Справа № 675/1480/19
Провадження № 22-ц/4820/1938/19
18 листопада 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р. С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
розглянув без повідомлення учасників справи справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 серпня 2019 року, суддя Пашкевич Р.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
В липні 2019 року АТ КБ «Приватбанк», звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість згідно укладеної з відповідачем Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості від 07.09.2016 року у розмірі 40 959,68 грн. та 1921,00 грн. судових витрат.
В обґрунтування доводів позивачем зазначено, що 07.09.2016 року з ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, відповідно до якої останній отримав кредит у розмірі 4857,85 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 13% річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
Враховуючи, що відповідач своїх зобов'язань за даним договором не дотримався, станом на 29.05.2019 року утворилася заборгованість у розмірі 40 959,68 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 4857,85 грн., відсотки за користування кредитом - 1745,44 грн., 5829, 30 грн. - комісія та пеня за порушення умов договору, а також штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди у розмірі 28527,09 грн.
Заочним рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15.08.2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 4857,85 грн. заборгованості за тілом кредиту та 227,83 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просило скасувати рішення суду в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. Представник апелянта зазначив, що судом першої інстанції належним чином не перевірено доводів позивача, які мають значення для правильного вирішення справи, не надано належної оцінки наявним у справі доказам. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача відсотків та штрафних санкцій по кредиту, чим допустив грубе порушення норм цивільного права та умов кредитного договору.
Наголошував на тому, що між сторонами укладений кредитний договір у якому містяться всі його істотні умови, з якими відповідач погодився, підписавши його.
Розгляд справи проведений в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною другою статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.09.2016 року на підставі поданої відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 4857 грн. 85 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач умови вищевказаного договору не виконував, у зв'язку із чим станом на 29.05.2019 року у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 40959, 68 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 4857,85 грн., відсотки за користування кредитом - 1745,44 грн., 5829, 30 грн., - комісія та пеня за порушення умов договору, а також штраф відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди у розмірі - 28527,09 грн.
Задовольняючи позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в розмірі 4857,85 грн., суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять відомостей, що відповідач належним чином ознайомлений з Витягом з Тарифів банку та Витягу з Умов банку, відтак між сторонами не досягнуто домовленості щодо плати за користуванням кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення отриманого кредиту, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Судова колегія вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуваннюз огляду на наступне.
Судом першої інстанції помилково встановлено, що у сторін виникли кредитні правовідносини на підставі підписаної відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 07.09.2016 року, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини виникли на підставі укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 07.09.2016 року відповідно до якої останній отримав кредит строком 12 місяців у розмірі 4857,85 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 1,083% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Також, згідно п. 2.2. Генеральної угоди сторони дійшли згоди, що у разі прострочення відповідачем заборгованості, він сплачує банку штраф у розмірі 28527, 09 грн.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як вбачається із тексту Генеральної угоди від 07.09.2019 року, яка підписана відповідачем, останній погодився з розміром наданого йому кредиту, порядком сплати процентів за використання кредитних коштів та розміром фіксованого штрафу у разі недотримання ним своїх зобов'язань.
Згідно з розрахунком наданим позивачем (а.с.3), станом на 29.05.2019 року у ОСОБА_1 перед банком наявна заборгованість за кредитом у розмірі 4857,85 грн., за відсотками за користування кредитом - 1745,44 грн., а також штраф у розмірі 28527,09 грн. (а.с.3).
Таким чином, враховуючи, що відповідач погодився на умови, викладені у тексті Генеральної угоди від 07.09.2016 року, позовні вимоги банку в цій частині підлягають задоволенню.
Верховний Суд у постановах від 11.09.2019 року, (справа №497/1623/17-ц, провадження №61-181 св 19), 02.10.2019 року (справа №466/7035/14-ц, провадження №61-27275 св 18), від 03.10.2019 року, (справа №645/4387/16-ц, провадження №61-30000св18), виклав відповідні правові висновки.
Разом з тим, згідно з п.2.8 вказаної Угоди відповідач зобов'язався при порушенні ним умов даної угоди сплатити банку пеню, розмір якої зазначений в Умовах та правилах надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк»).
Проте, як вбачається зі змісту Генеральної угоди від 07.09.2016 року, розмір пені та порядок її сплати не визначено.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за Генеральною угодою від 07.09.2016 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду від 07.09.2016 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15).
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який містяться в матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07.09.2016 року шляхом підписання Генеральної угоди (Постанова Верховного Суду від 04.09.2019 року усправі №332/1810/16-ц, провадження №61-19765 св18).
Таким чином, суд першої інстанції, обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача пені та комісії, проте неповно з'ясувавши обставини, безпідставно відмовив у стягнення з відповідача на користь позивача суми процентів за користування наданим кредитом та штрафу, розмір якого був визначений сторонами у підписаній ними Генеральній угоді від 07.09.2016 року. Загальний розмір заборгованості, розмір якої підтверджено доказами і який підлягає стягненню з позичальника на користь кредитора становитиме 35130 грн. 38 коп. (4857,85+1745,44+28527,09=35130,38).
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню судові витрати, понесені в суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1647,45 грн.: (35130,38х100:40959,68=85,76%х1921:100=1647,45). При зверненні до апеляційного суду позивач сплатив 2881,50 грн., тому з урахуванням загальної суми задоволених вимог на його користь з відповідача підлягає стягненню 2471,17 грн. судових витрат: (85,76х2881,50:100=2471,17). Загальний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 4118, 62 грн. (1647,45 +2471,17).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 серпня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ), на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 07 вересня 2016 року в розмірі 35 130 грн. 38 коп. (тридцять пять тисяч сто тридцять гривень, тридцять вісім копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судові витрати у розмірі 4118 грн. 62 коп. (чотири тисячі сто вісімнадцять гривень, шістдесят дві копійки) по сплаті судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 листопада 2019 року.
Судді