Постанова
Іменем України
15 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 321/179/16-ц
провадження № 61-30456св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року у складі судді Олійника М. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Полякова О. З., Трофимової Д. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов обґрунтовано тим, що 27 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України») та Приватним підприємством «Зернодар» (далі - ПП «Зернодар») укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 10, згідно з яким позичальник отримав кредит у сумі 650 000,00 грн зі сплатою 18 % річних з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 27 липня 2010 року. У забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 27 липня 2007 року укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 1358, предметом іпотеки якого є: квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, будівля складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, будівля овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2013 року у справі № 2/321/2083/13-ц задоволенні позовні вимоги банку щодо звернення стягнення на будівлю складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Ворожбяновою Л. М. 11 липня 2007 року та будівлю овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Ворожбяновою Л. М. 11 липня 2007 року.
Під час примусового виконання рішення суду стало відомо про зміну власника майна, що є предметом іпотеки.
Враховуючи викладене, позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27 липня 2007 року реєстровий № 1358 на вказане нерухоме майно з метою погашення заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2007 року № 10, розмір якої становить 379 830,66 грн, в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом 284 900,00 грн, прострочена заборгованість за процентами 79 244, 19 грн, пеня за прострочення кредиту 11 673,36 грн, пеня за непогашення в строк процентів 4 013, 11 грн, а також штраф у розмірі 55 354, 25 грн, а всього 435 184,91 грн встановивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки, що визначена на підставі Звіту про оцінку нерухомого майна, визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу банком як іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», надати ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» право на реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отримання витягів з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності та Державного реєстру обтяжень нерухомого майна, отримання у приватного нотаріуса Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко Катериною Кирилівною, дублікатів договорів дарування від 24 травня 2015 року, зареєстрованих в реєстрі за № № 336, 388, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в бюро технічної інвентаризації дублікату технічного паспорту на будівлі, довідки про наявність або відсутність заборгованості зі сплати комунальних платежів, а також подання та отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях будь-яких документів (їх копії, дублікати, витяги з державних реєстрів, довідки) необхідних для продажу будівлю овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 та будівлю складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 на підставі договорів дарування від 24 травня 2014 року за № № 386, 388. На період реалізації передати у відповідності до акта приймання - передати будівлю овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 та будівлю складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1 на підставі договорів дарування від 24 травня 2014 року за № № 386,388 в управління ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк» разом з оригіналами договорів дарування від 24 травня 2014 року посвідчених приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу; Запорізької області Наливайко К. К., зареєстрованих в реєстрі за № № 386, 388, технічними паспортами на нежиле приміщення, ключами до нежитлових приміщень, кодами доступу до системи охоронної та пожежної сигналізації нежитлових приміщень: будівлі овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 та будівлі складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2017 року, в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року, яке набуло законної сили, визнано припиненими договори іпотеки нерухомих об'єктів, зокрема, будівлі складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, будівлі овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , які були предметом іпотеки за укладеним 27 липня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Зернодар» договору відновлювальної кредитної лінії № 10, а також скасовано записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іпотеки та обтяження нерухомого майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
26 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Державний ощадний банк України».
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. За змістом частини другої статті 586 ЦК України, частини другої статті 17 Закону України «Про заставу» та частини третьої статті 9 Закону України «Про іпотеку» відчуження майна, що є предметом застави (іпотеки), можливе лише за згодою заставодержателя. Аналогічний правовий висновок висловлено в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-133цс17.
Судом апеляційної інстанції порушено порядок розгляду заяви про забезпечення позову.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 липня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Зернодар» укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 10 згідно якого позичальник отримав кредит у сумі 650 000,00 грн під 18 % річних з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 27 липня 2010 року (а. с. 26). Згідно з додатковою угодою № 1 від 17 липня 2008 року до договору відновлюваної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007 року, додаткова угода укладена між ВАТ «Державним ощадним банком України» з однієї сторони та ПП «Зернодар» сторони досягли умов щодо врегулювання усіх майнових та організаційних аспектів на нижченаведених умовах і уклали цю додаткову угоду про наступне: банк і позичальник домовилися змінити пункт 1.3 договору відновлюваної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007 року та викласти його в такій редакції: кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівковому порядку на поповнення обігових коштів, а саме: придбання зернових культур згідно договорів з погашенням кожного траншу протягом 365 днів з дня його видачі. У разі, якщо ліміт кредитування буде вичерпано, Позичальник має право отримати наступний транш в межах ліміту кредитування лише за умови погашення попередньої заборгованості за договором. Вказана додаткова угода є невід'ємною частиною договору відновлюваної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007 року (а. с. 30).
Відповідно до додаткової угоди № 2 від 22 липня 2008 року до договору відновлюваної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007 року, додаткова угода укладена між ВАТ «Державним ощадним банком України» з однієї сторони та приватним підприємством «Зернодар», сторони досягли умов щодо врегулювання усіх майнових та організаційних аспектів на нижченаведених умовах і уклали цю додаткову угоду про наступне: банк і позичальник домовилися змінити пункт 1.6.1.1. договору відновлюваної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007 року та викласти його в такій редакції: пункт 1.6.1.1. відсотки за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 21,0 % річних, яка може бути замінена в порядку, визначеному цим договором. Вказана додаткова угода є невід'ємною частиною договору відновлюваної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007 року (а. с. 31).
Згідно з додатковою угодою № 3 від 05 вересня 2008 року до договору відновлюваної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007 року, додаткова угода укладена між ВАТ «Державним ощадним банком України» з однієї сторони та ПП «Зернодар», встановлено, що сторони досягли умов щодо врегулювання усіх майнових та організаційних аспектів на нижченаведених умовах і уклали цю додаткову угоду про наступне: банк і позичальник домовилися змінити пункт 1.2 договору відновлюваної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007 року та викласти його в такій редакції: кредит надається у вигляді відновлюваної кредитної лінії окремими часинами (траншами), а саме: перший транш в сумі 300 000,00 грн, після укладення між банком та майновим поручителем ОСОБА_2 договору іпотеки нерухомого майна (будівлі овочесховища, розташованої за адресою АДРЕСА_6 , та будівлі складу розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ), майновими поручителями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору іпотеки нерухомого майна (4-х кімнатна квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 ), другий транш у сумі 215 000,00 грн, після укладення між банком та майновими поручителями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договору іпотеки нерухомого майна (2 кімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_4 ), та третій транш у сумі 135 000,00 грн в разі надання додаткової застави з остаточним терміном повернення не пізніше 27 липня 2010 року сторони погодили суму ліміту кредитування і визначили його в розмірі: 650 000,00 грн. Вказана додаткова угода є невід'ємною частиною договору відновлюваної кредитної лінії № 10 від 27 липня 2007 року (а. с. 32).
В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27 липня 2007 року укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №1358, предметом іпотеки якого є: квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, будівля складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, будівля овочесховища , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 33).
Згідно з відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме - відомостей про об'єкт нерухомого майна судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будівлі складу, загальною площею 1 054,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування виданого 24 травня 2014 року, приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко К. К., номер запису про обтяження 4372535 (а. с. 34).
Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме - відомостей про об'єкт нерухомого майна судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будівлі овочесховища, загальною площею 1363,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування виданого 24 травня 2014 року, приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко К. К., номер запису про обтяження 4365145 (а. с. 36).
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2013 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 травня 2014 року, у справі № 2/321/2083/13-ц задоволені позовні вимоги банку щодо звернення стягнення на будівлю складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Ворожбяновою Л. М. 11 липня 2007 року та будівлю овочесховища, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Ворожбяновою Л. М. 11 липня 2007 року (а. с. 9).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно з статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Положеннями статті 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Згідно з статтею 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У випадку порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об'єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування
Згідно із статтею 34 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.
Судами першої та апеляційної інстанцій відмовлено в позові з тих підстав, що рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року визнано припиненими договори іпотеки нерухомих об'єктів, зокрема, будівлі складу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, будівлі овочесховища , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , які були предметом іпотеки за укладеним 27 липня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ПП «Зернодар» договору відновлювальної кредитної лінії № 10, а також скасовано записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іпотеки та обтяження нерухомого майна.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2014 року рішення Василівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року залишено без змін (а. с. 103-105).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» відхилено, рішення Василівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року у допуску справи за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки припиненим та за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки припиненим - до провадження за заявою ПАТ «Державний ощадний банк України» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року відмовлено.
Верховний Суд погоджується з вказаним висновком судів першої та апеляційної з урахуванням того, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вказане рішення набрало законної сили, станом на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій виконано, обтяження зняте, відповідно у власника майна не було зобов'язання перед банком згідно з договором іпотеки (який припинений рішенням суду) щодо попередження банка про відчуження майна, а тому згода на його відчуження від банкв на момент укладення договору дарування не передбачалася ні договором (оскільки правовідносини за договором іпотеки припинені), ні положеннями закону.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ,. яка станом на час розгляду справи є власником будівлі складу, загальною площею 1 054,3 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 та будівлі овочесховища, загальною площею1 363,6 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договорів дарування, виданих 24 травня 2014 року, приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Наливайко К. К., не набула статусу іпотекодавця у зв'язку з тим, що договори іпотеки нерухомих об'єктів, які були предметом іпотеки, рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року визнано припиненими.
Набуття права власності на майно за договорами, які потребують нотаріального посвідчення, пов'язане з цим посвідченням (частина третя статті 334 ЦК України), а право на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації права на нього (частина четверта статті 334 ЦК України).
Тому набуття права власності відповідно до ЦК України пов'язано з: а) переданням майна; б) нотаріальним посвідченням договору; в) державною реєстрацією права на нерухоме майно.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини з урахуванням вказаних положень закону, обґрунтованим є висновок, що після укладення договору дарування, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, ОСОБА_1 стала власником майна, на яке просить звернути стягнення банк, що підтверджено відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме - відомостей про об'єкт нерухомого майна (а. с. 34, 36).
Рішення Михайлівського районного суду від 04 грудня 2013 року за позовом АТ «Державний ощадний банк України» в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10007/0265 філії - ЗОУ АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ПП «Зернодар», про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення штрафів, підлягає виконанню згідно з виданим виконавчим листом.
Верховний Суд бере до уваги, що договори іпотеки нерухомих об'єктів, які були предметом іпотеки визнано припиненими, а також скасовано записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іпотеки та обтяження нерухомого майна.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом порядку розгляду заяви про забезпечення позову підлягають відхиленню, оскільки не впливають на вирішення справи по суті позову, а вирішення питання щодо забезпечення позову не було предметом розгляду під час ухвалення оскаржуваних банком судових рішень.
З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи, доводи касаційної скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» не можуть бути підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк» залишити без задоволення.
Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко