Справа № 640/2281/19 Головуючий у 1 інстанції: Аверкова В.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
12 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Карпушової О.В. Ключковича В.Ю. Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2018 року №Ф-127932-53, видану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року адміністративний задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-127932-53, видану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДФС у Київській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що адвокати, які мають статус осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, так і фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, мають сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
31 жовтня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 11 травня 2006 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями наявними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №2 334 000 0000 001658.
Згідно з даними, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: Код КВЕД 77.29 Прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку; Код КВЕД 93.11 Функціювання спортивних споруд; Код КВЕД 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Код КВЕД 68.31 Агентства нерухомості; Код КВЕД 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту; Код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права (основна); Код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.
Відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в графі «Дані органів державної статистики про основний вид економічної діяльності фізичної особи-підприємця, визначений на підставі даних державних статистичних спостережень, відповідно до статистичної методології за підсумками діяльності за рік» підтверджується, що основним видом діяльності позивача є діяльність у сфері права - код КВЕД 69.10.
Як свідчать дані з Єдиного реєстру адвокатів України, ОСОБА_1 є адвокатом та обліковується у Раді адвокатів Київської області.
13 вересня 2012 року позивач отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №5031/10, тому, позивач є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та одночасно самозайнятою особою - адвокатом.
Станом на 31 жовтня 2018 року за позивачем обліковувалась заборгованість щодо сплати єдиного внеску у розмірі 6286,48 грн.
Вказаний борг виник в результаті несплати єдиного внеску нарахованого позивачу, в тому числі: за II квартал 2018 (граничний термін сплати 19.07.2018) - 819,06 грн. х 3 = 1636,80 грн.; за III квартал 2018 (граничний термін сплати 19.10.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.; за незалежною професійною діяльністю нарахованого єдиного внеску у розмірі 2457,18 грн.
У зв'язку з наявністю у позивача боргу зі сплати єдиного внеску, Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано та направлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 листопада 2018 року №Ф-127932-53 на суму 6552,48 грн.
Не погодившись із вказаною вимогою, позивач оскаржив її в адміністративному порядку.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 28 грудня 2018 року №К20981/0/99-99-11-05-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2018 року №Ф-127932-53 ГУ ДФС у Київській області залишено без змін, а скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 від 23.11.2018 року №б/н- без задоволення.
Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
В силу пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Статтею 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Відповідно до п.п. 63.1- 63.2 ст. 63 ПК України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяття на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Приписами п. 63.5 ст. 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Згідно з п. 65.2 ст. 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа (п.п. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 ПК України).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 1 вказаного Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI, осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону (роботодавців, фізичних осіб-підприємців, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, а також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність), ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014 року.
В силу пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5.1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 11травня 2006 року зареєстрований, як фізична особа-підприємець. Основним видом економічної діяльності позивача, як фізичної особи-підприємця, що визначений на підставі даних статистичних спостережень, відповідно до статистичної методології, за підсумками діяльності за рік є: Код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права (а.с. 11-13).
Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано та направлено Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2018 року №Ф-127932-53, оскільки, за даними контролюючого органу, станом на 31 жовтня 2018 року у позивача наявна заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 6552,48 грн. (а.с. 14).
Відповідно до пунктів 4-5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Отже, колегія суддів зазначає, що законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно ч. 5 ст. 8 вищевказаного Закону, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
В силу частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який є спеціальним у сфері забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не визначеного такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, а тому, порядок обліку та сплати єдиного внеску таким платником положеннями Закону №2464-VІ не передбачений.
Таким чином, твердження податкового органу про наявність у позивача обов'язку окремо сплачувати єдиний на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як самозайнята особа та як фізична особа-підприємець є безпідставними, при цьому, таке нарахування призводить до повторної сплати позивачем єдиного внеску.
Матеріали справи свідчать, що, відповідно до платіжних доручень №9 від 18 квітня 2018 року, №10 від 19 квітня 2018 року та №16 від 12 жовтня 2018 року, позивачем було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с. 19-21).
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем безпідставно здійснено повторне нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а тому, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14 листопада 2018 року №Ф-127932-53 є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Карпушова О.В. Ключкович В.Ю.
Повний текст постанови виготовлено 18.11.2019 року