Номер провадження: 22-ц/813/4436/19
Номер справи місцевого суду: 523/8886/18
Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
05.11.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Чепрас А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року у складі судді Аліної С.С.,
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просила виселити відповідачів з будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачу, без надання іншого жилого приміщення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона є власником 70/100 частин будинку АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 07.05.2018, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М., реєстровий за №1454. Відповідачі самоправно, без правових підстав проживають в будинку АДРЕСА_1 та чинять їй перешкоди у користуванні власністю, проживаючи в належному їй будинку без правових підстав.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні своєю власністю, посилаючись на оспорюваний правочин- договір дарування від 07.05.2018, недійсність якого є предметом розгляду справи за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Суд був повідомлений про наявність такої справи проте продовжував розгляд цієї. Все, що поєднує ОСОБА_3 з договором дарування та правом власності ОСОБА_1 це спільна адреса - АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності за позивачем на житловий будинок, побудований ним за власні кошти, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109,9 кв.м. Позивач не просто збільшила позовні вимоги, а заявила новий позов щодо виселення ОСОБА_3 з його будинку, який не є предметом договору дарування, так як не є частиною житлового будинку, а індивідуальним окремо побудованим будинком, загальною площею 109,9 кв.м. ОСОБА_3 з ОСОБА_2 не проживає. Суд без винесення ухвали про залучення апелянта до розгляду справи як відповідача, без виклику на судове засідання 29.11.2018 ОСОБА_3 судовим викликом (повідомленням) постановив ухвалу від 29.11.2018 про закінчення підготовчого засідання та перехід до розгляду справи по суті. Таким чином, ОСОБА_3 було позбавлено можливості подати відзив на позов та докази. ОСОБА_3 не отримував листа суду про направлення йому ухвали про призначення справи до розгляду на 05.02.2019. ОСОБА_2 постійно проживає та зареєстрована, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору дарування від 07.05.2018ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , не дарували. 04.07.2019 позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, а рішення - залишити без змін.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку з чим суд вирішив розглянути справу за їх відсутністю.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 належав АТЗТ «Полярна зірка» .
ОСОБА_5 набув право власності на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06.06.2011 та право власності на об'єкт нерухомості було зареєстровано в електронному реєстрі прав на нерухоме майно 23.09.2011.
04.05.2018 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу 7/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
07.05.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 70/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літ. «А» площею 100,2 кв.м., житлового будинку літ «Б» площею 32,5 кв.м., житлового будинку літ. «Б1» площею 95,5 кв.м., сараю літ. «Д» площею 23,6 кв.м., вбиральні літ. «Г» площею 5,3 кв.м., гаражу літ «Ж» площею 64 кв.м., огорожі 2-4, льодовні 1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. за №1454.
Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №123017366 від 07.05.2018 ОСОБА_1 є власником 70/100 частин будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 228,2 кв.м., житловою площею 99,2 кв.м., який в цілому складається з житлового будинку літ.А, загальною площею 100,2 кв.м., житлового будинку літ.Б, загальною площею 32,5 кв.м., житлового будинку літ.Б1, загальною площею 95,5 кв.м., сарай літ.Д, загальною площею 23,6 кв.м., вбиральня літ.Г, загальною площею 5,3 кв.м., гараж літ.Ж, огорожа 2-4, льодовня,1.
08.05.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу 7/100 частини будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до письмової довідки №61225 від 15.06.2018 ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
З письмової довідки відділу адресно-довідкової роботи ДМС України в Одеській області від 11.12.2018 вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до ст. 317, ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, то власник житла має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України.
Вказана норма передбачає усунення порушень права власності будь-яким способом, у тому числі, й шляхом виселення.
Встановлено, що ОСОБА_1 є власником 70/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування. Доказів того, що у відповідача існують будь-які правові підстави для зайняття спірного приміщення матеріали справи не містять. Більш того, як свідчить його реєстрація, право користування житлом він зберігає в іншому місці.
Отже, твердження апелянта на те, що ним оскаржено договір купівлі-продажу в судовому порядку підставою для відмови в позові про виселення бути не може.
Твердження апелянта про те, що житловий будинок, з якого його за оскаржуваним рішенням виселено, побудований ним самовільно належними доказами не підтверджені.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 29.11.2018 подала заяву про збільшення позовних вимог з зазначенням другого відповідача ОСОБА_3 разом з доказами направлення копії заяви відповідачам. 05.12.2018 ОСОБА_3 був ознайомлений з матеріалами справи та повідомлений про призначення справи до розгляду на 05.02.2019 (т.1 а.с. 101,102), проте, ОСОБА_3 в судове засідання 05.02.2019 не з'явився, та будь-яких письмових пояснень суду не надавав. Отже, твердження ОСОБА_3 про не повідомлення його про розгляд справи є безпідставним.
Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому скарга задоволенню не підлягає, а рішення про задоволення позову підлягає залишенню без змін.
Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 , апеляційний суд виходить і із того, що ОСОБА_2 не уповноважувала його на представництво її інтересів у суді, тому доводи про порушення прав ОСОБА_2 на підставі апеляційної скарги ОСОБА_3 не можуть бути предметом розгляду.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом виселення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 18.11.2019.
Головуючий:
Судді: