Номер провадження: 11-кп/813/1630/19
Номер справи місцевого суду: 522/3250/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.11.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуюча суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарки судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченої
ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 16.08.2019 року про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п.п. 1,6,12,13 ч. 2 ст. 115, п.п. 6.12,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України, у кримінальному провадженні №12016160490003647, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.06.2016 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.08.2019 року задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_9 та продовжено строк тримання під вартою до 15.09.2019 року відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в м. Октємберян країні Вірменії, вірменка, громадянка України, із неповною середньою освітою, не заміжня, офіційно не працевлаштована, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судима:
- 16.01.2015 Деснянським районним судом м. Києва за ч. 1
ст. 185 КК України до позбавлення волі на 1 рік, на підставі ст.ст. 75,76 КК України від відбування покарання була звільнена із випробувальним терміном на 1 рік, судимість у встановленому законом порядку знята та погашена, запобіжний захід - тримання під вартою в ОСІ УДДВП в Одеській області (ухвала слідчого судді № 522/14227/16-к від 09.02.2017) строком до 24.02.2017,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п.п. 1,6,12,13 ч. 2 ст. 115, п.п. 6.12,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України, у кримінальному провадженні №12016160490003647, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.06.2016 року.
Рішення мотивоване тим, що прокурором в судовому засіданні доведено незмінність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що свідчить про наявність достатніх підстав вважати, що обвинувачена може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також доведена неможливість застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищевказаним ризикам.
Зміст вимог апеляційної скарги.
У своїй апеляційній скарзі обвинувачена просить оскаржену ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до неї запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Вважає, що ухвала суду є незаконною, оскільки припущення прокурора, що вона може здійснити дій, передбаченні ч. 1 ст. 177 КК України є необґрунтованими, а тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути підставою для тримання її під вартою.
Вказує, що стороною обвинувачення не надано обґрунтованих доказів на підтвердження її вини та обвинувачення відносно неї будується на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що заявлені у клопотанні прокурором ризики є безпідставними та не відповідають дійсності, оскільки відсутні обґрунтовані обставини, які б свідчили про те, що такі ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання обвинуваченої під вартою.
Звертає увагу на те, що їй не було вручено клопотанням про продовження строку тримання під вартою та суд при розгляді оскарженого клопотання не взяв до уваги обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу, а саме: стан її здоров'я, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та матері похилого віку, наявність постійного місця проживання, що свідчить про міцність соціальних її зв'язків.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченої та її захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченої; дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку апеляційного суду, районним судом вірно встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п.п. 1,6,12,13 ч. 2 ст. 115, п.п. 6.12,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України, які у відповідності до положень ст.12 КК України відноситься до категорій тяжких та особливо тяжких злочинів.
Враховуючи Рішення Конституційного суду України від 13 червня 2019 року, яким визнано неконституційним закріплене статтею 392 КПК України обмеження права учасників кримінального провадження окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, ухвали, які постановлені судом першої інстанції на стадії судового розгляду, до ухвалення судового рішення по суті, підлягають перегляду в апеляційному порядку.
На даний час нормативне регулювання положень кримінального процесуального закону ще не здійснено і порядку розгляду таких скарг не передбачено, але при вирішенні питання щодо строків та порядку розгляду цих справ, суд керується загальними засадами кримінального провадження.
За змістом ст. 331 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовую, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, районний суд виконав вимоги ст. ст. 199, 331 КПК України, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.
З наданих апеляційному суду матеріалів вбачається, що на стадії розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , остання обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п.п. 1,6,12,13 ч. 2 ст. 115, п.п. 6.12,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України.
Мотивуючи неможливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду, що раніше доведені ризики не зменшились та не перестали існувати.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість злочинів, які ставляться у провину ОСОБА_7 стороною обвинувачення, існування ризиків можливого переховування обвинуваченої від суду, незаконного впливу на свідків, експертів тощо, вчинення іншого кримінального правопорушення, а також тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій в разі визнання її винною виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення районного суду щодо наявності по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, навіть з урахуванням презумпції невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Слід зазначити, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК України.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при подальшому розгляді кримінального провадження та прийнятті остаточного рішення за результатами судового розгляду.
Апеляційний суд вважає, що при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою районний суд обґрунтовано врахував обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та суворість покарання, що загрожує останній у разі визнання її винною, дані про особу обвинуваченої та існуючі ризики, які на момент продовження строку тримання під вартою не зменшились.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності у обвинуваченої утриманців не підтверджуються жодними доказами, тому не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом при прийнятті рішення по суті апеляційної скарги.
Вирішуючи питання про необхідність залишення оскарженої ухвали без змін, апеляційний суд бере до уваги той факт, що ОСОБА_7 не заміжня, не працевлаштована та не має офіційних джерел для існування, не навчається, що свідчить про відсутність у неї міцних соціальних зв'язків.
Апеляційним судом також враховується, що згідно з поясненнями учасників апеляційного провадження у провадженні іншого місцевого суду перебуває обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185 та ч.2 ст.146 КК України.
Крім того, ОСОБА_7 раніше була судима за вчинення корисливих кримінальних правопорушень, однак зазначена судимість погашена у встановленому Законом порядку.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як районним судом, так і апеляційним судом не встановлено.
З урахуванням вищевикладених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України, та з урахуванням наявності на даній стадії судового розгляду обвинувачення у вчинені нею кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п.п. 1,6,12,13 ч. 2 ст. 115, п.п. 6.12,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України, необхідності продовження судового розгляду та запобігання ризикам можливого переховування обвинуваченого від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Разом з цим, апеляційним судом встановлені обставини, які на думку колегії суддів потребують звернення особливої уваги районного суду під час розгляду кримінального провадження.
Так, апеляційний суд звертає увагу районного суду на положення ст.8 Конституції України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , пояснень сторони захисту та прокурора свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час - більше ніж 2,5 роки. Протягом цього часу обвинувачена тримається під вартою, але судовий розгляд не завершений.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 КПК України, тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому не підлягають задоволенню, оскаржену ухвалу необхідно залишити без змін. При цьому апеляційний суд звертає увагу районного суду на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду обвинувального акту в кримінальному провадженні №12016160490003647, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.06.2016 року, відповідно до вимог ст. 28 КПК України.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 16.08.2019 року про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2
ст. 15 п.п. 1,6,12,13 ч. 2 ст. 115, п.п. 6.12,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України, у кримінальному провадженні №12016160490003647, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.06.2016 року, - залишити без змін.
Звернути увагу районного суду на необхідність дотримання вимог ст.28 КПК України під час судового розгляду вказаного кримінального провадження.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4