11 листопада 2019 рокум. Ужгород№ 260/1165/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Дору Ю.Ю.
за участі:
секретаря судового засідання - Гулай М.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Бухтоярової О.В. ,
представника відповідача 1, 2, - Пензова С.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС та Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Закарпатської митниці ДФС (далі - відповідач 1) та Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2, ДФС України), в якій просить:
1) визнати протиправними та скасувати:
- наказ Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-о "Про припинення державної служби", яким припинено державну службу ОСОБА_1 , начальнику митного посту "Дяково" Закарпатської митниці ДФС, у зв'язку з нез'явленням його на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності;
- наказ Закарпатської митниці ДФС від 16.07.2019 року № 578-0 "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-0 "Про припинення державної служби", яким наказано: Вважати ОСОБА_1 , начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці ДФС, таким, якому припинено державну службу 16.07.2019 року у зв'язку з нез'явленням його на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року№ 889-VIII.
2) поновити ОСОБА_1 з 16.07.2019 року на державній службі на посаді начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці або на рівнозначній посаді начальника митного поста.
3) стягнути з Закарпатської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.07.2019 року по день фактичного поновлення на роботі, з розрахунку 15 043 гривень 24 копійки щомісяця.
4) на підставі п.2 та п.3 ч.1 ст.371 КАС України, допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 16.07.2019 року на державній службі на посаді начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці ДФС та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за у межах стягнення за один місяць.
5) стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача всі понесені у справі судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань, зокрема, витрати понесені на оплату судового збору 1536,80 грн. та витрати понесені за оплату рахунків відповідачів для можливості отримання відповідей на адвокатські запити - відшкодування фактичних витрат на копіювання документів 696,89 грн. (Закарпатській митниці ДФС) та 79,23 грн. (Державній фіскальній службі України).
Згідно позовних вимог позивач вважає, що наказ Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-0 "Про припинення державної служби", яким припинено державну службу ОСОБА_1 , начальнику митного посту "Дяково" Закарпатської митниці ДФС, у зв'язку з нез'явленням його на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності та наказ Закарпатської митниці ДФС від 16.07.2019 року № 578-0 "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-0 "Про припинення державної служби", яким наказано: Вважати ОСОБА_1 , начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці ДФС, таким, якому припинено державну службу 16.07.2019 року у зв'язку з нез'явленням його на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки ними порушуються права, свободи та інтереси позивача, а зокрема право на працю та право на повагу до приватного і сімейного життя.
Окрім цього позивач зазначив, що його звільнено на основі ч.2 ст.87 Закону України "Про державну службу", проте підстав для застосування такої не було, так як факту нез'явлення на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності не було. Зокрема вказує, що для розрахунку календарних днів нез'явлення на службу відповідачем 1 взято період з 28.09.2018 по 29.03.2019 року, разом з тим, оскільки на посаду позивача призначено 13.04.2016 року, відповідно за період роботи позивача з 13.04.2019 по 16.07.2019 дні тимчасової непрацездатності взагалі відсутні.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 відкрито загальне позовне провадження за вказаною позовною заявою та встановлено строк відповідачеві для подання відзиву на позовну заяву.
04 вересня 2019 року представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку із їх безпідставністю. Зокрема, вказує, що оскаржуваний наказ Державної фіскальної служби України №1224-о від 16.07.2019 та наказ Закарпатської митниці ДФС від 16.07.2019 №578-о видано на підставі наступних фактичних обставин справи.
Начальник митного посту «Дяково» Закарпатської митниці ДФС ОСОБА_1 протягом року знаходився в стані тимчасової непрацездатності у наступні періоди:
- з 28.09.2018 по 29.09.2018 - 2 календарних дні, листок непрацездатності серії НОМЕР_12 , виданий 28.09.2018;
- з 02.10.2018 по 23.10.2018 - 22 календарних дні, листок непрацездатності серії НОМЕР_2 , виданий 23.10.2018;?
- з 24.10.2018 по 19.11.2018 - 27 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_3 , виданий 24.10.2018,
- з 20.11.2018 по 05.12.2018 - 16 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_4 , виданий 20.11.2018;
- з 06.12.2018 по 19.12.2018-14 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_5 , виданий 19.12.2018;
- з 20.12.2018 по 25.12.2018 - 6 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_6 , виданий 20.12.2018,;
- з 26.12.2018 по 07.01.2019 - 13 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_7 , виданий 04.01.2019;
- з 08.01.2019 по 21.01.2019 - 14 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_8 , виданий 09.01.2019;
- з 24.01.2019 по 01.02.2019 - 9 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_9 , виданий 24.01.2019;
- з 04.02.2019 по 22.02.2019 - 19 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_10 , виданий 04.02.2019;
- з 23.02.2019 по 29.03.2019 - 35 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_11 , виданий 23.02.2019.
Таким чином, сумарна кількість днів відсутності позивача на службі протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності становила 177 днів.
На підставі викладеного 20.05.2019 Закарпатською митницею ДФС внесено в.о.Голови Державної фіскальної служби України Подання про припинення державної служби ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу».
На підставі вказаного подання Державною фіскальною службою України видано оскаржуваний наказ № 1224-0 від 16.07.2019, на виконання якого Закарпатською митницею видано наказ від 16.07.2019 №578-о.
Листом від 16.07.2019 №770/29/07-70-04 Закарпатська митниця повідомила позивача про припинення державної служби, та запропонувала з'явитись для отримання трудової книжки.
Крім того, в день звільнення відповідно до ст.ст.47, 116 КЗпП України із позивачем було проведено повний розрахунок, про що було повідомлено листом від 17.07.2019 №793/17/07-70-05.
19 вересня 2019 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої вказує, що у відповідача 1 був відсутній критерій виробничої необхідності, яка б могла негативно впливати на функціонування державного органу. Згідно поданої заяви позивач просить визнати незаконними, протиправними причини звільнення ОСОБА_1 , а також підстави звільнення згідно наказу Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-о "Про припинення державної служби" і наказу Закарпатської митниці ДФС від 16.07.2019 року № 578-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року №1224-о "Про припинення державної служби".
Позивач подав відповідь на відзив в якій наводить аргументи, тотожні змісту позовної заяви.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив в яких наводить обставини, аналогічні відзиву на позов та які на його думку, спростовують доводи та твердження позивача зазначені у позові та відповіді на відзив.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позицію, викладену у позові, відповіді на відзив та просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Суд встановив, що згідно пункту 1 наказу Закарпатської митниці Державної митної служби України від 17.05.1997 року № 184-к "Про призначення" призначено ОСОБА_1 з 17.05.1997 року головним інспектором Закарпатської митниці (т.1а.с.58).
У подальшому, наказом Голови Державної фіскальної служби України від 13.04.2016 року № 1339-о "Про призначення ОСОБА_1 " призначено в порядку переведення ОСОБА_1 на посаду начальника митного поста "Дяково" Закарпатської митниці ДФС, звільнивши з посади начальника митного поста "Дякове" Закарпатської митниці ДФС та встановлено ОСОБА_1 посадовий оклад згідно з штатним розписом митниці та підтвердити раніше присвоєне спеціальне звання радника податкової та митної справи І рангу (т.1 а.с.59).
Наказом Закарпатської митниці ДФС від 13.04.2016 року № 492-0 "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 13.04.2016 № 1339-0 "Про призначення ОСОБА_1 " оголошено наказ ДФС від 13.04.2016 року (т.1 а.с.60).
Судом встановлено, що згідно наявних у матеріалах справи копій листків непрацездатності, позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності у період з 24.01.2018 по 07.02.2018; з 12.02.2018 по 21.02.2018; з 22.02.2018 по 03.03.2018; з 05.03.2018 по 14.03.2018; з 02.04.2018 по 16.04.2018; з 17.04.2018 по 26.04.2018; з 28.09.2018 по 29.09.2018; з 02.10.2018 по 23.10.2018; з 24.10.2018 по 19.11.2018; з 20.11.2018 по 05.12.2018; з 06.12.2018 по 19.12.2018; з 20.12.2018 по 25.12.2018; з 26.12.2018 по 07.01.2019; з 08.01.2019 по 21.01.2019 (інвалід ІІІ групи); з 24.01.2019 по 30.01.2019; з 04.02.2019 по 22.02.2019; з 23.02.2019 по 29.03.2019 (т.1 а.с.а.с.64-80).
Згідно витягів з табелів обліку робочого часу позивача встановлено, що у період з квітня по липень ОСОБА_1 перебував на роботі. (т. 2 а.с.195-199)
У період з 16.07.2019 року по 26.07.2019 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії № 890588 (т.1 а.с.34).
20.05.2019 Закарпатською митницею ДФС внесено до в.о.Голови Державної фіскальної служби України подання про припинення державної служби ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу» (т.2 а.с.120). На підставі вказаного подання Державною фіскальною службою України видано оскаржуваний наказ № 1224-0 від 16.07.2019, на виконання якого Закарпатською митницею видано наказ від 16.07.2019 №578-о (т.1 а.с.а.с. 61-63).
Листом від 16.07.2019 №770/29/07-70-04 Закарпатська митниця ДФС повідомила позивача про припинення державної служби, та запропонувала з'явитись для отримання трудової книжки (т.1 а.с.35). У день звільнення відповідно до ст.ст.47, 116 КЗпП України із позивачем було проведено повний розрахунок, про що було повідомлено листом від 17.07.2019 №793/17/07-70-05 (т.2 а.с.140).
Вважаючи вказані накази протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступних приписів норм чинного законодавства.
Зокрема, згідно приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.2 ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Частиною 6 статті 43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Преамбулою Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) передбачено, що цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до частини 2 статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що до періоду тимчасової непрацездатності зараховуються всі календарні дні звільнення від роботи за листком непрацездатності, у тому числі святкові, неробочі і вихідні дні, які припадають на такий період.
Отже, при визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв'язку з нез'явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез'явлення на службі здійснюється безперервно, починаючи з першого дня нез'явлення на службу через тимчасову непрацездатність. У такому разі, вихід державного службовця на службу до закінчення зазначеного періоду (120 календарних днів) - перериває такий строк та, у наступному, цей період тимчасової непрацездатності не враховується при визначенні наявності підстав припинення державної служби у зв'язку з нез'явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.
При визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв'язку з нез'явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез'явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез'явлення на службу через тимчасову непрацездатність. Також у цьому разі, вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб'єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою.
При цьому, наведені законодавчі приписи обумовлюють здійснення розрахунку саме зважаючи на кількість календарних днів тимчасової непрацездатності у період перебування у трудових відносинах (проходження служби), а не кількість календарних днів тимчасової непрацездатності, які припадають на робочі дні.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 815/3259/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Судом не встановлено підстав для відступу від правових висновків, викладених у вказаній вище постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 815/3259/17.
Як встановлено судом, згідно наказу Закарпатської митниці Державної митної служби України від 17.05.1997 року № 184-к позивача призначено на посаду з 17.05.1997 року та згідно наказу Державної фіскальної служби України від 13.04.2016 року №1339-о «Про призначення ОСОБА_1 » призначено в порядку переведення ОСОБА_1 на посаду начальника митного поста «Дяково» Закарпатської митниці ДФС. Оскільки позивач знаходився у стані тимчасової непрацездатності з 24.01.2018, відповідно рік роботи позивача слід вираховувати з 13.04.2018 по 12.04.2019. Отже відповідачем правомірно визначено період обрахунку часу тимчасової непрацездатності позивача протягом року, а саме з 28.09.2018 по 29.03.2019.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до витягів з табелів обліку робочого часу позивача останній знаходився в стані тимчасової непрацездатності у наступні періоди: з 28.09.2018 по 29.09.2018 - 2 календарних дні, листок непрацездатності серії НОМЕР_12 , виданий 28.09.2018; з 02.10.2018 по 23.10.2018 - 22 календарних дні, листок непрацездатності серії НОМЕР_2 , виданий 23.10.2018; з 24.10.2018 по 19.11.2018 - 27 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_3 , виданий 24.10.2018; з 20.11.2018 по 05.12.2018 - 16 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_4 , виданий 20.11.2018; з 06.12.2018 по 19.12.2018-14 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_5 , виданий 19.12.2018; з 20.12.2018 по 25.12.2018 - 6 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_6 , виданий 20.12.2018; з 26.12.2018 по 07.01.2019 - 13 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_7 , виданий 04.01.2019; з 08.01.2019 по 21.01.2019 - 14 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_8 , виданий 09.01.2019; з 24.01.2019 по 01.02.2019 - 9 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_9 , виданий 24.01.2019; з 04.02.2019 по 22.02.2019 - 19 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_10 , виданий 04.02.2019; з 23.02.2019 по 29.03.2019 - 35 календарних днів, листок непрацездатності серії НОМЕР_11 , виданий 23.02.2019.
Таким чином, сумарна кількість днів відсутності позивача на службі протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності становила 177 днів.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України № 889-VIII суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Як слідує з матеріалів даної адміністративної справи згідно наказу Державної фіскальної служби України від 13.04.2016 №1339-о ОСОБА_1 був призначений шляхом переведення на посаду та наказом Державної фіскальної служби України від 16 липня 2019 року №1224-о позивачу припинено державну службу. (т.1 а.с.а.с.59,61). Отже, саме Державній фіскальній службі України на час виникнення спірних правовідносин, законодавчо було надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в Закарпатській митниці ДФС та звільняти з такої посади, відповідно у даних спірних правовідносинах, що склалися між учасниками справи, суб'єктом призначення є Державна фіскальна служба України.
Водночас, згідно частини 2 статті 87 Закону № 889-VIII саме за ініціативою суб'єкта призначення може бути припинено державну службу з підстав нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
З наведеного слідує, що ініціювати припинення державної служби позивача з підстав нез'явлення його на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами) у даному випадку повинна була Державна фіскальна служба України. Разом з тим, згідно доказів наявних у матеріалах справи, подання про припинення державної служби начальнику митного посту «Дяково» Закарпатської митниці ДФС ОСОБА_1 внесено в.о. начальника Закарпатської митниці ДФС (т.2 а.с.42-44).
Окрім цього, судом встановлено, що відповідачем - 1 для обрахунку кількості днів тимчасової непрацездатності позивача протягом одного року взято період з 28.09.2018 року по 29.03.2019 рік та згідно листків тимчасової непрацездатності останнім днем тимчасової непрацездатності позивача був 29.03.2019 та як встановлено судом загальна кількість днів тимчасової непрацездатності позивача складає 177 днів.
Поряд з цим, подання щодо звільнення позивача відповідачем 1 внесено на розгляд відповідача 2 тільки 20.05.2019 року (т.2 а.с.41) та оскаржувані накази видано 16.07.2019.
Проте відповідачами безпідставно не враховано, що позивач з 29 березня по 16.07.2019 р. (дата припинення державної служби) перебував на роботі та виконував свої функціональні обов'язки. Так, згідно даних табелів виходу на роботу вбачається, що позивач перебував на службі у період з 29 березня 2019 року по 16 липня 2019 року (т. 1 а.с.220-223).
Хоча Законом України № 889-VIII не встановлено строк, протягом якого може бути прийняте відповідне рішення про припинення державної служби після встановлення факту нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, проте суд виходить з принципу розумності застосування строків. Так, питання щодо звільнення особи з державної служби на підставі ч.2 статті 87 ЗУ «Про державну службу» не може застосовуватися без обмеження будь-яким строком.
Суд зауважує, що дії відповідача по винесенні оскаржуваного наказу вчинені поза межами розумного строку та не у спосіб визначений приписами Закону України №889-VIII, а саме поза межами повноважень. Зокрема, питання щодо звільнення позивача у зв'язку з нез'явленням такого на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності ініційовано не суб'єктом призначення та після суттєвого періоду час протягом якого позивач уже перебував на службі.
Суд такі дії відповідачів вважає явно непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та поза межами повноважень.
Отже оскаржувані накази не відповідають критеріям щодо правомірності у контексті ст. 2 КАС України.
Згідно п.10 ч.2 ст. КАС України, суд зазначає, що прийняття оскаржуваних наказів не відповідає принципу своєчасності та розумного строку з огляду на те, що позивач з 29 березня 2019 року був допущений до роботи та виконував свої функціональні обов'язки аж до дати звільнення 16 липня 2019 року. Тобто з часу закриття останнього листка непрацездатності до дати звільнення позивач перебував на роботі чотири місяці.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 87 Закону України № №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання. За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Отже, за наявності підстав визначених вказаною статтею припинення державної служби повинно реалізовуватися суб'єктом владних повноважень - працедавцем з метою можливості замінити працівника, який тривалий час перебуває на лікарняному з метою недопущення порушення виконання функцій такого органу, тобто наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно вплинути на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу. Наявність таких підстав відповідачами не доведена.
Отже, відповідач 2 повинен був врахувати те, що на час прийняття оскаржуваного наказу ОСОБА_1 уже перебував чотири місяці на роботі, а тому необхідність видання оскаржуваного наказу та припинення державної служби ОСОБА_1. відповідачем 2 не доведено.
З врахуванням вищевикладеного та встановлених фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що наказ Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-о "Про припинення державної служби" та наказ Закарпатської митниці ДФС від 16.07.2019 року № 578-0 "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-0 "Про припинення державної служби"" є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а тому позовні вимоги позивача необхідно задовольнити.
Відповідно до статті 235 частини 1 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З урахуванням встановленої судом протиправності винесення відповідачами наказів про звільнення позивача, останній підлягає поновленню на посаді начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці. Разом з тим, враховуючи, що наказ Державної фіскальної служби України № 1224-о та наказ Закарпатської митниці ДФС № 578-0 датовані 16.07.2019 року, відповідно дата звільнення - 16 липня 2019 року вважається останнім робочим днем позивача. Відповідно позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 з 16.07.2019 року на державній службі на посаді начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці начальника митного поста підлягає задоволенню частково та ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді на посаді начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці з 17.07.2019 року та з вказаної дати слід відраховувати час вимушеного прогулу.
Позовна вимога про визнання незаконними, протиправними причини звільнення ОСОБА_1 , а також підстави звільнення згідно наказу Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-о "Про припинення державної служби" і наказу Закарпатської митниці ДФС від 16.07.2019 року № 578-о "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року №1224-о "Про припинення державної служби" не підлягає до задоволення, оскільки такі накази підлягають скасуванню в цілому, а така позовна вимога є виключно обгрунтуванням позивача щодо протиправності їх винесення та необхідності їх скасування.
Відповідно до статті 235 частини 2 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100) та згідно пункту "з" статті 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Пунктом 2 абзацом 3 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати, передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 8 абзацу 1 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із пунктом 6 абзацом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 року за № 13, при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Відповідно до довідки Закарпатської митниці ДФС від 05 серпня 2019 року № 07-70-05/39-1030 заробітна плата позивача за травень 2019 року складала - 11097,67 грн. та за червень 2019 року - 15192,47 грн. Середньомісячна заробітна плата відповідно до вказаної довідки становить - 15043,24 грн., середньогодинна заробітна плата - 94,91 грн. (т.1 а.с. 57).
