справа №1.380.2019.003183
06 листопада 2019 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючий суддя Коморний О.І,
секретар судового засідання Бабич Ю.Б.
за участю
представника позивача Шнир Я.Б.
представник відповідача не прибув
представники третіх осіб не прибули
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу про зобов'язання Микулинецьку селищну раду вчинити дії, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Міністерство закордонних справ України, Тернопільська обласна державна адміністрація.
Обставини справи.
Представництво Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій містяться вимоги:
- зобов'язати Микулинецьку селищну раду надати позивачу дозвіл на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст., що знаходиться у смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області як території історико-культурного призначення за рахунок позивача (з врахуванням зібраних архівних документів та досліджень території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст.).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області знаходиться єврейське кладовище XVIII ст. Зазначає, що з відповіді Тернопільської обласної державної адміністрації про надання інформації позивачу стало відомо, що на сьогодні це єврейське кладовище включено до об'єктів щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, а Микулинецькій селищній раді запропоновано замовити проект землеустрою з організації і встановлення меж території історико-культурного призначення. Проте стверджує, що межі кладовища не встановлюються, жодна організація їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації не здійснює і не проводиться робота з вивчення стану закритого кладовища, у тому числі кладовищ національних меншин, не здійснюються заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження. Зазначає, що протягом багатьох років території давніх єврейських кладовищ та давніх поховань в Україні є предметом вивчення та дослідження Представництвом Американського Об'єднання Комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу. З цією метою вивчалися архівні документи, що зберігаються як у вітчизняних так і в закордонних архівах. Дані документи опрацьовувались фахівцями у сфері археології, геодезії, картографії тощо. Однак, відповідач не вчинив жодних, передбачених законодавством дій та заходів щодо збереження місць давніх поховань. Вважає, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р відповідачем не виконано. Така бездіяльність відповідача порушує інтереси та права позивача. Позивач зазначає, що відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону культурної спадщини" бажає встановлювати шефство над об'єктами культурної спадщини з метою забезпечення його збереження, сприяння державі у здійсненні заходів з охорони використання, виявлення, обліку, реєстрації об'єктів культурної спадщини, крім цього, відповідно до норми п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 1094 від 25 серпня 2004 року відповідач може надати дозвіл позивачу на розробку такого проекту (п.36 Постанови ВС від 23 травня 2018 року, справа № 462/3403/16-а, провадження № К/9901/6663/18). Враховуючи наведене, а також невиконання відповідачем Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України" для ефективного збереження та охорони давнього єврейського кладовища позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просить надати дозвіл замовити проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території щодо місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст., що знаходиться у смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області як території історико-культурного призначення за власний кошт. Вважає, що вказані вимоги відповідачем належного не розглянуто, тому проект землеустрою не замовлений та дозвіл позивачу не наданий.
Ухвалою суду від 05.07.2019 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 14.08.2019 залучено до участі у справі третіх осіб.
09.09.2019 від представника третьої особи, Тернопільської обласної адміністрації, надійшли пояснення в яких зазначено, що відповідно до ст.13, 47 Закону "Про землеустрій", 122, 123, 125, 126 Земельного кодексу України обласна державна адміністрація не є розпорядником зазначеної у позові земельної ділянки, яка згідно поданих до суду матеріалів знаходиться у межах населеного пункту, та не вправі приймати рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та про затвердження такого проекту землеустрою. Погодження документації із землеустрою відповідно до ч. 3 ст. 186 Земельного Кодексу України - наступний етап після надання дозволу розроблення проекту землеустрою. Просить суд розгляд справи проводити без участі представника третьої особи.
11.09.2019, 22.10.2019, 29.10.2019 від представника третьої особи, Міністерства закордонних справ України, надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
18.10.2019 від представника третьої особи, Кабінету Міністрів України, надійшли пояснення в яких зокрема зазначено, що відповідачем неналежно виконано вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України", що призвело до порушення прав та інтересів позивача, вимог чинного законодавства. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідача у встановлений судом строк відзив не подав, 22.10.2019 та 04.11.2019 подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнає.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, оскільки суб'єкт владних повноважень не подав відзиву на позов без поважних причин, суд кваліфікує це як визнання позову.
25.10.2019 представник третьої особи, Міністерства Культури України, подав пояснення в яких зазначив, що не є органом до повноважень якого належить реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, тощо. Вважає, що в діях відповідача не вбачається бездіяльності стосовно не надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території пам'ятки, оскільки вказаний об'єкт не є пам'яткою.
