Справа № 580/1472/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.А. Гайдаш
18 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Лічевецького І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області вякому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-864-55У.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його підприємницьку діяльність було припинено за рішенням суду від 17.09.2015 у справі № 823/2184/15. Крім того, позивач вказує, що з грудня 2011 року він працює в ДП "НЕК "Укренерго" та підприємницькою діяльністю не займається, а тому саме вказане підприємство як роботодавець сплачує за нього ЄСВ. За наведених обставин позивач стверджує, що підстави для прийняття оскаржуваної вимоги у відповідача були відсутні.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на обставини аналогічні викладеним у позовній заяві та при цьому зауважує, що невиконання судового рішення, яким було припинено його підприємницьку діяльність не може бути належною підставою для нарахування йому ЄСВ та стягнення відповідної суми коштів у примусовому порядку на підставі оскаржуваного рішення відповідача.
Проте, суд першої інстанції вказаних обставин не встановив та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що податкова вимога відповідає нормам законодавства, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Зокрема, відповідач зауважує, що станом на 21.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено запису про припинення підприємницької діяльності позивача, в тому числі на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 у справі №823/2184/15. Крім того, у відповідності до положень ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2012 №2664-VI платниками ЄСВ є фізичні особи-підприємці, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками, у зв'язку з чим, відповідач вважає, що позов є безпідставним і необґрунтованим.
За наведених обставин, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду без змін.
Позивач, у свою чергу направив до суду відповідь на відзив відповідача, у якому вказує, що із доводами контролюючого органу категорично не погоджується, вважає що оскаржувана ним вимога є протиправною, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Також, 28 жовтня 2019 року від Головного управління ДФС у Черкаській області до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання про заміну відповідача Головне управління ДФС у Черкаській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Черкаській області.
Подане клопотання обґрунтоване тим, що постановою КМ У «Про утворення територіальних органів ДПС» від 19.06.2019 року № 537 постановлено реорганізувати деякі територіальні органи ДФС шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДПС за переліком згідно з додатком 2, зокрема: ГУ ДФС у Черкаській області приєднати до ГУ ДПС у Черкаській області.
Таким чином, організацією яка уповноважена на виконання функцій ДПС України є Головне управління ДПС у Черкаській області.
Перевіривши матеріали справи та подане відповідачем клопотання, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
З огляду на зазначене та враховуючи, що ГУ ДПС у Черкаській області є правонаступником ГУ ДФС у Черкаській області, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість вказаного клопотання відповідача та наявність підстав для його задоволення, а саме заміти відповідача у даній справі - ГУ ДФС у Черкаській області його правонаступником ГУ ДПС у Черкаській області.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у 2015 році державна податкова інспекція у Черкаському районі Головного управління ДФС у Черкаській області звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просило суд припинити підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з огляду на те, що останній більше одного року не подає органам доходів і зборів податкових декларацій, документів фінансової звітності, що відповідно до статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" є підставою для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та, як наслідок, проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року адміністративний позов було задоволено повністю та припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Постановляючи відповідне рішення, Черкаський окружний адміністративний суд виходив з того, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності 15.08.2011, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та перебуває на податковому обліку як платник податків і зборів, проте в порушення вимог податкового законодавства останній раз звітність до ДПІ у Черкаському районі ним було подано 06.02.2014, що підтверджується довідкою податкового органу від 06.08.2015 №4402/23-25-17023. Також, з наданої позивачем довідки від 06.08.2015 №4217/23-25-23-014, судом було встановлено, що ОСОБА_1 не має заборгованості перед бюджетом зі сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) (а.с. 8-9).
Вказана постанова суду набрала законної сили 10 листопада 2015 року та 25 лютого 2016 року була направлена державному реєстратору Реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції Черкаської області для виконання (а.с. 10).
Також на підставі даних наявної у матеріалах справи довідки ДП НЕК «Укренерго» від 16 квітня 2019 року № 134, колегією суддів встановлено, що з 01 грудня 2011 року по теперішній час позивач працює на вказаному підприємстві (а.с. 11).
У 2019 році отримавши постанову головного державного виконавця Черкаського РВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області про відкриття виконавчого провадження № 58453307, позивач дізнався, що 07 листопада 2018 року ГУ ДФС у Черкаській області було винесено вимогу № Ф-864-55 У про сплату недоїмки в сумі 15819,54 грн., оскільки контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів було встановлено, що станом на 31 жовтня 2018 року позивач має відповідну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Не погодившись з прийнятою контролюючим органом вимогою про сплату недоїмки єдиного внеску та вважаючи, що відповідач не мав жодних правових підстав для її винесення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а останнім періодом, за який підлягає сплаті єдиний внесок є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Проте, оскільки станом на 21.05.2019 відсутні відомості щодо дати та номеру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що з 01.01.2017 позивач був зобов'язаний сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій, ніж 704,00 грн на місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн на місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період від здійснення підприємницької діяльності, а тому оскаржувана вимога є такою, що відповідає нормам законодавства і не підлягає скасуванню.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Дія Закону № 2464 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску.
Платниками єдиного внеску відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 закону № 2464).
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх дальності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. З 2017 року у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 в редакції Закону № 1774).
Отже, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464), визначено платниками єдиного внеску.
Водночас, як стверджує позивач він не є платником єдиного внеску та відповідно не має обов'язку щодо його сплати, оскільки його підприємницька діяльність була припинена ще у 2015 році на підставі рішення суду, яке набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню.
Вирішуючи вказаний спір з урахуванням наведених доводів апелянта, колегія суддів зазначає про таке.
Як було встановлено судом, 17 вересня 2015 року Черкаським окружним адміністративним судом було постановлено рішення у справі № 823/2184/15 про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 . Вказане рішення 10 листопада 2015 набрало законної сили та відповідно до приписів ст.. 129 Конституції України та ст. 255, 257 КАС України (у редакції чинній на момент прийняття зазначеного рішення суду) підлягало обов'язковому виконанню.
При цьому, судова колегія зазначає, що згідно з приписами ч. 1 ст. 256 та п. 3 ч. 1 ст. 183-2 КАС України (у редакції чинній на момент прийняття рішення суду у справі № 823/2184/15) постанова суду про припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, передбачених законом підлягає негайному виконанню.
Статтею 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755-IV від 15.05.2003 у редакції чинній на момент прийняття рішення суду у справі № 823/2184/15), що є спеціальним в частині регулювання відносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців, визначено, що державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі: постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Згідно з положеннями ст. 49 вказаного Закону суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця.
При цьому, ч. 3 цієї норми встановлено, що державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з постановленням судового рішення, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв'язку з постановленням судового рішення та в той же день видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) їй повідомлення про внесення такого запису.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до приписів наведеного Закону (у редакції чинній як на момент прийняття рішення у справі № 823/2184/15, так і на момент вирішення даної справи) фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Водночас, на переконання колегії суддів, невиконання судового рішення, яке набрало законної сили у справі № 823/2184/15 та невнесення що державним реєстратором відповідного запису до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою не може бути підставою для притягнення вказаної особи до відповідальності.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що підприємницька діяльність позивача була припинена судом саме внаслідок звернення із відповідними вимогами органу доходів та зборів (тобто відповідача).
Також, колегія суддів зазначає, що судове рішення про припинення підприємницької діяльності позивача було прийнято судом та мало бути виконаним до набрання чинності Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464.
Тобто, за наведених обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що у позивача, як фізичної особи-підприємця, з 01.01.2017 року виник обов'язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій, ніж 704,00 грн на місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн на місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період від здійснення підприємницької діяльності, з огляду на те, що підприємницька діяльність позивача була припинена на підставі судового рішення, яке є обов'язковим для виконання. При цьому, згідно з приписами ст.. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, а не відповідач по справі (в даному випадку ОСОБА_1 ).
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Слід зазначити, що «трискладовий тест» для визначення виправданості втручання за статтею 8 Конвенції є засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією і передбачає наявність всіх елементів, що вказує на те, що будь-яке обмеження права має пройти перевірку на відповідність сукупності трьох умов: 1) втручання здійснене «згідно із законом»; 2) воно відповідає законній (легітимній) меті; 3) воно «необхідне в демократичному суспільстві».
Отже, обмеження, що не відповідає таким умовам, порушує право особи.
У рішенні у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) від 02 грудня 2010 року, заява № 30856/03, ЄСПЛ зазначив, що втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи кілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
Рішенням Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Європейський суд у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (" Онер'їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).
Отже, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" №28342/95).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполученого Королівства ("Stretch - United Kingdom" №44277/98).
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi «проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» Консультативна рада Європейських суддів вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ex-officio.
Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію існування самого права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним.
Зважаючи на вищевикладені приписи Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», практику Європейського суду з прав людини, та беручи до уваги те, що постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 у справі №823/2184/15, якою припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 набрала законної сили та 25.02.2016 була направлена державному реєстратору реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Черкаської області для виконання обов'язків, передбачених ст. 49 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, колегія суддів приходить висновку, що ОСОБА_1 мав законне сподівання на те, що відповідне рішення буде у законодавчо встановлений порядок та термін направлене державному реєстратору для внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак, таке зволікання судом та реєстратором з вчиненням передбачених законодавством дій призвело до негативних наслідків для позивача в частині прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-864-55, який утворився, зокрема, у зв'язку з відсутністю запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції наголошує, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили та зволікання відповідальних осіб з внесенням запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що відбулись за відсутності будь-якої вини (чи не вчинення передбачених законом обов'язкових дій) з боку позивача не може мати наслідком позбавлення позивача права на мирне володіння його майном. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що з моменту набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 823/2184/15 позивач мав законне право вважати що не має статусу фізичної особи-підприємця, а тому відповідно не повинен сплачувати єдиний внесок протягом 2017-2018 років.
За наведених обставин у їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-864-55, винесена відповідачем, підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.
При цьому, колегія суддів зазначає, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, а також повністю спростовуються наявними у справі доказами та доводами апелянта.
Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи відповідне питання, колегія суддів виходить з того, що під час звернення до суду з адміністративним позовом позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. та відповідно за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 1152,60 грн.
З огляду на зазначене та враховуючи, що вимоги позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що позивачу підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1920,40 грн.
Керуючись ст.ст. 139, 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-864-55 від 07 листопада 2018 року, прийняту Головним управлінням ДФС у Черкаській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) з Головного управління ДПС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 43142920, місцезнаходження: 18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1920 (одна тисяча дев'ятсот двадцять) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді В.Ю. Ключкович
І.О. Лічевецький