справа №1.380.2019.003696
06 листопада 2019 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидор Н.Т.,
за участю секретаря судового засідання Колодій О.Р.,
представника позивача Ісканін М.С.,
представника відповідача Роздіна Н.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Личаківська виправна колонія (№ 30)” про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи “Личаківська виправна колонія (№ 30)”, в якій, згідно з заявою про уточнення позовних вимог, позивач просить:
- стягнути з Державної установи “Личаківська виправна колонія (№ 30)” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 09.10.2018 по 24.09.2019 у сумі 82156,25 грн;
- стягнути з Державної установи “Личаківська виправна колонія (№ 30)” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат 25% місячного грошового забезпечення при звільненні за період 09.10.2018 по 27.11.2018 у сумі 12031, 25 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08.10.2018 позивача звільнено зі служби у Державній установі «Личаківська виправна колонія (№30)» за власним бажанням на підставі наказу № 73 о/с від 02.10.2018. Однак, усупереч Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого Постановою Кабінетів Міністрів України від 14.08.2013 № 578, у день звільнення позивачу не виплачено грошову компенсацію за його речове майно особистого користування. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 у справі № 1.380.2019.001930 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за речове майно визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» щодо непроведення виплати ОСОБА_1 в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно; стягнуто з Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13620 грн 01 коп. Кошти в сумі 13620,01 грн грошової компенсації за неотримане речове майно зараховані на картковий рахунок позивача лише 24.09.2019. Покликаючись на те, що грошова компенсація за речове майно належить до сум, які повинні бути виплачені при звільненні, позивач стверджує, що йому належить виплата відповідачем середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно, як це передбачено ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідач позов не визнає, позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву (вх. № 31144 віл 09.09.2019), де представник відповідача покликається на те, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу,- не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та ст. ст. 116, 117 КЗпП України. Разом з цим представник відповідача вказує на безпідставність покликання позивача на норми КЗпП України, оскільки позивач проходив службу, порядок, умови проходження та звільнення з якої, у тому числі, і у частині оплати праці, врегульовані спеціальним законодавством України.
У свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив (вх. № 32531 від 11.09.2019), де в спростування заперечень відповідача покликається на те, що грошова компенсація за речове майно належить до сум, які повинні бути виплачені при звільненні, однак не виплачені усупереч Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого Постановою Кабінетів Міністрів України від 14.08.2013 № 578 та ст. 116 КЗпП України. При цьому зазначає, що позовні вимоги не ґрунтуються на Законі України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та позивач не зазначав у позовній заяві, що грошова компенсація за речове майно є складовою грошового забезпечення. Отже, передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок відповідача щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою судді від 24.07.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» про стягнення середнього заробітку у зв'язку із невиплатою належних сум при звільненні залишено без руху, встановлено строк і спосіб усунення вказаних у мотивувальній частині ухвали недоліків.
Ухвалою судді від 07.08.2019 відкрито провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою від 18.09.2019 суд постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Ухвалою суду від 07.10.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» про стягнення середнього заробітку у зв'язку із невиплатою належних сум при звільненні - залишено без руху в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат 25% місячного грошового забезпечення при звільненні за період 09.10.2018 по 27.11.2018 у пропущенням позивачем тримісячного строку звернення до суду з цією позовною вимогою.
Ухвалою суду від 16.10.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи “Личаківська виправна колонія (№ 30)” про стягнення середнього заробітку у зв'язку із невиплатою належних сум при звільненні в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат 25% місячного грошового забезпечення при звільненні за період 09.10.2018 по 27.11.2018 - залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 06.11.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи “Личаківська виправна колонія (№ 30)” про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно - залишено без руху у зв'язку з недоплатою позивачем судового збору за збільшення позовних вимог.
У зв'язку з усуненням позивачем вказаного недоліку, розгляд справи продовжено.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві, просила позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив у задоволенні позову відмови повністю.
Заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
08.10.2018 позивача, ОСОБА_1 , звільнено зі служби у Державній установі «Личаківська виправна колонія (№30)» за власним бажанням на підставі наказу № 73 о/с від 02.10.2018.
ОСОБА_1 , покликаючись на те, що йому протиправно не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в день звільнення, звернуся до Львівського окружного адміністративного суду за захистом порушених, на його думку, прав.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 у справі № 1.380.2019.001930 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за речове майно визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» щодо непроведення виплати ОСОБА_1 в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно; стягнуто з Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13620 грн. 01 коп. Рішення суду набрало законної сили.
На виконання зазначеного рішення суду 24.09.2019 відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем шляхом списання з рахунків Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» органами казначейства коштів - компенсації за неотримане речове майно в сумі 13620,01 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, виданого ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК».
Позивач вважає, що оскільки розрахунок компенсації за неотримане речове майно відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст. 117 КЗпП України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон України № 2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Положеннями п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 у справі № 1.380.2019.001930 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» про визнання протиправною бездіяльність, стягнення компенсації за речове майно визнано протиправною бездіяльності Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» щодо непроведення виплати ОСОБА_1 в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно; стягнуто з Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13620 грн. 01 коп. Рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт невиплати позивачу при звільненні належної йому грошової компенсації за неотримане речове майно встановлено у вказаному рішенні суду і в силу ч. 4 ст. 78 КАС України не потребує доказуванню.
Так, позивач виключений зі списків особового складу військової частини 08.10.2019, при цьому, як підтверджується матеріалами справи, кошти в сумі 13620,01 грн як грошова компенсація за неотримане речове майно зараховані на картковий рахунок позивача 24.09.2019.
Отже, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно
Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
Суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому суд такі відхиляє.
Оскільки, грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків частини 08.10.2018, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Щодо покликання відповідача на те, що компенсація за неотримане речове майно при звільненні не входить до складу грошового забезпечення суд зазначає наступне.
Передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.
Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення - не спростовує право позивача на виплату середнього заробітку за весь період затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у справі №806/889/17 (адміністративне провадження №К/9901/34490/18), яку суд у силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховує при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення № 10/30-4/2082 від 07.05.2019 грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням становить 14437,61 грн (7308,48 за серпень 2018 та 7129,13 за вересень 2018).
Кількість робочих днів у серпні 2018 та у вересні 2018 становить 42 (22+20).
Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 343,75 грн за день (14437,61 грн/42 днів).
Період затримки фактичного розрахунку становить 239 днів, а саме з 09.10.2018 по 24.09.2019, відтак сума середнього грошового забезпечення становить 82156,25 грн (343,75 грн х 239 днів).
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов'язку доказування правомірності своєї позиції не довів, а відтак позов належить задовольнити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Державної установи “Личаківська виправна колонія (№ 30)” про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно - задовольнити повністю.
Стягнути з Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 09.10.2018 по 24.09.2019 у сумі 82156,25 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» на користь ОСОБА_1 701 (сімсот один) гривню 25 коп сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Державна установа «Личаківська виправна колонія (№ 30)» (місцезнаходження: 79039, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 156; код ЄДРПОУ: 08563932)
Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2019.
Суддя Сидор Н.Т.