79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.11.2019 справа № 914/1874/19
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участюсекретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ІНСТРУМЕНТУ УКРАЇНА", м.Київ;
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БК БУДІВЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ", Львівська область, м.Трускавець;
про: стягнення заборгованості;
ціна позову: 5412,28грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
11.09.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ІНСТРУМЕНТУ УКРАЇНА" від 05.09.2019р. б/н (вх. №1951) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК БУДІВЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ" про стягнення 52698,19грн. суми основного боргу, 4312,38грн. трьох відсотків річних та 1096,08грн. інфляційних втрат; ціна позову: 58106,65грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за Договором комісії на вчинення правочинів щодо реалізації товару від 24.04.2017р. №0114/17-К.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.09.2019р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 16.10.2019р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.10.2019р. у даній справі судом постановлено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ІНСТРУМЕНТУ УКРАЇНА" від 15.10.2019р. вх.№2777/19 про зменшення позовних вимог прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ІНСТРУМЕНТУ УКРАЇНА" від 15.10.2019р. вх.№2777/19 про зменшення позовних вимог; відкласти розгляд справи по суті на 05.11.2019р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.11.2019р. у даній справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БК БУДІВЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ", Львівська область, м.Трускавець, б/д б/н (вх. №45876/19 від 05.11.2019р.) про поновлення пропущеного строку на подання доказів задоволити; поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "БК БУДІВЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ", Львівська область, м.Трускавець, строк на подання доказів по 01.11.2019р.; відкласти підготовче засідання на 12.11.2019р. о 09:40 год.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.11.2019р. у даній справі суд постановив прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ІНСТРУМЕНТУ УКРАЇНА" від 08.11.2019р. б/н (вх.№3044/19 від 12.11.2019р.) про зменшення позовних вимог; подальший розгляд справи здійснювати з врахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ІНСТРУМЕНТУ УКРАЇНА" від 08.11.2019р. б/н (вх.№3044/19 від 12.11.2019р.) про зменшення позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
В порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, 12.11.2019р. подав до суду заяву від 08.11.2019р. б/н (вх. №46625/19), у якій з підстав неможливості забезпечити явку повноважного представника в судове засідання просить суд розглянути справу за відсутності представника Позивача за наявними у справі доказами та задоволити позов з врахуванням поданої Позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог від 08.11.2019р. В обґрунтування викладених в заяві доводів Позивач долучає копію Судової повістки про виклик до суду від 30.08.2019р. у справі №755/13412/17. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
Окрім того, 12.11.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області за вх. №3044/19 від Позивача надійшла заява від 08.11.2019р. б/н про зменшення позовних вимог, яка судом оглянута, долучена до матеріалів справи та задоволена судом.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Позиція Позивача:
Позивач, з урахуванням заяви від 08.11.2019р. б/н (вх.№3044/19 від 12.11.2019р.) про зменшення позовних вимог,просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 38,43грн. суми основного боргу за Договором комісії на вчинення правочинів щодо реалізації товару від 24.04.2017р. №0114/17-К, а також 4277,77грн. трьох відсотків річних та 1096,08грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплат за Договором.
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
05.11.2019р. Відповідачем подано до суду клопотання (вх. №45876/19), у якому зазначає, що співпраця між Сторонами продовжувалась з 01.01.2018р. на підставі усного договору комісії, Позивач продовжував поставляти товар, а Відповідач продовжував його реалізовувати та сплачувати кошти Позивачу. В червні 2019р. Позивач вирішив припинити співпрацю з Відповідачем та надіслав претензію про виконання зобов'язань. Після звірки взаєморозрахунків Відповідач встановив, що у нього наявний товар Позивача на суму 51380,13грн., який він мав намір повернути Позивачу, проте представник останнього прибув до Відповідача без достатніх повноважень на отримання товару від імені Позивача і згаданий товар залишився у Відповідача. Станом на 19.09.2019р. Відповідач здійснив повний розрахунок з Позивачем за товар та повернув нереалізовані залишки.
Окремо Відповідач звертає увагу на те, що в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог не враховано накладну від 23.05.2019р. №МИУ0000916 на суму 1279,63грн., а також актів звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2019р. по 04.06.2019р. та за 01.01.2019р. по 30.09.2019р.
З підстав наведеного Відповідач вважає, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 1318,06грн. є безпідставними та необґрунтованими так само як позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки прострочка повернення товару відбулась не звини Відповідача, а у зв'язку із прибуттям представника Позивача без достатніх повноважень на отримання товару від імені Позивача.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно відтого, яка особа ухиляється відїх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Спір розглядається з урахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ ІНСТРУМЕНТУ УКРАЇНА" від 08.11.2019р. б/н (вх.№3044/19 від 12.11.2019р.) про зменшення позовних вимог.
За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
24.04.2017року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІТ ІНСТРУМЕНТУ УКРАЇНА» (надалі - Позивач Комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БК БУДІВЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ» (надалі - Відповідач, Комісіонер) укладено Договір комісії на вчинення правочинів щодо реалізації товару №0114/17-К (надалі - Договір), за умовами якого (п. 1.1.) Комісіонер зобов'язувався від свого імені, за рахунок і в інтересах Комітента неодноразово вчиняти правочини з продажу (реалізації) товару Комітента, а Комітент зобов'язувався виплачувати Комісіонеру винагороду за виконання даного доручення.
Відповідно до п.1.2. Договору кількість, асортимент, ціна та інші характеристики Товару, правочини з продажу якого зобов'язаний вчинити Комісіонер, зазначаються в Специфікаціях до Договору.
Згідно п.1.4. Договору Комісіонер при виконанні своїх обов'язків і реалізації прав в рамках цього Договору не набуває права власності на Товар та грошові кошти, виручені за правочинами від реалізації Товару третім особам.
Пунктом 2.1.1. Договору Сторонами погоджено обов'язок Комісіонера забезпечити приймання Товару, його вивантаження з транспортного засобу на своєму складі, а також умови зберігання Товару, що забезпечують його збереження.
Комісіонер зобов'язаний реалізовувати Товартретім особам за ціною, вказаною в Специфікаціях і видаткових накладних або Акті переоцінки (якщо така проводилась) (п.2.1.2. Договору).
Згідно п.2.1.3. Договору Комісіонер зобов'язувався реалізовувати Товар на умовах отримання комісіонером плати в повному обсязі до/або в момент передачі такого Товару третім особам. Самостійно визначати інші умови реалізації Товару третім особам.
Відповідно до п.2.1.4. Договору Комісіонер зобов'язувався відповідати перед Комітентом за втрату, недостачу чи пошкодження Товару, що переданий Комітентом і знаходиться у Комісіонера.
Пунктом 2.1.5. Договору Сторонами передбачено обов'язок Комісіонера надавати Комітентові звіти 10 та 25 числа кожного місяця (Додаток №1 до Договору) з одночасним перерахуванням у ці ж терміни всіх коштів, отриманих від реалізації Товару за звітний період на рахунок Комітента. Якщо день подання звіту припадає на вихідний або святковий день, Комісіонер надає звіт Комітенту в перший робочий день, наступний за днем, встановлений цим пунктом. У разі відсутності реалізації Товару у звітному періоді Комісіонер надає відповідне Повідомлення (Додаток №2 до Договору).
Згідно п.2.1.7. Договору Комісіонер зобов'язувався при припиненні дії/достроковому розірванні Договору в останній день дії Договору (якщо інший термін не встановлено Комітентом в повідомленні про дострокове розірвання або відповідній додатковій угоді) передати Комітенту весь наявний у нього Товар Комітента, а також перерахувати всі належні Комітенту грошові кошти за реалізований Товар.
Пунктом 3.1. Договору Сторонами встановлено, що при прийманні Товару на комісію, Комісіонер зобов'язаний перевірити його кількість, якість і комплектність, стан тари і упаковки, упевнитися в його придатності для продажу, завантаження і транспортування.
Комісіонер реалізовує Товар третім особам за ціною, вказаною у відповідних Специфікації та видатковій накладній, або Акті переоцінки (якщо така проводилася). У разі продажу Товару за ціною нижче, ніж встановлена Комітентом, Комісіонер зобов'язаний оплатити Комітентові різницю між ціною Товару в Специфікації та видатковій накладній (Акті переоцінки в разі її проведення) і ціною реалізації третім особам (п.4.1. Договору).
Відповідно до п.4.2. Договору Комісіонер не пізніше 10 числа (за період з 25 числа попереднього місяця по 9 число поточного місяця) і 25 числа (за період з 10 по 24 число поточного місяця) здійснює перерахування всіх коштів за Товар, проданий у звітному періоді, на розрахунковий рахунок Комітента з одночасним наданням комітенту звіту Комісіонера про виконання доручення за Договором. При цьому сума від реалізації Товару за звітний період, зазначена в звіті Комісіонера, повинна відповідати сумі, що надійшла від Комісіонера на дату надання звіту.
Пунктом 4.7. Договору передбачено, що при відсутності продажу Товару замість звіту Комісіонер зобов'язаний направити Комітенту повідомлення за формою додатку №2 до договору.
Згідно п.4.8. Договору на підтвердження належного виконання зобов'язаньСторони щомісяця підписують Акт про надані послуги.
Відповідно до п.6.5. Договору у разі втрати, нестачі або пошкодження прийнятого на комісію Товару Комісіонер зобов'язується компенсувати Комітентові його вартість, зазначену у відповідній Специфікації та видатковій накладній, а в разі переоцінки - в акті переоцінки.
Пунктом 6.7. Договору Сторонами передбачено, що у разі затримки комісіонеромповернення Товару згідно умов Договору на термін більше 30 календарних днів, такий Товар буде вважатися втраченим з вини Комісіонера, а комітент набуває право вимагати у Комісіонера оплати за такий Товар за ціною, зазначеною у відповідній Специфікації та видатковій накладній на такий Товар (Акті переоцінки в разі її проведення).
Згідно п.8.1. Договору Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31.12.2017р., а в частині виконання зобов'язань за Договором - до моменту їх повного виконання Сторонами.
Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
На виконання умов укладеного Договору Позивачем згідно Специфікації від 04.05.2017р. №1 до договору від 04.05.2017р. на підставі Видаткової накладної від 10.05.2017р. №МИУ0006403 передано, а Відповідачем прийнято на комісію Товар з Договором на суму 122983,33грн.
Відповідачем взяті на себе договірні зобов'язання виконано частково, 12.06.2017р. сплачено на користь Позивача 1658,29грн., 26.06.2017р. - 2923,39грн., 11.07.2017р. - 3607,56грн., 25.07.2017р. - 1807,50грн., 11.08.2017р. - 7372,89грн., 31.08.2017р. - 3524,35грн., 18.09.2017р. - 1810,32грн., 26.09.2017р. - 2889,56грн.
Повідомленнями про відсутність продажу (реалізації) Товару Комітента за Договором Відповідач повідомляв Позивача про відсутність продажу Товару за Договором в період з 15.05.2017р. по 30.05.2017р.
Також, Звітом комісіонера №2 Відповідач повідомив Позивача про реалізацію Товару за Договором за період з 25.05.2017р. по 09.06.2017р. на суму 1655,83грн.; Звітом комісіонера б/н - про реалізацію Товару за Договором за період з 01.06.2017р. по 10.06.2017р. на суму 1658,29грн.; Звітом комісіонера №3 - про реалізацію Товару за Договором за період з 25.06.2017р. по 09.07.2017р. на суму 3607,43грн.; Звітом комісіонера №4 - про реалізацію Товару за Договором за період з 10.07.2017р. по 24.07.2017р. на суму 1807,50грн.
09.04.2019р. Позивач з метою досудового врегулювання спору звертався до Відповідача Претензією з вимогою про повернення Товару за Договором у зв'язку з закінченням строку його дії.
У відповідь на вказану Претензію Відповідачем надіслано листа від 19.04.2019р. вих. №04 із пропозицією скерувати представника Позивача для отримання нереалізованого Товару за Договором.
Накладною на повернення від покупця від 23.05.2019р. №МИУ0000916 Відповідачем повернуто Позивачу Товар з Договором на суму 1279,63грн.