Учасники справи у судовому засіданні не заперечували щодо розміру середньої заробітної плати визначеної у даній довідці, а відтак, судом здійснено розрахунок з вказаної суми.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 17 липня 2019 року по 08 листопада 2019 року складає 80 робочих днів, а саме: за липень 2019 - 10 робочих днів, за серпень 2019 року - 21 робочих днів, за вересень 2019 року - 21 робочих днів, за жовтень 2019 року - 22 робочих днів, за листопад 2019 року - 6 робочих днів (по дату винесення судового рішення).
Як вбачається з вказаної довідки, відповідачем виведено за квітень березень 2019 року розмір середньомісячної заробітної плата позивача - 15043,24 грн., тоді як, згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" кількість робочих днів у травні 2019 року становить - 21 робочий день, а у червні 2019 року 18 робочих днів, а відтак середньоденна заробітна плата позивача становить 771,45 грн. (39/2=19,5; 15043,24/19,5).
Кількість днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 17 липня 2019 року по 08 листопада 2019 року становить 80 робочих днів, відповідно загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за вказаний період (з 17.07.2019 по 08.11.2019 включно), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 61716,00 грн. (80 х 771,45 грн.).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати у межах стягнення суми за один місяць у розмірі 15043,24 грн. підлягає до негайного виконання.
У відповідності до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 КАС України. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, в даній справі суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача грошового утримання (заробітної плати) за один місяць в розмірі 15043,24 грн. та поновлення позивача на посаді начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці ДФС.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити в повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється у порядку визначеному ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 1 частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
При поданні позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 2305,20 грн.. Водночас відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон України «Про судовий збір») від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Відповідно вказана сума судового збору не підлягає стягненню з відповідача, оскільки сплачена позивачем помилково.
Поряд з цим, статтею 7 вказаного закону визначено порядок повернення судового збору. Так згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Згідно частини 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачем здійснено витрати пов'язані з розглядом даної справи, які підтверджено належними та допустимими доказами, а саме, витрати на понесені на оплату рахунку №326 від 08.08.2019 виставленого відповідачем 1 за відшкодування фактичних витрат на копіювання документів у розмірі 696,89 грн (т.1 а.с.38) та витрати понесені на оплату рахунку №50 від 09.08.2019 виставленого відповідачем 2 за відшкодування фактичних витрат на копіювання документів у розмірі 79,23 грн. (т.1 а.с.51).
Відтак, вказані витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 72 - 77, 90, 139, 229, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_13 ) до Закарпатської митниці ДФС (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Собранецька, 20, код ЄДРПОУ 39515893) та Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, буд.8, код ЄДРПОУ 39292197) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-о "Про припинення державної служби".
Визнати протиправним та скасувати наказ Закарпатської митниці ДФС від 16.07.2019 року № 578-0 "Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 16.07.2019 року № 1224-0 "Про припинення державної служби".
Поновити ОСОБА_1 з 17.07.2019 року на державній службі на посаді начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці.
Стягнути із Закарпатської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_13 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 17 липня 2019 року по 08 листопада 2019 року у розмірі 61 716,00 грн. (шістдесят одна тисяча сімсот шістнадцять гривень) із утриманням обов'язкових податків та зборів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 17.07.2019 року на державній службі на посаді начальника митного посту "Дяково" Закарпатської митниці ДФС та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць у розмірі 15043,24 грн (п'ятнадцять тисяч сорок три гривні 24 копійки).
Стягнути з Закарпатській митниці ДФС на користь ОСОБА_1 витрати понесені на оплату рахунку №326 від 08.08.2019 за відшкодування фактичних витрат на копіювання документів у розмірі 696,89 (шістсот дев'яносто шість гривень 89 копійок) грн.
Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 витрати понесені на оплату рахунку №50 від 09.08.2019 за відшкодування фактичних витрат на копіювання документів у розмірі 79,23 (сімдесят дев'ять гривень 23 копійки) грн.
У задоволенні позову у частині решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 15.11.2019 року.
СуддяЮ.Ю.Дору