.с.42-45) правочин щодо купівлі-продажу транспортного засобу є правомірним та дійсним, не був визнаний судом у встановленому законодавством порядку недійсним, а також не є нікчемним в силу закону.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта що сумніви у достовірності вказаного в договорі купівлі-продажу від 06.02.2019 року правочину, як і сумніви у праві ОСОБА_2 розпоряджатися оцінюваним товаром та визначати ціну продажу транспортного засобу є безпідставним.
Водночас, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Крім того, апелянт, як на правомірність прийняття оскаржуваних рішень вказує на те, що у наданій митному органу довідці від 11.02.2019 (а.с.92) про транспортні витрати не зазначено відомості про номер кузова транспортного засобу, що не дозволяє зробити висновки, що в документі визначена вартість перевезення саме оцінюваного товару.
Однак, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки під час апеляційного розгляду справи було встановлено, що на виконання повідомлення митного органу про надання додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості, позивачем було надано до митного органу заяву від 13.02.2019, в якій повідомлено, що ОСОБА_2 є власником та продавцем ввезеного автомобіля, а також довідку про транспортні витрати від 13.02.2019 (а.с.94).
Проте, відповідачем вищезазначена довідка від 13.03.2019 не була використана як документ, що підтверджує вартість товару, оскільки містить розбіжності у вартості транспортування транспортного засобу (а.с.68 зворотній бік).
Колегія суддів не погоджується з такими висновками, оскільки дослідивши вказану довідку 13.02.2019 (а.с.94) судом апеляційної інстанції встановлено, що ній зазначено: розмір транспортних витрат, відомості марку та модель автомобіля, номер кузова транспортного засобу, маршрут за яким здійснювалость транспортування, що на переконання суду є достатнім для підтвердження розміру транспортних витрат.
Натомість, з приводу того, що довідка про транспортні витрати від 13.02.2019 (а.с.94) та заява ОСОБА_1 від 13.02.2019 (а.с.93) містить розбіжності у вартості транспортування транспортного засобу, суд зазначає, що відповідачем не враховано, що у заяві ОСОБА_1 від 13.02.2019 (а.с.93) вказаний загальний розмір транспортних витрат та витрат на переоформлення транспортного засобу, що склав 200 Євро. Тоді як, у довідці про транспортні витрати від 13.02.2019 (а.с.94) вказаний розмір лише транспортних витрат, що становить 30 Євро.
А тому, враховуючи встановлені вище обставини колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем протиправно не було враховано зазначену довідку, як належний документ на підтвердження транспортних витрат позивача.
Апелянт також як на правомірність своїх дій зазначає, що до митного оформлення декларантом не подано документ, який свідчить про те, що оцінюваний товар належить, особі що склала рахунок-фактуру від 06.02.2019 №б/н, що викликає сумніви у достовірності правочину, в тому числі у праві власності ОСОБА_2 на оцінюваний товар та праві ОСОБА_2 розпоряджатися оцінюваним товаром та визначати ціну продажу транспортного засобу, а у свідоцтві про право власності на транспортний засіб власником зазначено особу, відмінну від тієї, що склала рахунок-фактуру від 06.02.2019 року №б/н.
Однак, колегія суддів не погоджується із вказаними доводами, оскільки матеріалами справи підтверджено, що 13.02.2019 року ОСОБА_1 до митного органу було подано заяву, в якій повідомлено, що ОСОБА_2 є власником та продавцем ввезеного автомобіля. Натомість, невідповідність у зазначені його прізвища в договорі від 06.02.2019 року з прізвищем вказаним у свідоцтві про право власності на транспортний засіб є лише граматичною помилкою, зробленою у зв'язку із поспіхом (а.с.93). Крім того, ОСОБА_1 було надано митному органу довідку про транспортні витрати від 13.02.2019 (а.с.94), в якій зазначено відомості про номер кузова транспортного засобу.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дослідженими документами спростовується позиція митниці про те, що подані документи не місять всіх відомостей щодо ціни, яка була сплачена за товар.
Судова колегія вважає, що подані декларантом документи в своїй сукупності підтверджують факт проведення оплати позивачем за придбаний транспортний засіб на суму 2000 Євро.
Так, згідно пункту 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 11 вересня 2015 року №689, під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків можуть використовуватися такі джерела інформації: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС; спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку; інформація, отримана від ДФС, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю, в тому числі, за результатами проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи; інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити територіальних органів та/або ДФС; цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між ДФС та асоціаціями, спілками та іншими об'єднаннями імпортерів та виробників; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація отримана з мережі Інтернет.
Наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Як визначено частиною шостою статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що митну вартість імпортованого автомобіля було визначено позивачем за договором купівлі-продажу від 06.02.2019 №б/н в розмірі 2000 євро, тобто за першим методом.
Водночас, у рішенні про коригування митної вартості товарів від 13.02.2019 №UA101000/2019/200073/2 вказано, що воно прийняте із застосуванням пункту 2 частини шостої статті 54 МК України, при цьому митну вартість відповідач визначив за другорядним методом - резервним. Його застосування передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 08.02.2019 у справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).
Однак, у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів відсутні пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, оскільки зазначено лише номер та дати митної декларації (№UA206010/2019/400713 від 10.01.2019) на підставі якої здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
Згідно з пунктом 2 параграфу (а) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Відповідно до пункту 2 параграфу (b) статті VII цієї угоди під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Згідно з пунктом 2 параграфу (с) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року якщо дійсна вартість не може бути визначена відповідно до параграфу (b) цього параграфа, оцінка для митних цілей повинна базуватися на найближчому еквіваленті такої вартості, який можна визначити.
Між тим, як свідчить зміст рішення про коригування митної вартості товарів від №UA101000/2019/200073/2 від 13.02.2019, у ньому зазначено про неможливість застосування 2а та 2б методів визначення митної вартості у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні (аналогічні) товари та даних, на підставі яких можливе визначення митної вартості.
При цьому суд зауважує, що обов'язком митного органу у разі незгоди із заявленою декларантом митною вартістю є проведення консультацій з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та послідовний вибір методів з обґрунтуванням причин неможливості застосування кожного з попередніх методів.
Окрім того, витребування митним органом додаткових документів має відбуватися у випадку наявності обґрунтованого сумніву у достовірності поданих декларантом відомостей.
Судом встановлено, що в поданих декларантом документах відсутні ознаки підробки, вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, та підтверджують можливість визначення митної вартості за першим методом (ціною договору).
Оскільки, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від UA101000/2019/200073/2 від 13.02.2019 року є необґрунтованим та безпідставним.
Підсумовуючи всі наведені висновки у цій справі, суд зазначає, що як у взаємозв'язку, так і окремо, кожне порушення, допущене митним органом зокрема: відсутність аргументації та невідповідність нормам митного законодавства прийнятих рішень, недоведеність необхідності застосування резервного методу визначення митної вартості товару призвело до прийняття неправомірного рішення, яким скориговану митну вартість легкового автомобіля.
В даному випадку, суд зазначає, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені Митним кодексом України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Натомість контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування резервного методу.
Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб придбаний позивачем у нерезидента за 2000 євро, що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.02.2019, який було подано до митного оформлення. Крім того, варто зауважити, що у органу доходів і зборів була реальна можливість перевірити сумніви щодо права власності ОСОБА_2 на оцінюваний автомобіль та уточнити задекларовану вартість імпортованого транспортного засобу, оскільки договір купівлі-продажу від 06.02.2019 містить відомості про продавця та його номер телефону, однак відповідачем заходи щодо уточнення дійсної вартості імпортованого товару вжиті не були.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідачем як суб'єктом владних повноважень, належними та допустимими доказами не довів правомірність коригування митної вартості товару згідно із оскаржуваним рішенням №UA101000/2019/200073/2 від 13.02.2019 та винесення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101070/2019/00183 від 13.02.2019.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Житомирської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Курко О. П. Біла Л.М.