Номер провадження: 22-ц/813/220/19
Номер справи місцевого суду: 500/1755/17
Головуючий у першій інстанції Швець В.М.
Доповідач Ващенко Л. Г.
07.11.2019 року м. Одеса
Колегії суддів Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Ващенко Л.Г.
суддів - Сєвєрової Є.С., Вадовської Л.М.,
за участі секретаря - Чепрас А.І.
з участю: позивача ОСОБА_1 і його представника, представника відповідача ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 квітня 2018 року (одноособово суддя Швець В.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)
13.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, і, остаточно уточнивши позов 14.02.2018 року, просив: поновити строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення боргу за розпискою від 29.05.2013 року, визнавши поважними причини пропуску строку; стягнути з відповідача на його користь заборгованість за розпискою від 29.05.2013 року у розмірі 241 920 гривень ы заборгованість за розпискою від 04.09.2015 року у розмірі 389 760 гривень.
Позов обґрунтовано наступним.
29.05.2013 року позивач передав відповідачу у борг 9 000 доларів США на строк 10 днів, тобто до 08.06.2013 року, на що відповідач видав розписку. Крім того, 04.09.2015 року позивач передав відповідачу у борг 14 500 доларів США на строк до 04.10.2015 року, про що відповідач також видав розписку. За розпискою від 04.09.2015 року строк позовної давності не пропущений. Після спливу терміну за розпискою від 29.05.2013 року відповідач просив надати йому розстрочку із посиланням на складе матеріальне становище, що підтверджується SMS-повдомленнями за період з жовтня 2015 року і до дня звернення із даним позовом до суду.
Та обставина, що у подальшому 04.09.2015 року позивач повторно передав відповідачу у борг нову грошову суму, також свідчить про те, що позивач довіряв відповідачу і був впевнений, що відповідач поверне йому борг за розпискою від 29.05.2013 року.
Посилаючись на те, що строк позовної давності по розписці від 29.05.2013 року пропущений з поважних причин, відповідач визнавав борг, однак борг не повернув, позивач просив позов задовольнити.
У судовому засіданні 25.04.2018 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали, відповідач і його представник позов не визнали у повному обсязі, за розпискою від 29.05.2013 року просили застосувати строк позовної давності.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.04.2018 року у задоволенні позову відмовлено.
(короткий зміст вимог апеляційної скарги)
Позивач ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду від 25.04.2018 року і подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати й ухвалите нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, погсилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)
Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає:
Відповідач неодноразово визнавав факт існування боргу, але посилаючись на складне фінансове становище, постійно просив про відстрочку, у зв'язку з чим відбувалось переривання строку позовної давності.
Твердження суду в рішенні про те, що позивачем не надано жодного належного допустимого та достовірного доказу на підтвердження поважності пропуску строку давності по розписці від 29.05.2013 року не відповідають дійсності, оскільки надана позивачем роздруківка SMS-повідомлень підтверджує факт визнання відповідачем існування боргу, а також те, що він мав намір його повернути.
Ствердження відповідача, що він повернув гроші за розпискою від 29.05.2013 року не відповідають дійсності та нічем не підтверджені, є надуманими і спрямовані на ухилення від повернення боргу.
Твердження відповідача, що в SMS-повідомленннях не йшлося про повернення боргу за прозпискою від 29.05.2013 року, а лише про спільні плани зайнятися бізнесом не відповідають дійсності, оскільки позивач та відповідач ніколи не займалися спільним бізнесом і на той час у них не було жодного наміру займатися спільним бізнесом.
Суд незаконно відмовив у стягненні боргу за розпискою від 04.09.2015 року, твердження суду про те, що в розписці від 04.09.2015 року відсутнє зобов'язання щодо повернення грошових коштів, а також реквізити сторін та точна сума боргу не відповідають дійсності. Зміст розписки містить всі необхідні дані договору позики, зокрема дату складання розписки 04.09.2015 року і обов'язок повернути боргу у строк до 04.10.2015 року.
Твердження відповідача, що розписку він написав, однак гроші не отримував не відповідають дійсності і є ухиленням від повернення боргу.
Відмовляючи у задоволенні позову суд не поставив під сумнів факт укладення договорів займу, а також факт передачі грошових коштів, рішення суду обґрунтоване тільки тим, що у розписці від 04.09.2015 року начебто не викладені всі необхідні дані.