Окрім того, Накладною на повернення від покупця від 03.06.2019р. №МИУ0000919 Відповідач передав, а Позивач прийняв Товар за Договором на суму 44591,28грн. Вказана накладна підписана повноважними особами, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
Таким чином, вартість неповерненого за Договором Товару станом на час звернення Позивачем до суду становить 52698,19грн. і складається з різниці вартості переданого за Договором згідно Специфікації №1 Товару та суми сплачених Відповідачем коштів і поверненого Товару (122983,33 - (1658,29 + 2923,39 + 3607,56 + 1807,50 + 7372,89 + 3524,35 + 1910,32 + 2889,56 + 44591,28). Доказів повного чи часткового погашення вказаної суми заборгованості станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Під час розгляду спору по суті Позивачем подано до суду заяву від 15.10.2019р. вх.№2777/19, у якій зазначав, що Відповідачем згідно Платіжного доручення від 18.09.2019р. №1213 сплачено на користь Позивача 51380,13грн.
Також, 12.11.2019р. Позивачем подано д осуду заяву від 08.11.2019р. б/н (вх. №3044/19), у якій зазначав про неврахування при розрахунку суми заборгованості Накладної на повернення від покупця від 23.05.2019р. №МИУ0000916 на суму 1279,63грн.
З підстав наведеного Позивач, з урахуванням заяви від 08.11.2019р. б/н (вх.№3044/19 від 12.11.2019р.) про зменшення позовних вимог, просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 38,43грн. суми основного боргу зі сплати вартості неповерненого за Договором Товару, а також 4277,77грн. трьох відсотків річних та 1096,08грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплат за Договором.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися відпевних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати відзобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати відборжника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова відзобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 1011 ЦК України передбачено, що за за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
У відповідності до ч.1 ст.1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч.1 ст.1022 ЦК України встановлено, що після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних віднього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і якавідповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк віддня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони відвідповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З врахуванням вищенаведеного, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми основного боргу з врахуванням поданої заяви від 08.11.2019р. б/н (вх.№3044/19 від 12.11.2019р.) про зменшення позовних вимог, а також часу виникнення боргу, здійснених Відповідачем часткових оплат в рахунок його погашення та повернення Товару за Договором суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 38,43грн. суми основного боргу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.
При цьому суд критично оцінює викладені в клопотанні від 05.11.2019р. вх. №45876/19 доводи Відповідача, оскільки Відповідачем не обґрунтовано неможливості повернення ним Товару за Договором, а також не подано доказів вжиття заходів, спрямованих на повернення Товару за Договором. Окрім того, Акт звіряння розрахунків, який є додатком до вказаного клопотання, підписано лише зі сторони Відповідача, а відтак, такий не може слугувати доказом визнання Позивачем вказаних у ньому сум боргу.
Щодо стягнення 4277,77грн. 3 відсотків річних за період з 01.02.2018р. по 04.09.2019р.та 1096,08грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2018р. по 31.05.2019р. суд зазначає наступне.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.
Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Перевіривши правильність розрахунку 3 відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, її суми та періоду існування з врахуванням здійснення Відповідачем її часткового погашення та повернення Товару за Договором, а також приписів ч.5 ст.254 ЦК України. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором Товару за вказаний Позивачем період становить 4290,34грн., інфляційних втрат - 12318,22грн.
З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 4277,77грн. 3 відсотків річних за період з 01.02.2018р. по 04.09.2019р. та 1096,08грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2018р. по 31.05.2019р. підлягають до задоволення у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог.
При цьому суд зазначає про те, що суд самостійно не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяв про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.
Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2019».
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, віджодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання взятих на себе договірних зобов'язань,враховуючи здійснення Відповідачем часткового погашення суми основного боргу та повернення Товару за Договором, перевіривши розрахунок нарахованих сум 3% річних та інфляційних втрат за заявлені Позивачем періоди, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити повністю, стягнути з Відповідача на користь Позивача 38,43грн. суми основного боргу, 4277,77грн. трьох відсотків річних та 1096,08грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 28.08.2019р. №5704 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1921грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Позивача на користь Відповідача 1921грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530,547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 1011, 1014, 1022 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК БУДІВЕЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ» (82200, Львівська область, м.Трускавець, вул.Мазепи, буд.31-В; ідентифікаційний код 40916248) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТ ІНСТРУМЕНТУ УКРАЇНА» (03148, м.Київ, вул.Сім'ї Стешенків, буд.1; ідентифікаційний код 37311013)38,43грн. суми основного боргу, 4277,77грн. трьох відсотків річних, 1096,08грн. інфляційних втратта 1921грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 18.11.2019р.
Головуючий суддя Фартушок Т. Б.