Представник позивача у судовому засіданні просить суд задовольнити позов.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
Встановив:
На запит позивача від 28.08.2017 №248-17 (а.с.14) Тернопільська обласна державна адміністрація надала відповідь від 05.09.2017 №168 (а.с.15) згідно якої, Єврейське кладовище XVIII ст., розташоване у смт. Микулинці Теребовлянського району, включене до об'єктів щойно виявлених об'єктів культурної спадщини Тернопільської області відповідно до наказу управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації від 09 вересня 2016 року № 121-од. Управління культури облдержадміністрації направило відповідний лист на Микулинецьку селищну раду з пропозицією виступити замовником проекту землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення "Єврейське кладовище XVIII ст. в селищі Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області".
Позивач звернувся до відповідача з листом №366-18 від 21.09.2018 (а.с.73), №73-19 від 12.02.2019 (а.с.75), №175-19 від 16.04.2019 (а.с.77), в якому просив надати дозвіл замовити проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території щодо місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст., що знаходиться у смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області як території історико-культурного призначення за власні кошти.
Оскільки звернення позивача відповідачем не розглянуто, проект землеустрою не замовлений та дозвіл не наданий, позивач звернувся до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до міжурядової Угоди, укладеної між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки "Про охорону та збереження культурної спадщини" від 04.03.1994, - кладовища, поховання жертв репресій тоталітарних режимів визначені об'єктами культурної спадщини, які підлягають до збереження та охороні в цілях і рамках цієї Угоди. Поняття "культурна спадщина", в межах цієї Угоди, означає культові заклади, місця історичного значення, пам'ятники, кладовища та меморіали загиблим, а також архівні матеріали, які мають до цього відношення.
Україна є стороною Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16.11.1972. На виконання своїх міжнародних зобов'язань прийнято Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000.
Статтею 1 розділу 1 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Конвенцію ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР № 6673-ХІ від 04.10.1988) визначено поняття "культурна спадщина", зокрема, ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки.
Згідно Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, стороною якої є Україна, "архітектурна спадщина" включає такі нерухомі об'єкти, пам'ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення, архітектурні ансамблі, однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак.
Об'єктом культурної спадщини Закон визнає місце, споруду, комплекс, їх частини, пов'язані з ними території, інші природні, природні упорядковані чи створені людиною об'єкти, незалежно від стану схоронності, що донесли до нашого часу цінність з антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, наукової та ін. точки зору і зберегли свою автентичність.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 №1805-III (далі - Закон №1805-III) до історичних об'єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.
Поняття земель історико-культурного призначення наводиться у статті 53 Земельного кодексу України, шляхом перелічення їхнього складу: до земель історико-культурного призначення належать землі на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини.
Для визначення категорії земель, як земель історико-культурного призначення необхідні певні правові факти, які б встановлювали, що той чи інший об'єкт відноситься до об'єктів перелічених в статті 53 Земельного кодексу України. Такими правовими підставами є: а) внесення історико-культурних об'єктів до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; - б) встановлення охоронних зон історико-культурних об'єктів; - в) встановлення режиму заповідної охорони історико-культурних об'єктів; - г) встановлення правового режиму охоронюваної археологічної території; - ґ) встановлення правового режиму історичного ареалу населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених пунктів.
Відповідно до пункту 2.3 "Порядку обліку об'єктів культурної спадщини", затвердженого наказом Міністерства культури України №158 від 11.03.2013, на виявлені об'єкти культурної спадщини складається облікова картка об'єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об'єкта культурної спадщини.
Згідно з пунктом 3.2 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України №158 від 11.03.2013 за результатами оцінки виявлених об'єктів культурної спадщини оформляється протокол, в якому зазначається, яким саме критеріям відповідає (не відповідає) кожен об'єкт культурної спадщини. Протокол є підставою для занесення (не занесення) об'єкта культурної спадщини до Переліку об'єктів культурної спадщини, який ведеться за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.
Відповідно до 3.5 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України №158 від 11.03.2013 про занесення об'єкта культурної спадщини до Переліку і набуття ним правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у 30-денний строк рекомендованим листом з повідомленням про вручення направляють власнику цього об'єкта або уповноваженому ним органу письмове повідомлення за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку, про що здійснюється відповідний запис в журналі обліку видачі повідомлень про занесення об'єктів до Переліку об'єктів культурної спадщини за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку.
Як встановлено судом з матеріалів справи, єврейське кладовище XVIII ст. розташоване у смт Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області з 2016 року є об'єктом культурної спадщини. Тому земельна ділянка, на якій розташоване єврейське кладовище, підпадає під ознаки земель категорії історико-культурного призначення.
Відповідно до статті 3 Закону №1805-III органами управління у сфері охорони культурної спадщини є спеціально уповноважені органи, до яких віднесені органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.10 Закону №1805-III, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування сприяють діяльності Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських, науково-дослідних, проектних організацій, установ та підприємств різних форм власності щодо охорони культурної спадщини.
Згідно з ч.1 ст.11 Закону за №1805-III, підприємства усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об'єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об'єктів культурної спадщини і поширенні знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про національні меншини в Україні" від 25.06.1992 року за №2494-XII, з наступними змінами та доповненнями, держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.
Обов'язки із забезпечення охорони, планування та впорядкування територій місць поховання, в силу вимог частини 5 статті 8, статті 31, частини 2 статті 23 Закону України "Про поховання та похоронну справу" від 10.07.2003 №1102-IV (далі-Закон №1102-IV), покладено на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.
Статтею 3 цього Закону визначено, що правову основу діяльності в галузі поховання становлять Конституція України, цей Закон, інші закони України, міжнародні договори України тощо.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №604-р від 20.07.1998 органи місцевого самоврядування та державної влади зобов'язано: взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі і кладовищ національних меншин; продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань та на території закритих кладовищ.
Однією із функцій землеустрою відповідно до пункту "в" частини 1 статті 2 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 №858-IV (далі - Закон №858-IV) є встановлення і закріплення на місцевості меж територій історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів. Для організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення статті 47 цього Закону передбачено виготовлення проектів землеустрою в порядку, визначеному Постановою.
Проведенню облаштування, утримання та збереження місць давніх поховань має передувати організація і встановлення меж їх територій. З цією метою передбачено виготовлення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення в порядку, визначеному Постановою.
Статтею 20 Закону №858-IV передбачено випадки, коли землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, а саме в разі:
а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель;
б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою;
в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;
г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);
ґ) організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.
Згідно до частини 3 статті 47 Закону №858-IV проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.
Пунктом ґ) частини 2 статті 67 зазначеного Закону №858-IV передбачено, що за рахунок коштів Державного бюджету України фінансуються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність.
Отже Законом передбачено, що проекти землеустрою стосовно організації і встановлення меж території історико-культурного призначення розробляються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Оскільки органи місцевого самоврядування не є розпорядниками коштів Державного бюджету, тому Микулинецька селищна рада позбавлена правової можливості замовляти проекти землеустрою за рахунок цих коштів.
Таким чином, Микулинецька селищна рада наділена лише повноваженнями щодо надання дозволу замовнику на розробку такого проекту.
Судом встановлено, що Представництво Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу неодноразово зверталось до Микулинецької селищної ради з проханням надати дозвіл замовити проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території щодо місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст., що знаходиться у смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області як території історико-культурного призначення за власний кошт.
Як встановлено судом вказані заяви відповідачем на сесії не розглядалися та відповідачем не прийнято рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи мотивованого рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Доказів протилежного відповідачем суду не надано, а тому суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Микулинецької селищної ради.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Микулинецьку селищну раду надати позивачу дозвіл на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст., що знаходиться у смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області як території історико-культурного призначення за рахунок позивача (з врахуванням зібраних архівних документів та досліджень території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст.), суд зазначає наступне.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.
Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Крім того, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським судом з прав людини складено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі Брайєн проти Об'єднаного Королівства (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі Путтер проти Болгарії (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).
Враховуючи зазначене, а також те, що по суті звернення позивача відповідачем із прийняттям рішення не розглядалися, позовні вимоги зобов'язати Микулинецьку селищну раду надати позивачу дозвіл на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території місць давніх поховань - задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Микулинецької селищної ради щодо не розгляду заяв про надання Представництву Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу дозволу на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території місць давніх поховань та зобов'язати Микулинецьку селищну раду вирішити питання про надання Представництву Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу дозволу на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст., що знаходиться у смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області як території історико-культурного призначення за рахунок позивача (з врахуванням зібраних архівних документів та досліджень території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст.), з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано суду відзив на позовну заяву чи належних доказів правомірності своїх дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити частково.
На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Микулинецької селищної ради щодо не розгляду заяв про надання Представництву Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу дозволу на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст., що знаходиться у смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області як території історико-культурного призначення за рахунок позивача (з врахуванням зібраних архівних документів та досліджень території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст.).
3. Зобов'язати Микулинецьку селищну раду (вул. С.Бандери. 11, смт. Микулинці, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48120; код ЄДРПОУ: 04396302) вирішити питання про надання Представництву Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу (вул. Кульчицької, 1/94, м.Львів, 79054; код ЄДРПОУ: 21720365) дозволу на виготовлення і замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст., що знаходиться у смт. Микулинці Теребовлянського району Тернопільської області як території історико-культурного призначення за рахунок позивача (з врахуванням зібраних архівних документів та досліджень території місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст.), з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Стягнути на користь Представництва Американського об'єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу (вул. Кульчицької, 1/94, м.Львів, 79054; код ЄДРПОУ: 21720365) з Микулинецької селищної ради (вул. С.Бандери. 11, смт. Микулинці, Теребовлянський район, Тернопільська область, 48120; код ЄДРПОУ: 04396302), за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 1921,00 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня, 0 копійок).
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 15.11.2019.
Суддя Коморний О.І.