(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)
В письмових пояснення на скаргу представник відповідача зазначила:
Відповідно до матеріалів справи та норм ст. ст. 260, 261 ЦК України, строк позовної давності за розпискою від 29.05.2013 року сплив через 3 роки - 08.06.2016 року, а в суд із позовом позивач звернувся 13.04.2017 року, тобто з пропуском строку.
Переписка за допомогою SMS-повідомлень не є належним доказом у даній справі, а наведений текст повідомлень не містить інформації про предмет доказування.
Відповідач наполягає, що грошові кошти за розпискою від 04.09.2015 року він від позивача не отримував. Розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має міститити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів, тобто фіксування моменту передачі грошей, проте надана розписка від 04.09.2015 року не містить таких відомостей. Сам факт існування такої розписки не свідчить про факт укладення договору позики і не є доказом, що це є договір позики, а кошти мають бути повернуті. Зі змісту розписки неможливо встановити точну суму коштів 14 500 або 14 000 доларів США, розписка, надана позивачем, за своєю природою не відповідає договору позики.
Позивач запропонував відповідачу гроші під приводом участі у спільному бізнесі і для гарантії попросив написати розписку, відповідач написав розписку, однак позивач гроші відповідачу не передавав, а відповідач їх не отримував. Тому розписка не зазначає дати отримання грошей і умов повернення, а пропонована сума змінювалась під час написання розписки від 14 000 до 14 500 доларів США, тобто розписка носила формальний й безгрошовий характер.
ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)
Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.
29.05.2013 року позивач передав відповідачу у борг 9 000 доларів США на строк 10 днів, тобто до 08.06.2013 року, на що відповідач видав розписку (а.с.6,53)
04.09.2015 року позивач передав відповідачу у борг 14 000 доларів США на строк до 04.10.2015 року, про що відповідач видав розписку (а.с.7,54).
Оригінали розписок від 29.05.2013 року та від 04.09.2015 року за клопотанням позивача долучені до матеріалів справи (а.с.53,54).
13.04.2017 року позивач звернувся із позовом про стягнення заборгованості за борговими розписками від 29.05.2013 року та від 04.09.2015 року.
23.11.2017 року представник відповідача подала письмові заперечення на позов, а 05.02.2018 року відзив на позовну заяву, в яких просила застосувати строк позовної давності (а.с.55,56,61,62).
14.02.2018 року, позивач, остаточно уточнивши позов просив: поновити строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення боргу за розпискою від 29.03.2013 року, визнавши поважними причини пропуску строку; стягнути з відповідача на його користь заборгованість за розпискою від 29.05.2013 року у розмірі 241 920 гривень і заборгованість за розпискою від 04.09.2015 року у розмірі 389 760 гривень (а.с.68,69.
Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались.
Між сторонами виникли правовідносини із зобов'язань, які регулюються нормами ЦК України.
(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові про стягнення заборгованості за борговою розпискою від 29.05.2013 року виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності за відсутності поважних причин (а.с. 86,87).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині з таких підстав.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ст. ст. 256 ч.1, 257 ч.1, 261 ч.ч.1,5 ЦК України).
Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст. 267 ч.ч.2-5 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що із позовом про стягнення заборгованості за борговою розпискою від 29.05.2013 року (строк виконання якої 10 днів, а.с.53), позивач звернувся 13.04.2017 року (а.с.2), при цьому, строк позовної давності за цією розпискою сплив - 08.06.2016 року.
Поважність причин пропуску строку позовної давності позивач обґрунтував із посиланням на переписку SMS-повідомленнями (а.с.8,9,69).
Разом з тим, зважаючи на зміст SMS-повідомлень (а.с.8,9), останні не можуть свідчить про переривання строку позовної давності за борговою розпискою від 29.05.2013 року, оскільки з їх змісту не вбачається, що відповідач визнавав борг за борговою розпискою від 29.05.2013 року.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Позивач не надав належні, допустимі, достовірні і достатні докази на підтвердження поважності причин пропуску строку за борговою розпискою від 29.05.2013 року.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення боргу за борговою розпискою від 29.05.2013 року з підстав пропуску строку позовної давності.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ч.ч.1,2 ЦК України).
04.09.2015 року, на підтвердження укладення договору позики та його умов, відповідач ОСОБА_2 видав розписку про те, що він отримав у борг 14 500 (чотирнадцять тисяч доларів США) на строк до 04.10.2015 року від ОСОБА_1 (а.с.54).
Відповідач ОСОБА_2 не заперечує факт видачі зазначеної розписки позивачу ОСОБА_1 .
Зважаючи на те, що на підтвердження укладення договору позики та його умов 04.09.2015 року відповідач видав розписку позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем певної суми грошових коштів в іноземній валюті зі строком повернення до 04.10.2015 року, позов про стягнення заборгованості за цією розпискою пред'явлений в межах строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у позові про стягнення заборгованості за борговою розпискою від 04.09.2015 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення боргу за борговою розпискою від 04.09.2015 року підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Боргова розписка від 04.09.2015 року зазначає про передачу у борг 14 500 (чотирнадцять тисяч доларів США), а.с.54.
Оскільки розписка від 04.09.2015 року зазначає про передачу у борг чотирнадцяти тисячі доларів США і не зазначає уточнень в частині того, що у борг в дійсності передано чотирнадцять тисяч п'ятсот доларів США, колегія суддів виходить з того, що позов підлягає задоволенню частково зі стягненням боргу у розмірі 14 000 (чотирнадцяти тисячі доларів США).
Станом на 07.11.2019 року курс НБУ до долара США становить 24,66 гривень за долар, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 345 240 гривень (14 000 доларів СШАх24,66 гривень).
(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)
Доводи позивача у скарзі про те, що: відповідач визнавав факт існування у ньогу боргу, і, посилаючись на складне фінансове становище, постійно просив про відстрочку, у зв'язку з чим відбувалось переривання строку позовної давності, що підтверджується SMS-повідомленнями, не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту SMS-повідомлень змісту не вбачається, що відповідач дійсно визнавав борг за борговою розпискою від 29.05.2013 року.
Доводи позивача про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором позики від 04.09.2015 року прийняті до уваги судом апеляційної інстанції і є підставою для частково задоволення позову в цій частині.
Заперечення представника відповідача про те, що: розписка від 04.09.2015 року, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, не містить умов отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення і дату отримання коштів; сам факт існування такої розписки не свідчить про факт укладення договору позики; зі змісту розписки неможливо встановити точну суму коштів 14 500 або 14 000 доларів США; розписка, надана позивачем, за своєю природою не відповідає договору позики, носить формальний й безгрошовий характер, - не заслуговують на увагу.
На підтвердження укладення договору позики та його умов 04.09.2015 року відповідач видав розписку позичальника, яка посвідчує передачу відповідачу позикодавцем певної суми грошових коштів в іноземній валюті зі строком повернення до 04.10.2015 року.
Оскільки розписка від 04.09.2015 року зазначає про передачу у борг чотирнадцяти тисячі доларів США і не зазначає уточнень в частині того, що у борг в дійсності передано чотирнадцять тисяч п'ятсот доларів США, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову.
Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (ст. 1051 ч.ч.1.2 ЦК України).
Відповідач, у встановленому законом порядку, не оспорив й не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що грошові кошти за борговою розпискою від 04.09.2015 року, насправді не були одержані позичальником від позикодавця.
(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)
Оскільки відповідач порушив право позивача на повернення боргу за договором позики від 04.09.2015 року, порушене право позивача підлягає захисту шляхом часткового задоволення позову.
Позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по договору позики від 29.05.2013 року, тому відсутні підстави для ствердження про порушення прав або інтересів позивача у цій частині.
(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).
Суд першої інстанції, в частині відмови у позові про стягнення боргу за борговою розпискою від 29.05.2013 року, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду у цій частині підлягає залишенню без змін.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2 ЦПК України).
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у позові про стягнення боргу за борговою розпискою від 04.09.2015 року, рішення суду в цій частині не відповідає обставинам справи, суд неправильного застосував норми матеріального права - ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України).
Колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу зі скасуванням рішення суду першої інстанції і частковим задоволення позову про стягнення заборгованості за договором позики, а тому судові витрати за розгляд справи в суді першої та в суді апеляційної інстанцій, зважаючи на те, що позивач, як інвалід 2 групи звільнений від сплати судових витрат, підлягають стягненню з відповідача на користь держави.
ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.ч.1,2, 375 ч.1, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 квітня 2018 року в частині відмови ОСОБА_1 у позові про стягнення заборгованості за договором позики від 04.09.2015 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 04.09.2015 року - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІІН № НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІІН № НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 04.09.2015 року у розмірі 345 240 (триста сорок п'ять тисяч двісті сорок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІІН № НОМЕР_1 ) на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3 452 гривень за розгляд справи в суді першої інстанції і 5 178 гривень за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 квітня 2018 року в частині відмови ОСОБА_1 у позові про стягнення заборгованості за договором позики від 29.05.2013 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 18.11.2019 року.
Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
Є.С. Сєвєрова Л.М. Вадовська