іменем України
15 листопада 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 749/200/19
Головуючий у першій інстанції - Шаповал З. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1108/19
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бечка Є.М.,
суддів: Євстафіїва О.К., Іванової Г.П.,
секретар: Кривопиша Я.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
дата та місце складання повного тексту рішення: 04 липня 2019 року, м.Сновськ,
В березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що вона є власником даного житлового будинку та з її дозволу в будинку був зареєстрований відповідач, який у 2015 році виїхав на заробітку і з того часу жодного разу не приїздив. Відповідач постійно змінює своє місце проживання у зв'язку з чим місце проживання позивачці не відомо, зв'язок з ним втрачено. Позивачка має намір продати свій будинок, однак не може цього зробити в силу реєстрації в ньому відповідача
Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів в підтвердження непроживання відповідача у спірному будинку понад рік. До матеріалів справи не додано відомостей в підтвердження проживання свідка ОСОБА_3 у спірному будинку та відомостей в підтвердження проживання свідка ОСОБА_4 по сусідству зі спірним будинком. Крім того, факт непроживання відповідача за спірною адресою не може підтверджуватись лише показами свідків.
Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 з дозволу позивачки був зареєстрований у будинку, який належить позивачці, проте з 2015 року не проживає в ньому, змінює місце свого проживання. Факт непроживання відповідача в будинку підтвердили свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проте суд помилково не взяв їх до уваги, оскільки жодні вимоги законодавства, які б заперечували прийняття до уваги показів свідків при розгляді справ даної категорії відсутні.
Також особа, яка подає апеляційну скаргу зазначає, що незрозумілим є висновок суду про те, що відсутні дані в підтвердження проживання свідка ОСОБА_3 у спірному будинку та відомостей в підтвердження проживання свідка ОСОБА_4 по сусідству зі спірним будинком, адже свідки під присягою у встановленому законом порядку підтвердили ці обставини.
Особа, яка подає апеляційну скаргу звертає увагу, що реєстрація відповідача в її будинку перешкоджає їй оформити субсидію на житлово-комунальні послуги та (або) розпорядитися будинком.
Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась судом у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинок в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 18 листопада 2014 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності №29619270 від 18 листопада 2014 року (а.с.9-11).
За даними домової книги ОСОБА_2 зареєстрований у спірному будинку з 30 жовтня 1996 року (а.с.12-13).
У ст.41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї (ч.1 ст.383 ЦК України).
Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Також, згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном.
Частиною 2 ст.405 ЦК України передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч.1 ст.405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК. З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення ст.405 ЦК. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
За даними ЄДРСР апеляційним судом також встановлено, що відповідача починаючи з 2007 року п'ять разів було позбавлено волі. За ст.71 ЖК Української РСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку, крім іншого взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Встановити де саме на даний час знаходиться відповідач не вдалося. Згідно повідомлення Сновського районного сектору філії державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області від 07 жовтня 2019 року ОСОБА_2 на обліку не перебуває, його місцезнаходження не відоме (а.с.81).
За відомостями Сновського відділення поліції Менського відділу поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській обл. від 16 жовтня 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований в буд. АДРЕСА_1 . рахується померлим в м.Київ від 19 листопада 2018 року (а.с.84).
В той же час, згідно повідомлення Головного територіального управління юстиції у м.Києві від 25 жовтня 2019 року державна реєстрація смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відділі не проводилась. Перевірку проведено з 01 січня 2012 року по 25 жовтня 2019 року. Перевіркою, проведеною в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, актовий запис про смерть також не знайдено.
Як вже зазначалось вище, сторона, яка вимагає про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, повинна довести про відсутність такої особи за місцем реєстрації протягом року без поважних причин, тобто тягар доказування покладено саме на позивача (ч.2 ст.405 ЦК).
Судом апеляційної інстанції на підставі матеріалів справи та показів свідків достовірно встановлено, що ОСОБА_2 без поважних причин не проживає у будинку АДРЕСА_1 Щорс АДРЕСА_1 , понад строк, встановлений ст.405 ЦК України, тому доводи позивачки, що відповідач з 2015 року не проживає в будинку, змінив місце свого проживання заслуговують на увагу та приймаються апеляційним судом.
В той же час, доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 з дозволу позивачки був зареєстрований у будинку, який їй належить, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги, що незрозумілим є висновок суду про те, що відсутні дані в підтвердження проживання свідка ОСОБА_3 у спірному будинку та відомостей в підтвердження проживання свідка ОСОБА_4 по сусідству зі спірним будинком, також приймаються апеляційним судом до уваги, адже свідки під присягою у встановленому законом порядку підтвердили ці обставини.
Також приймаються до уваги доводи апеляційної скарги, що реєстрація відповідача в будинку позивачки перешкоджає їй оформити субсидію на житлово-комунальні послуги та (або) розпорядитися будинком оскільки, кожна особа вправі розпоряджатись своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).
Суд першої інстанції вказані обставини справи та норми права не врахував, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Крім того, ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що подаючи позов ОСОБА_1 сплатила 768 грн 40 коп. та при поданні апеляційної скарги - 1152 грн 60 коп., а разом 1921 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь позивачки.
Керуючись ст.ст. 367, 374, п.4 ч.1 ст.376, ст.ст.381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 03 липня 2019 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - невідомий) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) 1921 грн. у відшкодування судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 18 листопада 2019 року.
Головуючий: Судді: