18 листопада 2019 р. справа № 400/2238/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників справи, у письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування рішення від 08.01.2019 р.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивача, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії, викладене в рішенні від 08.01.2019 року та зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії за вислугу років з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він є громадянином України, отримував пенсію за віком та з 2000 року виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. Виплату пенсії йому було припинено у зв'язку з виїздом за кордон. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України № 1058) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території. Позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, однак відповідачем у поновленні пенсії відмовлено.
Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову, вважаючи свої дії правомірними, оскільки позивачем не було дотримано Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2015 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), щодо особистого звернення із заявою про поновлення виплати пенсії та не надано документ, який підтверджує місце проживання (реєстрації) в Україні. На думку відповідача, позивачем оскаржується не рішення про відмову у поновленні пенсії, а відповідь на звернення в порядку Закону України "Про звернення громадян". Крім того, у відзиві відповідач висловив думку щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із позовною заявою, однак клопотання щодо залишення позовної заяви без розгляду не надав (а. с. 182-190).
Позивач подав відповідь на відзив, в якому вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства (а. с. 191-240).
Позивач разом з позовною заявою подав клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у зв'язку із складністю справи та необхідністю особисто надавати пояснення.
Ухвалою суду від 26.07.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників справи, в якій суд відмовив позивачу в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Також, в зазначеній ухвалі, суд вирішив питання щодо строку звернення позивача до адміністративного суду з даним позовом.
В судове засідання 02.10.2019 року сторони не з'явились, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Керуючись ч. 9 ст. 205 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Позивачу з 06.06.1982 року була призначена пенсія за вислугу років (а. с. 74).
02.05.2000 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.
З позовної заяви вбачається, що на момент виїзду позивача з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, пенсія йому була виплачена за шість місяців наперед та її виплату припинено з 2000 року.
Відповідач в листі від 08.01.2019 року № 40/03 зазначає, що виплату пенсії позивачу припинено з 01.06.2009 року у зв'язку з надходженням від управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області інформації про отримання позивачем у 2000 році дозволу на виїзд на постійне місце проживання за кордон.
01.11.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про витребування пенсійної справи і поновлення виплати пенсії, в якій він просив витребувати його пенсійну справу з військового комісаріату м. Миколаїв та/або будь-якого іншого органу, довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії станом на день подання заяви, взяти його на пенсійний облік та поновити виплату пенсії (а. с. 46-48).
Листом відповідача від 08.01.2019 року № 40/03 представнику позивача надано відповідь на звернення, відповідно до якого права на поновлення виплати пенсії за вислугу років відповідно до Закону України № 1058 у нього немає, так як рішення Конституційного суду від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 розповсюджується виключно на громадян, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після прийняття вказаного рішення. Також, у листі відповідач вказав, що оскільки між державами України та Ізраїлю не укладено двосторонньої угоди в галузі пенсійного забезпечення, підстав для виплати пенсії громадянам України, які постійно проживають на території Ізраїлю, немає. Крім того, поновити виплату пенсії можливо тільки при наявності факту реєстрації місця постійного проживання на території України (а. с. 49-50).
Позивач з відмовою відповідача, викладеною у листі, не погоджується, внаслідок чого звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1058, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Конституційний Суд України в Рішенні №25-рп/2009 зазначив: " ... оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами."
Відповідно до положень Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" № 1382-15, зазначено що особа має право на вільний вибір свого місця проживання, із збереженням усіх конституційних прав, зокрема права на отримання призначеної пенсії незалежно від місця.
Частина 2 ст. 2 цього Закону передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Також, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 зазначеного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку: " ... різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права."
Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України № 1058, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Відтак, відповідач безпідставно припинив виплату позивачу пенсії.
Частиною 2 ст. 49 Закону України № 1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Суд відхиляє доводи відповідача, зазначені у відзиві, щодо відсутності підстав для поновлення виплати пенсії з огляду на те, що позивачем не долучено документу про зареєстроване місце проживання. Відповідно до пункту 2.08 Порядку, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Подання додаткових позивачем документів при поновленні виплати пенсії являється виключно його правом та не створює обов'язку щодо їх подачі.
Посилання відповідача на пункт 2.9 Порядку № 22-1, щодо обов'язку пенсіонера пред'являти паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце його проживання) при поданні заяви при поновленні пенсійних виплат, є безпідставним, оскільки вказаний пункт регулює звернення особи за пенсією, а не порядок подання ним заяви про її поновлення.
Згідно з пунктом 1.5 Порядку № 22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору порядку звернення до органу, що призначає пенсію, або особисто, або через свого представника.
Вимоги позивача про поновлення виплати пенсії з урахуванням індексації і компенсації втрачених доходів задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 42 Закону України № 1058, для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Вимога позивача про зобов'язання відповідача здійснити індексацію пенсії є передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив поновлення та перерахунок пенсії, а відтак відсутні підстави вважати, що при поновленні виплати пенсії відповідач не здійснить індексацію самостійно, як того вимагає Закон.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Виплата пенсії позивачу була припинена у зв'язку з його виїздом за кордон, а тому не здійснювалось нарахування пенсії, відповідно не могло бути і затримок виплати не нарахованих доходів, тому суд не вбачає підстав для компенсації втрати частини доходів за цих обставин.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено суду, що існують правові підстави не поновлювати позивачу виплату пенсії.
Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судовими витратами в даній справі є судовий збір, доказів понесення інших судових витрат, сторони суду не подавали. Позивач сплатив судовий збір в розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 55434 від 11.07.2019 року (а. с. 4) з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, судові витрати присуджуються позивачу в розмірі 512,27 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 243, 246, 250, 255, 263 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ЄДРПОУ 13844159) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ЄДРПОУ 13844159) щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ЄДРПОУ 13844159) про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), що викладене в листі № 40/03 від 08.01.2019 року.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ЄДРПОУ 13844159) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
5. У задоволенні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ЄДРПОУ 13844159) поновити виплату пенсії з урахуванням індексації і компенсацією втрати частини доходу, відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 512,27 грн. (п'ятсот дванадцять гривень двадцять сім копійок).
7. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз