18 листопада 2019 року № 320/5926/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про зобов'язання призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги.
На обґрунтування позовних вимог, зазначив, що він у період з 07.12.1981 по 17.03.1982 у складі діючої армії у в/ч НОМЕР_1 та у період з 17.03.1982 по 04.02.1983 у складі в/ч НОМЕР_2 приймав участь в бойових діях в Авганістані. З 01.08.2012 йому первинно встановлено 2 групу інвалідності. Згідно висновку ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв від 26.05.2012 № 509 - поранення , ЗЧМТ, контузія, так пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
З метою реалізації соціального та правового захисту військовослужбовців передбаченого ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він звернувся до відповідача із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи.
Відповідачем листом від 13.04.2018 № 248/3/6/1040 відмовлено йому у призначенні одноразової грошової допомоги та повернуто документи, оскільки він проходив службу та звільнений з Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР.
Позивач вважає дану відмову протиправною та такою, що порушує його права.
Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки, у позивача інвалідність настала поза межами тримісячного строку, тому він не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.
На підставі ст. ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач у період з 07.12.1981 по 17.03.1982 у складі діючої армії у в/ч НОМЕР_1 та у період з 17.03.1982 по 04.02.1983 у складі в/ч НОМЕР_2 приймав участь в бойових діях в Авганістані, що підтверджується довідкою Білоцерківського об'єднаного міського військового комісаріату від 03.08.2012 № 4/557 та військовим квитком № НОМЕР_3 .
Згідно висновку ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв від 26.05.2012 № 509 встановлено, що поранення , ЗЧМТ, контузія, так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Позивача 01.08.2012 під час первинною огляду МСЕК визнано інвалідом ІІгрупи з 26.07.2012 внаслідок поранення, контузії пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серія КИО-1 № 0386400 від 01.08.2012
Позивач 25.12.2013 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 № 975.
Листом від 13.04.2018 № 248/3/6/1040 Міністерство оборони України повідомило позивача, що Міністерство оборони України розрахунок при звільненні ОСОБА_1 не здійснювало. Згідно наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2014 № 51 «про організацію в Державній прикордонній службі України роботи з призначення та виплати одноразової грошової допомоги» виплата одноразової грошової допомоги здійснюються особам, звільненим з прикордонних військ.
Позивач, не погоджуючись із зазначено відмовою, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідно до пункту 6 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у разі поранення (контузії, травми або каліцтва,заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 9 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
На час отримання позивачем права на одноразову грошову допомогу діяла постанова Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, якою затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні), спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 499).
Пунктом 1 цього Порядку №499 визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Відповідно підпункту 4 пункту 2 Порядку № 499 військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.
Тобто, у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги 26.07.2012, під час первинного огляду органами МСЕК та встановлення II групи інвалідності.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі- Закон 2232-ХІІ) проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядової о, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
У контексті спірних правовідносин саме частина шоста статті 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ ) є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:
- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;
- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;
- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі 750/5074/17.
Колегія суддів судової палати у цій справі відступає від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №276/322/17 (№К/9901/2174/17), відповідно до якого військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання, та вважає за необхідне сформулювати наступний правовий висновок.
Частиною шостою статті 16 Закону № 2011-ХІІ для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст. 16 Закону №20 1-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Отже, суд доходить висновку, що оскільки у позивача інвалідність настала поза межами тримісячного строку після звільнення зі служби, він не має права на отримання такої допомоги.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач пропустив строк реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, який становить три роки з дня виникнення у нього такого права.
Відповідно до п. 8 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги обставини даної справи у сукупності з наведеними нормами законодавства, а також те, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України при прийнятті оскаржуваних рішень, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.