Справа № 824/552/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.І.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
06 листопада 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Мацького Є.М. Смілянця Е. С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
в травні 2019 ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 14.02.2019 року № Ф-211-50-У про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 2457,18 грн.
Рішенням до Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що зупинення здійснення адвокатської діяльності не звільняє позивачку від обов'язку сплачувати ЄСВ.
Позивачка у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти її доводів і зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивачка в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідач повноважних представників в судове засідання не направив, хоча повідомлявся про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.02.2014 року позивач, на підставі рішення Ради адвокатів Чернівецької області від 07.02.2014 року № 33/11, отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 19).
14.02.2014 року позивачка, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, взята на облік за основним місцем Чортківською ДПІ Чортківського управління ГУ ДФС у Тернопільській області (а.с. 42).
Згідно з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України від 21.01.2019 року серія СЕ №000892 право ОСОБА_1 на зайняття адвокатською діяльністю зупинено відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 25.12.2014 року (а. с. 18).
14.02.2019 року посадовими особами ГУ ДФС у Тернопільській області винесено вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) по єдиного внеску в сумі 2457,18 грн. № Ф-211-50-У (а.с. 17).
Не погодившись з вказаною вимогою, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із зупиненням права на зайняття адвокатською діяльністю позивачка не здійснювала адвокатську діяльність та не отримувала дохід від такої діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ).
Згідно з ч.ч. 2, 3 статті 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Таким чином, необхідними умовами для сплати адвокатом єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не свідчить про фактичне здійснення адвокатської діяльності.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно зі ст. 13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону №5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.
Положеннями статті 32 Закону №5076-VI встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Виходячи зі змісту ч. ч. 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Ч.1 ст.17 Закону № 5076-VI встановлено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Так, поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру адвокатів України право ОСОБА_1 на заняття адвокатською діяльністю зупинено з 25.12.2014 року на підставі її власної заяви.
Таким чином, з 25.12.2014 року позивачка не здійснювала адвокатської діяльності, не отримувала доходу від такої діяльності та не мала визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, тому на період зупинення адвокатської діяльності позивачка не підпадає під визначення платника єдиного соціального внеску, вказаного в п.5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VІ.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача обов'язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що чинним законодавством не передбачено підстав для звільнення від сплати ЄСВ, колегія суддів виходить з наступного.
Верховний Суд в постанові від 05.11.2018 року у справі №820/1538/17 з урахуванням практики Європейського суду з прав людини дійшов висновку про те, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 15 листопада 2019 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Мацький Є.М. Смілянець Е. С.