05 листопада 2019 р. Справа № 480/2908/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевченко І.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,
представника позивача - Микитенко О.О.,
представника відповідача - Брайко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "ОМІКО" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, Сумське обласне відділення ФСЗІ) звернулося до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ОМІКО» (далі - відповідач, ТОВ «ОМІКО»), в якій просив стягнути з ТОВ «ОМІКО» на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 42496,48грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25,50грн.
Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач повинен у разі невиконання встановленого статтею 19 цього Закону нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачувати відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, розраховані виходячи з розміру середньої річної заробітної плати на підприємстві. Оскільки у відповідача не було створено одне робоче місце для працевлаштування інвалідів, як вбачається зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, у відповідача утворилася заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій з невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 42496,48грн. та пені за порушення строків сплати зазначеної суми санкцій розмірі 25,50грн.
Ухвалою суду від 02.08.2019 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник ТОВ «ОМІКО», не погодившись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.18-21), в якому, з урахуванням поданих доказів, просив відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем до центру зайнятості надавались звіти про наявність вакансій та інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН. Вказане свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування. Вважає, що обов'язок створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не супроводжується обов'язком підприємства займатись пошуком осіб з інвалідністю для їх працевлаштування. При цьому, позивачем не було надано доказів, які б свідчили про те, що відповідачем неправомірно або безпідставно відмовлено у прийнятті на роботу, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача. Крім того, зазначив, що в період за 2018 рік на підприємстві були працевлаштовані особи і інвалідністю згідно довідки та посвідчення осіб з інвалідністю.
Ухвалою суду від 09.10.2019 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 05.11.2019 (а.с.54).
Представником позивача до суду було подано заперечення на відповідь на відзив (а.с.57-60), в якому позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що штатний розпис ТОВ «ОМІКО» станом на 01.01.2018 не містить інформації щодо наявних робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. Щодо довідки про працевлаштування інвалідів від 08.10.2019 зазначив, що на підприємстві у 2018 році дійсно середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю складала 5 осіб, що відповідає звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, поданий підприємством 28.02.2019, і відповідно до якого здійснено розрахунок суми позову. Щодо звітів, доданих до відзиву вказав, що вони не завірені відповідачем належним чином, тому братися до уваги не можуть судом.
Від відповідача до суду надійшло пояснення на заперечення (а.с.63-85), в якому представник ТОВ «ОМІКО» підтримав доводи, викладені у відзиві, та надав відповідачу та повторно суду належним чином завірені копії доказів, на які посилається в обґрунтування своїх заперечень проти позову.
Представник позивача 04.11.2019 подав до суду пояснення (а.с.89), в якому підтримав доводи, викладені, у позові та в судовому засіданні позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові, відповіді на відзив та поясненні. При цьому, в судовому засіданні представник позивача зазначив, що разом з поясненнями на заперечення, відповідачем надано Сумському обласному відділенні ФСЗІ належним чином завірені копії звітів, та питань щодо їх достовірності до відповідача позивач не має.
Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у відзиві на позов, поясненнях на заперечення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи та додаткові пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач зареєстрований як юридична особа, що підтверджується детальною інформацією про юридичну особу (а.с.9-10).
28.02.2019 відповідачем до Сумського обласного відділення ФСЗІ був поданий звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма №10-ПІ), згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично за рік становить 142 особи, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до вимог чинного законодавства встановлена інвалідність - 5; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, встановлених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 6 (а.с.7).
Таким чином, у відповідача в 2018 році було в наявності одне вакантне робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Так, ч.1 ст.18 Закону визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з ч.3 ст.18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця осіб з інвалідністю та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.
Згідно ч.ч.1,2 ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок, по-перше, виділити та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону.
В судовому засіданні встановлено, що підприємство відповідача, з метою сприяння реалізації прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та дотримання вимог Закону, подавало до Сумського районного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН (Інформація про попит на робочу силу (вакансії), які містили інформацію про вільні робочі місця, зокрема для осіб з інвалідністю ( у коментарях до даних про вакансії вказано бажану категорію громадян - «інваліди, які не досягли пенсійного віку»), а саме:
- звіт від 30.10.2017 - посада «продавець продовольчих товарів» кількість вакансій 2, посада «прибиральник виробничих приміщень» кількість вакансій 2, посада «комплектувальник товарів» - кількість вакансій 1 (а.с.22-25);
- звіт від 14.05.2018 - посада «оператор комп'ютерного набору», кількість вакансій - 3; та посада «прибиральник службових приміщень» кількість вакансій - 3 (а.с.26-31);
- звіт від 10.10.2018 - посада «прибиральник службових приміщень», кількість вакансій - 2 (а.с.32-35);
- звіт від 23.01.2019 - посада «прибиральник службових приміщень», кількість вакансій - 2 (а.с.36-37).
Вказані копії звітів були засвідчені належним чином, та представником позивача в судовому засіданні було визнано ту обставину, що підприємством позивача подавались вказані звіти до Сумського районного центру зайнятості. Підстав не довіряти вказаним доказам у суду нема. Подання звітів також підтверджується копіями, наданим представником позивача до суду (а.с.59,60). Дійсно два звіти (від 14.05.2018 та від 10.10.2018), копії яких засвідчені належним чином подані представниками сторін до справи (а.с.26,32,59,60), мають розбіжності у датах прийняття їх центром зайнятості, в той же час, вказане, на переконання суду, не спростовує самого факту їх подання, більш того, зміст вказаних звітів є тотожним.
В той же час, обґрунтовуючи свою позицію, представник позивача відмічає, що подання лише вказаних звітів не може бути достатніми та належними доказами, які б підтверджували про виконання обов'язку підприємством відповідача щодо виділення та створення робочого місця для осіб з інвалідністю.
Однак, зазначені вище доводи представника позивача судом не приймаються до уваги, оскільки, згідно із п.5 Порядку подання форми звітності N 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 17.06.2013 №988/2350 форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З огляду на вищезазначене, звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.
Крім того, на підтвердження наявності створених вільних робочих місць для осіб з інвалідністю у 2018 році представником відповідача було надано довідку про працевлаштованих інвалідів на підприємстві у 2018 році (а.с.38), а також копію штатного розкладу (а.с.49-53, 81-85), в якому на 2018 рік, відображено в колонці «Посада (спеціальність, професія), розряд, клас (категорія) кваліфікації» наявність такої штатної одиниці як «прибиральник службових приміщень», про вакансію яких, зокрема, у 2018 році, повідомляв відповідач Сумський районний центр зайнятості.
Таким чином, суд визнає, що протягом 2018 року Сумський районний центр зайнятості був проінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю на ТОВ «ОМІКО» та мав можливість у 2018 році направляти відповідних осіб до відповідача для подальшого працевлаштування.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону, та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Доказів, які б свідчили про те, що підприємством неправомірно або безпідставно відмовило у прийнятті на роботу, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача позивачем суду не надано.
Окрім того, згідно з частиною першою статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Як встановлено приписами статті 19 Конституції України позивач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене частиною першою статті 17 Закону забезпечення права осіб з інвалідністю працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування осіб з інвалідністю як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.
При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів частини третьої статті 18 Закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, оскільки саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої статті 19 Закону, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, доводи представника позивача про не виконання відповідачем вимог закону щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю, спростовані дослідженими у судовому засіданні доказами, що знаходяться у справі, суд дійшов висновку, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.03.2018 у справі №825/695/17, від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
Таким чином, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд не вбачає підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 42496,48грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25,50 грн., у зв'язку з чим вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (40011, м. Суми, вул.Горького, буд.2, код ЄДРПОУ 14004771) до товариства з обмеженою відповідальністю "ОМІКО" (40007, м.Суми, вул.Богуна, буд.11, кв.1, код ЄДРПОУ 40963240) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 11.11.2019.
Суддя І.Г. Шевченко