Справа № 599/1031/19Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р.
Провадження № 22-ц/817/1084/19 Доповідач - Ходоровський М.В.
Категорія -
15 листопада 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Ходоровський М.В.
суддів - Бершадська Г. В., Ткач О. І.,
секретаря - Панькевич Т.І.
з участю - представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Зборівського районного суду від 19 вересня 2019 року (головуючий суддя Іваницький О.Р., повний текст складення рішення не вказано) у цивільній справі № 599/1031/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
В травні 2019 року ОСОБА_3 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право на користування житлом посилаючись на те, що відповідач без поважних причин не проживає у її домі більше двох років.
Рішенням Зборівського районного суду від 22 травня 2019 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи таким, що втратив право на користування житлом задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право на житло у житловому будинку в АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд рішення Зборівського районного суду від 04.09.2019 року у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Заява мотивована тим, що він про день та час слухання справи не був повідомлений, під час розгляду справи знаходився за межами України, що підтверджується відмітками прикордонної служби у закордонному паспорті. Окрім цього, він весь час проживав і проживає у будинковолодінні на АДРЕСА_1 .
Рішенням Зборівського районного суду від 19 вересня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Зборівського районного суду від 22 травня 2019 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на житло в житловому будинку в АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Зборівського районного суду від 19 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, оскільки перебування відповідача за кордоном та подані довідки не є істотними підставами та нововиявленими обставинами в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України. Порушення норм матеріального права апелянт вбачає у невірному застосуванні судом першої інстанції ч. 2 ст. 406 ЦК України, оскільки суд не врахував тих обставин, що вона є законним власником житла, яка розлучена із відповідачем 10 років тому і не може повноцінно користуватись своїм майном та отримати житлову субсидію, через реєстрацію ОСОБА_1 у її будинку. Оскільки відповідач із нею спільним побутом не пов'язаний, часто перебуває за кордоном, тому вважає, що його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна. Окрім цього просить застосувати до спірних правовідносин висновки постанов Верховного Суду у справі № № 702/101/18 від 14 серпня 2019 року та № 243/7004/17-ц від 16 січня 2019 року.
У судове засідання позивач ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлена про розгляд справи, не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі.
Згідно 372 ЦПК України зазначена обставина не є перешкодою для розгляду справи.
Представник відповідача ОСОБА_2 заперечив відносно апеляційної скарги та пояснив, що рішення суду є законним та обгрунтованим. Відповідач є колишнім чоловіком позивачки, шлюб між ними розірвано у 2018 році, постійно проживає у будинку позивачки, періодично їздить на заробітки за кордон.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення ОСОБА_2 , ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду у повній мірі таким вимогам відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_3 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності є власницею житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 (а.с. 5).
У вказаному житловому будинку, згідно довідки Озерянської сільської ради Зборівського району № 1148 від 18.08.2019 року, зареєстровані позивач ОСОБА_3 , її мати ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 2002 р.н., син ОСОБА_7 2003 р.н., дочка ОСОБА_8 2013 р.н. та відповідач ОСОБА_1 1981 р.н., якого вказано, як співжитель (а.с. 6).
Із довідки Озерянської сільської ради Зборівського району № 1148 від 18.08.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 постійно до 25.06.2019 року проживав у АДРЕСА_1 , за виключенням 2-3 місяців перебування за кордоном.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач постійно проживає у житловому будинку, належному позивачці, за виключенням періодичних поїздок на роботу за кордон, а від так не втратив право на проживання в ньому.
З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи.
Відповідно до ч.І ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною 1 ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ч.4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
На підставі ч. 2 ст. 405ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Вище зазначено, що відповідач є колишнім чоловіком та після розірвання шлюбу, у спірному житловому будинку постійно проживав до березня 2019 року. З березня періодично виїжджав за кордон на роботу.
Сам факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири відповідно до ст.ст. 9, 156, 157 ЖК України не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням.
Відповідно до ст.47Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
З врахуванням встановлених обставин у справі та зазначених норм права, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач не втратив права на проживання у будинку позивачки, а тому правильно відмовив у задоволенні її позову.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що зазначені відповідачем ОСОБА_1 у заяві від 04.09.2019 року обставини щодо перегляду рішення Зборівського районного суду від 22.05.2019 року не є нововиявленими, і це є підставою для скасування оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Встановлено, що відповідач зазначав, що він під час розгляду справи перебував закордоном та не міг отримати ухвалу про відкриття провадження та іншу кореспонденцію із суду, надані ним довідки, підтверджують факт його проживання у будинку позивача і це на його думку є нововиявлені обставини.
Відповідно до ч. 2 ст. 423 ЦПК України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, ідо не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка;, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судовою рішення, що: підлягає перегляду.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у суду не було підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами у зв'язку з тим, що наведені відповідачем обставини не є такими, однак, з врахуванням положень ч. 7 ст. 429 ЦПК України, згідно якої судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах, не вбачає підстав для скасування судового рішення, яке є законне і обгрунтоване.
Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Зборівського районного суду від 19 вересня 2019 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 листопада 2019 року.
Головуючий -
Судді -