Справа № 703/3714/17 Суддя (судді) першої інстанції: Опалинська О.П.
18 листопада 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Смілянського міськрайонного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у виплаті йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з урахуванням раніше виплаченої йому суми як інваліду ІІІ групи, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.91 № 2011-ХІІ;
- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як інваліду ІІ групи внаслідок інвалідності з урахуванням раніше здійсненої виплати, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2013 № 975.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку зі зміною групи інвалідності він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з урахуванням раніше виплаченої суми як інваліду ІІІ групи, проте листом від 20 листопада 2017 року останній повідомив йому про направлення його документів з висновком щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги до Департаменту фінансів Міністерства оборони України та роз'яснив, що після прийняття Комісією Міністерства оборони України про призначення йому грошової допомоги, її виплату буде проведення шляхом перерахування на його картковий рахунок. Одночасно йому було повідомлено про відсутність підстав для оформлення його документів та направлення їх за належністю у Департамент фінансів Міністерства оборони України, з огляду на те що йому було змінено групу інвалідності у понад дворічний термін.
Разом з цим, вважаючи вказані відповіді протиправними, позивач стверджує про те, що документи на оформлення ІІ групи інвалідності були подані ним до спливу двохрічного терміну.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою та посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2019 та направити справу на розгляд в Черкаський окружний адміністративний суд.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на обставини аналогічні викладеним у позовній заяві та зазначає, що суд першої інстанції не надав їм належної правової оцінки та не застосував норми Положення про медико-соціальну експертизу. Також, на переконання позивача, суд першої інстанції зобов'язаний був здійснити заміну вказаного ним у позові відповідача на належних відповідачів, а саме: Смілянсько-Кам'янській об'єднаний міський військовий комісаріат та КЗ «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради».
Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції вирішив дану справу з порушенням правил підсудності, оскільки даний спір повинен розглядатись окружним адміністративним судом, а не місцевим загальним судом.
З огляду на зазначене, позивач вважає прийняте рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2019 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідачем та третьою особою було подано відзиви на апеляційну скаргу відповідно до змісту яких останні просять суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Так, Черкаський обласний військовий комісаріат у відзиві вказує про те, що правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу відсутні, оскільки підстав для оформлення та направлення документів позивача за належністю у Департамент фінансів Міністерства оборони України на комісію з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової допомоги немає.
Міністерство оборони у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що вважає рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що Комісією з розгляду питань пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум Міністерства оборони України 07 грудня 2018 року позивачу було правомірно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, оскільки зміна причини та групи інвалідності відбулась понад дворічний термін, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції 12 травня 2014 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу згідно Указу Президента України від 6 травня 2014 року № 454 (а.с. 6-7).
Згідно довідки КЗ «Смілянська міська лікарня ім. Тараса Шевченка» від 21 вересня 2017 року позивача, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, було направлено до Ф088/о до КЗ «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» для встановлення ІІ групи інвалідності (а.с. 9).
Як вбачається з свідоцтва про хворобу №338 від 12 серпня 2016 року ОСОБА_1 у зв'язку з наявними у нього хворобами непридатний до військової служби з виключенням із військового обліку (а.с. 10).
Відповідно до довідки МСЕК №2 серії 12ААА ОСОБА_1 була встановлена ІІ група інвалідності безтерміново з 8 серпня 2017 року по причині - «поранення, контузія, пов'язані із захистом Батьківщини». Дата видачі довідки - 10 серпня 2017 року (а.с. 8).
15 листопада 2017 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності (а.с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 20 листопада 2017 року за № 6/8/5/2169 повідомив ОСОБА_1 про направлення його документів з висновком щодо можливості виплати йому одноразової грошової допомоги згідно Постанови КМУ від 25.12.2013 № 975 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України за вих. № 6/8/5/2169 від 20.11.2017 на комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги. Також, у вказаному листі позивачу було роз'яснено про те, що після прийняття Комісією рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги, виплату коштів буде проведено шляхом їх перерахування на рахунок в установі банку згідно наданих ним платіжних реквізитів. У разі відмови у виплаті одноразової грошової допомоги його буде проінформовано додатково. (а.с. 12).
Цього ж дня, Черкаським обласним військовим комісаріатом позивачу було направлено лист № 6/8/5/2170 у якому повідомлено, що оскільки відповідно до довідки МСЕК серії ААБ № 949066 від 04.03.2015 після первинного огляду його було визнано інвалідом ІІІ групи з 02.03.2015 внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, а з 08.08.2017 після повторного огляду органами МСЕК - інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, конфузії пов'язаних із захистом Батьківщини, тобто понад дворічний термін, то підстав, для оформлення його документів та направлення їх за належністю у Департамент фінансів Міністерства оборони України на комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги немає (а.с. 13).
Вважаючи рішення Міністерства оборони України про відмову у виплаті йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з урахуванням раніше виплаченої йому суми як інваліду ІІІ групи, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.91 № 2011-ХІІ протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Натомість, судом було встановлено, що між встановленням ІІІ та ІІ групи інвалідності позивачу минуло більше 2-х років.
Разом з цим, суд зазначив, що рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з урахуванням раніше виплаченої суми як інваліду ІІІ групи, яке позивач просить визнати протиправним та скасувати, матеріали справи не містять, так само, як і не містять звернення позивача до останнього з заявою про виплату допомоги.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України є необґрунтованими та непідтвердженими матеріалами справи, а відтак задоволенню не підлягають.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ст. 41 цього Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
Положеннями п. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі одноразова грошова допомога), гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Підпунктом 4 п. 2 ст. 16 вказаного Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону № 2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Разом з цим, відповідно до п.2 ст.16-2, п.9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві було затверджено (далі - Порядок №975).
Відповідно до п. 12 цього Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами (далі розпорядник бюджетних коштів).
Пунктом 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в п. 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Отже, аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що Черкаський обласний військовий комісаріат, як уповноважений орган, у межах спірних правовідносин зобов'язаний направити подані позивачем для призначення одноразової грошової допомоги документи до Міністерства оборони України разом із своїм висновком щодо виплати одноразової грошової допомоги (наявності чи відсутності підстав). Норми Закону № 2011-XII та Порядку не містять винятків щодо виконання цього обов'язку та не наділяють військовий комісаріат відмовляти у направленні документів.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Черкаський обласний військовий комісаріат, як уповноважений орган, вказаних вимог законодавства не виконав та висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги разом із документами позивача до розпорядника бюджетних коштів не направляв.
Отже, з наведеного вбачається, що Міністерством оборони України жодного рішення, у тому числі і про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з урахуванням раніше виплаченої йому суми як інваліду ІІІ групи, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.91 № 2011-ХІІ не приймалось. Також, як правильно було зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, відповідного рішення позивачем та іншими учасниками справи суду також не надано, так само як і доказів звернення позивача до Міністерства оборони України з заявою про виплату відповідної допомоги. Крім того, як вбачається зі змісту апеляційної скарги позивач фактично визнає, що жодного рішення, зокрема про відмову у виплаті йому одноразової грошової допомоги, Міністерством оборони не приймалось та разом з цим вважає, що суд першої інстанції зобов'язаний був замінити відповідача у справі: Міністерство оборони України на належного Смілянсько-Кам'янській об'єднаний міський військовий комісаріат та КЗ «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки Міністерством оборони оскаржуваного рішення не приймалось, то позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо доводів апелянта про те, що суд зобов'язаний був з метою належного захисту його порушених прав здійснити заміну первинного відповідача на належного, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України (у редакції чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом) суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Аналогічна правова норма визначена законодавцем у ч. 3 ст. 49 КАС України (у редакції чинній на момент прийняття судом першої інстанції рішення), якою передбачено, що у разі якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
При цьому, судова колегія зауважує, що відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Як вбачається зі змісту прохальної частини позову ОСОБА_1 його позовні вимоги звернені саме до Міністерства оборони України, який відповідно і є належним відповідачем у справі.
Разом з цим, положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, вказаною нормою передбачено, що суд лише має можливість (а не обов'язок) у виключних випадках вийти за межі позовних вимог ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, проте не змінювати повністю заявлені позовні вимоги та скеровувати їх самостійно до іншого (інших) суб'єктів владних повноважень.
При цьому, колегія суддів наголошує, що відповідно до приписів КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта, що суд першої інстанції зобов'язаний був з метою захисту його порушених прав здійснити заміну первинного відповідача - Міністерство оборони України на належних - Смілянсько-Кам'янській об'єднаний міський військовий комісаріат та КЗ «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради», оскільки позовних вимог до вказаних суб'єктів владних повноважень позивачем не заявлялось, а повноваженнями змінювати позовні вимоги за власною ініціативою суд відповідно до вимог КАС не наділений.
Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що у межах спірних правовідносин позивачем пропущено дворічний строк з моменту первинного встановлення інвалідності, а тому підстави для виплати грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому вищої групи інвалідності - відсутні.
Так, відповідно до ч. 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (у редакції чинній на час первинного огляду позивача МСЕК та встановлення ІІІ групи інвалідності) було встановлено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Разом з цим, частиною 2 пункту 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів звертає увагу, що на момент первинного встановлення позивачу групи інвалідності зазначені вище Закон № 2011-ХІІ та Порядок № 975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі № 2011-XIІ пункт 4 статті 16-3 було доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Проте, колегія суддів зазначає, що вказана норма не може бути застосована до позивача в силу положень статті 58 Конституції України за часовий проміжок з 2015 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги, у разі якщо, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було.
Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 20 березня 2018 року по справі № 295/3091/17, від 21 червня 2018 року по справі № 760/11440/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 825/1380/18 та інших.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції було вирішено справу з порушенням правил підсудності, то судова колегія не приймає ці доводи до уваги та вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 05 березня 2018 доку Черкаським обласним військовим комісаріатом було подано до суду клопотання про передачу даної адміністративної справи до Черкаського окружного адміністративного суду.
Водночас, колегією суддів встановлено, що під час вирішення відповідного клопотання третьої особи, позивач та його представник заперечували проти його задоволення та передачі даної справи на розгляд до окружного адміністративного суду.
Крім того, судова колегія враховує, що позивач самостійно визначив суд для розгляду його позову та ухвала про відкриття провадження з підстав порушення правил підсудності учасниками справи не оскаржувалась.
Натомість, суд першої інстанції правильно вказав, що на час відкриття провадження у справі Смілянським міськрайонним судом Черкаської області, адміністративний позов ОСОБА_1 був підсудний відповідно до ст.18 КАС України у редакції від 6 липня 2005 року місцевому загальному суду як адміністративному.
За наведених обставин, та враховуючи, що відповідно до приписів ч.3 ст.30 КАС України справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання третьої особи щодо передачі даної адміністративної справи до Черкаського окружного адміністративного суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно прийняте рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про протиправність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності відповідного висновку суду першої інстанції.
Приписами ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
У свою чергу, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої ухвалив законне рішення.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 31 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович