Номер провадження: 22-ц/813/3086/19
Номер справи місцевого суду: 509/2794/17
Головуючий у першій інстанції Калашнікова О.І.
Доповідач Цюра Т. В.
07.11.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
За участю секретаря судового засідання: Ткачука В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики
У липні 2017 року, ОСОБА_3 звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість за договорами позики у сумі 2 334 600,00 грн., що еквівалентно 90 000 дол. США та судовий збір, сплачений за подання цього позову.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.01.2018 року передано цивільну справу №509/2794/17-ц до Київського районного суду м.Одеси (а.с. 72).
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2018 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 паспорт НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 2 334 600 грн., що еквівалентно 90 000 дол. США.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 паспорт НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на сплату судового збору в сумі 8000 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30.10.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2018 року.
Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м.Одесі.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Частиною 5 ст. 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.
На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні Апеляційного суду Одеської області.
За результатами автоматичного розподілу після створення нового суду визначено склад колегії суддів: Цюра Т.В. - головуючий суддя, судді - Гірняк Л.А., Сегеди С.М., що є підставою для прийняття справи до провадження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.02.2019 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2018 року. Підготовку справи до судового розгляду в апеляційній інстанції вважати закінченою. Призначено розгляд справи у приміщені Одеського апеляційного суду.
З метою дотримання розумних строків розгляду справи в судовому засіданні апеляційної інстанції, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2019 року суддя Гірняк Л.А., яка входила до складу колегії суддів була замінена суддею Комлевою О.С. на підставі п. 3.12. Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 23.10.2019 року з подальшими змінами.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2018 року залишити без змін.
Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не в повній мірі відповідає, з огляду на таке.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2010 року і 01.11.2010 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 уклали договори позики.
При укладанні договорів, сторони досягли домовленості щодо усіх істотних умов: суми позики і строку повернення позики. Договори сторони оформили у письмовій формі у вигляді розписок. На укладання договору сторони мали вільне волевиявлення і необхідний обсяг цивільної дієздатності.
ОСОБА_3 - позикодавець - свої зобов'язання за договорами виконала, коли передала ОСОБА_1 01.03.2010 року 80 000 дол. США і 01.11.2010 року 10 000 дол. США. Виконання позичальником зобов'язань за договором підтверджується текстом розписки.
Обов'язок позичальника повернути позику передбачено умовами договору (розписки) і положеннями ст.1049 ЦК України.
Суд встановив, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за договорами позики не виконала і не повернула позичені грошові кошти.
Увалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що позовні вимоги є повністю обґрунтованими і доведеними.
Проте, апеляційний суд не може повністю погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора погодженої сторонами грошової суми.
Крім того, ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником грошових коштів в борг із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
В порядку ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Судовим розглядом встановлено, що взяті на себе зобов'язання щодо повернення боргу за розписками від 01.03.2010 року на суму 80000 дол. США та від 01.11.2010 року на суму 10000 доларів США, відповідачка ОСОБА_1 не виконала, борг не повернула.
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що позичені кошти ОСОБА_1 поступово повернула, що підтверджується наданими ОСОБА_3 розписками від 31.03.2011 року на суму 4300 дол. США, від 30.04.2011 року на суму 4000 дол. США та від 01.06.2011 року на суму 4030 дол. США. (а.с. 123,-125).
Крім того, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у доводах скарги, також зазначено, що розписки про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 на повну суму взятих останньою в борг коштів нажаль не збереглися, а оригінали розписок про надання ОСОБА_3 ОСОБА_1 коштів на загальну суму 90000 дол. США залишились у ОСОБА_3 .
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що наявність у ОСОБА_3 оригіналу розписки про отримання ОСОБА_1 позики беззаперечно вказує на те, що ОСОБА_1 не виконала зобов'язання щодо повернення одержаних за договором позики коштів.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор повинен повернути його, приймаючи виконання зобов'язання, такий висновок зробив ВС в постанові №483/1953/16-ц.
Таким чином, відповідачка у порядку визначеному чинним цивільно-процесуальним законодавством не спростувала доводи позивача про укладення вказаних договорів позики, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.
У той же час, районний суд не звернув увагу на наступне.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
За положеннями ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно розписки від 01.11.2010 року ОСОБА_1 зобов'язалася повернути отриману нею суму у розмірі 10000 дол. США протягом 1 місяця.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України, встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За текстом розписки від 01.11.2010 року вбачається, що строком виконання зобов'язання є період до 01.12.2010 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Отже, позовні вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 за договором позики від 01.11.2010 року могла пред'явити до 01.12.2013 року.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення.
Враховуючи, що заява про застосування спливу позовної давності відповідачем подана до винесення оскаржуваного рішення (а.с. 34-35), що відповідає вимогам ч.4 ст.267 ЦК України, таку слід задовольнити, а оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики від 01.11.2010 року підлягає скасуванню із прийняттям постанови про відмову в позові в цій частині вимог.
Тому, з урахуванням вищевикладеного, висновок районного суду про обґрунтованість і доведеність позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині не відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.
Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, ч. 1 ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Разом з тим, у частині 2 ст. 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання і в іноземній валюті. Цьому правилу відповідає положення ч. 2 ст. 533 ЦК України, у якому передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Також, Велика Палата Верховного суду у постанові від 16.01.2019 року, справа № 373/2054/16-ц, зазначила, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
З врахуванням наведеного та позовних вимог , за межі яких суд позбавлений можливості виходу, апеляційний суд зазначає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 слід стягнути заборгованість за договором позики у розмірі 1 972 000 гривень, що за офіційним курсом НБУ на момент винесення постанови апеляційного суду складає 80 000 доларів США (80 000 доларів США х 24,65 гривень = 1 972 000 гривень).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2018 року - скасувати.
Прийняти постанову.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 паспорт НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 1 972 000 гривень (один мільйон дев'ятсот сімдесят дві тисячі гривень), що еквівалентно 80 000 доларів США.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15.11.2019 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда