Справа № 199/482/19
(2/199/1755/19)
іменем України
05.11.2019
м. Дніпро
справа №199/482/19
провадження № 2/199/1755/19
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Подорець О.Б.
секретаря судового засідання Столяренко А.І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівни, Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
за участю учасників справи:
представника позивача - адвоката Костриба Т.В.,
представника відповідача - адвоката Рябчук С.В.,
У січні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівни, Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
В обґрунтування позову зазначивши, що на виконанні Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходиться виконавче провадження № 50443919 від 04.03.2016 про стягнення з боржника ОСОБА_2 на користь стягувача ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 361896,02 грн.
В рамках виконавчого провадження №44656878 Амур-Нижньодніпровським ВДВС ДМУЮ було виявлено, що за боржником ОСОБА_2 зареєстровано нерухоме майно, а саме 5/8 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Реалізація нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом на той момент була неможлива так як за адресою нерухомого майна, мешкали неповнолітні діти відповідача, у зв'язку з чим опікунська рада порушила клопотання про накладення арешту на вказану квартиру в інтересах неповнолітніх дітей.
Утім, 15.12.2017 ОСОБА_2 продав належну йому частку в розмірі 5/8 частин квартири, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Покупцем нерухомого майна є ОСОБА_3 , яка є матір'ю відповідача. Купівля-продаж нерухомого майна здійснена на підставі договору купівлі-продажу.
На підставі викладеного, позивач вважає, що дані обставини в сукупності доводять, що договір купівлі-продажу нерухомого майна був укладений з метою введення в оману третіх осіб, зокрема позивача, як стягувача і органи ДВС, як орган, який забезпечує примусове виконання рішення, щодо відсутності майна на яке може бути звернуто стягнення, а тому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 5/8 частин квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 15 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , реєстровий номер № 4461, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сисоєнко І.В. та стягнути судові витрати по справі (а.с. 2-9, 163-168 т.1).
Ухвалою суду від 29 січня 2019 року відкрито провадження по справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с.64 т.1).
Ухвалою суду від 31 січня 2019 року зупинено провадження у справі у зв'язку із поданням апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу від 29 січня 2019 року (а.с.68 т.1).
Ухвалою від 11 квітня 2019 року відновлено провадження по цивільній справі (а.с.100 т.1).
16 травня 2019 року справу було відкладено у зв'язку із неявкою сторони позивача (а.с.142 т.1).
Ухвалою суду від 05 червня 2019 року за клопотанням представника відповідача Рябчук С.В . витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. належним чином завірену копію нотаріальної справи по посвідченню договору купівлі-продажу 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 4461, укладений 15 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.171 т.1).
Ухвалою суду від 23 липня 2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду (а.с.21 т.2).
05 листопада 2019 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Костриба Т.В. позовні вимоги підтримала. Додатково зазначивши, що боржник ОСОБА_2 позбувся об'єкту нерухомого майна, перевівши право власності на свою матір не зважаючи на наявність рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.11.2016 про стягнення боргу з нього, так як розумів, що відносно нього буде здійснено примусове стягнення. Отже, у випаду виконання рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що знаходилося у його приватній власності, відповідач передбачав негативні наслідки для себе, що явно вказує на умисне ухилення від виконання боргових зобов'язань. На підставі викладеного, позивач вважає, що відповідачами укладався фіктивний договір купівлі-продажу квартири з метою приховання її від кредитора, а відповідно такий правочин є недійсним.
Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Рябчук С.В. до суду надано письмовий відзив на позовну заяву, який ним підтриманий в судовому засіданні, а також зазначено, що проти позовних вимог ОСОБА_1 він заперечує у повному обсязі. Додатково зазначив, що умислу сторін правочину на укладання фіктивного договору купівлі-продажу квартири не було, і будь-які докази надані позивачем не підтверджують цей факт. Як було зазначено у відзиві від 14 травня 2019 року, і підтверджено відповідними первинними документами, ОСОБА_2 сумлінно сплачував борг коштами, отриманими від реалізації частини квартири, через орган державної виконавчої служби, що виключає його умисел уникнути виконання від сплати боргу. 27.06.2017 та 07.09.2017 ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 було направлено листи про урегулювання спору щодо повернення запозичених грошових коштів шляхом розстрочки сплати платежів. Утім, згідно відповіді від 25.10.2017 в якій ОСОБА_1 зазначив, про те щоб усі платежі були проведені у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Відтак ОСОБА_2 здійснював і здійснює погашення боргу через орган державної виконавчої служби. Факт проживання ОСОБА_2 разом із дітьми у квартирі, яка була продана ним своїй матері - ОСОБА_3 , не свідчить про наявність умислу вчинити фіктивний правочин, адже, кошти за вказане майно були отримані від продавця покупцю, з яких ОСОБА_2 розраховувався з кредиторами, в тому числі з АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , а квартира фактично була передана покупцеві (а.с.116-119, 180-181 т.1).
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, надавши письмовий відзив на позов, в якому просила у задоволенні позову відмовити, оскільки за договором купівлі-продажу нею було сплачено кошти, якими ОСОБА_2 частково розрахувався з кредиторами, в тому числі з АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 . Оскільки ОСОБА_2 не має власного житла, вона як мати дозволила йому проживати у квартирі, а також не знімати з реєстрації дітей сина, які проживають і з матір'ю, а також приїжджають і до батька (а.с.189 т.1).
Представник третьої особи Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівни у судове засідання не з'явилися, про слухання справи повідомлені належним чином, до суду надано заяви з прохання слухати справи у їх відсутність та винести рішення на розсуд суду.
Вислухавши представника позивача Костриба Т.В., представника відповідача Рябчук С.В., дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 належало 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 . Користуючись правом розпоряджатися своїм майном, ОСОБА_2 було відчужено вказану частку квартири шляхом укладення 15 грудня 2017 року з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. та зареєстрованого в реєстрі під №4461.
Частиною 1 статті 316 ЦК України встановлено, що право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). При цьому, згідно статті 346 ЦК України, право власності припиняється, зокрема, в разі відчуження власником свого майна.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Таким чином, ОСОБА_2 реалізував своє право власника на розпорядження належним йому майном уклавши договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.ст. 202, 203 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ст.ст. 204, 209, 210 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
За змістом ст.ст. 626, 655 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.ст. 657, 658 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
З урахуванням змісту положень ст. 234 ЦК України, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, а у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Визнання судом недійсним договору у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Крім того, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише удавано, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для створення враження повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Такий правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.
У своїй правовій позиції по справі №6-2690цс16 від 09.08.2017 Верховний Суд України надав критерії для визнання правочину фіктивним та, зокрема, зазначив, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Отже, оскільки правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, визнається судом недійсним і ЦК України у ст.ст. 234 називає такі правочини фіктивними.
У ст. 234 ЦК України не передбачено коло осіб, які мають право звертатися з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним, тобто це можуть зробити сторона фіктивного правочину або інші заінтересовані особи.
Встановивши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу квартири недійсним, як такого що спрямований на уникнення виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу.
Спірний договір є договором купівлі-продажу, отже він є відплатним, а не договором дарування, тож з цієї точки зору сама форма договору відчуження майна не вказує на передачу права власності для уникнення виконання рішення суду про стягнення боргу.
Судом встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15 грудня 2017 року, посвідчений нотаріально, що вимагається ст. 657 Цивільного кодексу України, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В., та зареєстрований в реєстрі за №4461, що відповідає ст. 210 Цивільного кодексу України. Договір вчинено повноважними особами, що мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Даний правочин було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідач ОСОБА_3 зазначила у відзиві, що усі умови договору сторонами виконані в повному обсязі та майно було передано новому власнику.
Посилання позивача про фіктивність договору з метою умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та позивачем не доведено.
Так, судом встановлено та не заперечується сторонами, що дійсно рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2016 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 938 916,17 грн.
Проте, при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу вартість 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 була внесена у повному обсязі в розмірі 85000 грн. на рахунок у ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» (а.с.206 т.1). В цей же день, 15.12.2017 за виконавчим документом №201/12993/16 від 13.06.2017 (справа щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу) було перераховано 13 581 грн. (а.с.133 т.1).
Також, в день посвідчення спірного договору купівлі-продажу 15.12.2017 Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у листі на адресу приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. за №5630 від 15.12.2017 надав ОСОБА_2 згоду на відчуження нерухомого майна, в тому числі і 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с.242 т.1).
Той факт, що ОСОБА_2 та його неповнолітні діти є зареєстрованими у квартирі АДРЕСА_1 , не спростовують тверджень позивача, що укладений договір купівлі-продажу є фіктивним.
Суд також не може погодитися з посиланнями сторони позивача щодо фіктивності договору, оскільки він укладений між близькими родичами з огляду на те, що спірна квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а отже при відчуженні даної квартири за договором купівлі-продажу, остання мала переважне право на придбання частки квартири.
З огляду на встановлені обставини, на думку суду доводи позивача про укладення договору купівлі-продажу з метою уникнення виконання рішення суду про стягнення боргу є припущеннями, проте згідно ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Оскільки у задоволенні позовних вимог суд відмовляє, позивачу не повертаються судові витрати, на підставі вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівни, Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення.
Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів, але не пізніше 14 листопада 2019 року.
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_3 .
відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 .
відповідач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання - АДРЕСА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівна, місце знаходження - вул. Андрія Фарба, 14, прим.2, м. Дніпро, 49000.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 34984493, місце знаходження - пр.Слобожанський, 42, м. Дніпро, 49051.
Суддя О.Б.Подорець